Постанова № 38712910, 08.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 травня 2014 року 15:20 № 826/3819/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування рішення №0008401701 від 03.03.2014 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №0008391701 від 03.03.2014 року, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0008401701 від 03.03.2014 року;

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2014 року №0008391701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 10.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення прийняті ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві безпідставно, оскільки всі витрати, які позивачем віднесено до складу валових витрат за весь період своєї діяльності, у тому числі і за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, а також під час формування податкового кредиту у вказаному періоді повністю підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Крім того, за твердженнями представника позивача, нарахування та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування також здійснена позивачем у повному обсязі.

У судове засідання 10.04.2014 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких вказано, що оскаржувані рішення винесені ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві правомірно, оскільки під час перевірки позивача встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 положень ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: не перерахування до бюджету єдиного внеску на загальну суму 43 650,84 грн.

Суд у судовому засіданні 10.04.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка та експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, про що складено акт від 03.03.2014 року №659/26-52-17-01/НОМЕР_1 (надалі - акт перевірки), в якому, зокрема, зазначено, про порушення позивачем ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI зі змінами та доповненнями в частині не перерахування до бюджету єдиного внеску в загальній сумі 43 650,84 грн. за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято рішення №0008401701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.03.2014 року, яким донараховано 43 650,84 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 2 182,55 грн., а також направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2014 року №Ф-0008391701, якою ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вимагає від ФОП ОСОБА_1 сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 43 650,84 грн.

Вважаючи вказані вище рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 11 ст. 9 Закону №2464-VI).

В свою чергу, згідно ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою для винесення оскаржуваних рішень став встановлений під час даної перевірки факт заниження ФОП ОСОБА_1 оподаткованого (чистого) доходу у періоді, що перевірявся з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року на суму 125 795,00 грн.

Вказаний вище висновок зроблений контролюючим органом у зв'язку з тим, що, на думку перевіряючих, господарські операції за 2012 рік щодо придбання ФОП ОСОБА_1 товарів (робіт, послуг) у контрагента - постачальника ТОВ «Нельсон Інтерхолд» - не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виборчо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, а також порушення ФОП ОСОБА_1 п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України шляхом включення позивачем до складу валових витрат суми вартості придбаного легкового автомобіля «Шевроле Авео» вартістю 47 500,00 грн. (без ПДВ).

Так, платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Як вбачається з матеріалів справи, договірні відносини між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Нельсон Інтерхолд» - мали місце у період з червня 2012 року по липень 2012 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).

У силу пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

При цьому, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пп. 177.4 ст. 177 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Нельсон Інтерхолд» передало ФОП ОСОБА_1 товари за видатковими накладними №57 від 11.06.2012 року на загальну суму 32 940,00 грн., №64 від 14.06.2012 року на загальну суму 41 803,20 грн. та №75 від 13.07.2012 року на загальну суму 19 212,00 грн., на підставі чого ТОВ «Нельсон Інтерхолд» виписало на ім'я позивача податкові накладні від 11.06.2012 року №139 на загальну суму 32 940,00 грн., від 14.06.2012 року №193 на загальну суму 41 803,20 грн. та від 13.07.2012 року №169 на загальну суму 19 212,00 грн.

У матеріалах справи також на підтвердження оплати придбаних у ТОВ «Нельсон Інтерхолд» товарів містяться платіжні доручення №319 від 11.06.2012 року, №328 від 14.06.2012 року, №414 від 13.07.2012 року.

Крім того, на підтвердження фактичності казаних господарських операцій позивача з ТОВ «Нельсон Інтерхолд» у матеріалах справи наявні первинні облікові документи щодо подальшої реалізації вказаних вище товарів третім особам, зокрема, копії податкових та видаткових накладних.

Зі змісту акту перевірки, зокрема, вбачається, що в обґрунтування висновку про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Нельсон Інтерхолд» відповідачем покладено акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нельсон Інтерхолд» щодо підтвердження господарських відносин з платника податків за період з 01.03.2012 року по 30.09.2012 року, яким щодо ТОВ «Нельсон Інтерхолд» встановлена відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період з 01.03.2012 року по 30.09.2012 року.

Водночас, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 приписів п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178 ПК України шляхом включення позивачем до складу валових витрат суми вартості придбаного легкового автомобіля «Шевроле Авео» вартістю 47 500,00 грн. (без ПДВ) суд зазначає про наступне.

Як було зазначено вище, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

За твердженнями представника позивача, які не спростовані відповідачем під час судового розгляду справи, вищевказаний легковий автомобіль «Шевроле Авео» безпосередньо використовується у господарській діяльності позивача, а саме: за його допомогою здійснюється транспортування та доставка автомобільних запчастин, продаж яких здійснює ФОП ОСОБА_1, що також підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням в якості основного виду економічної діяльності позивача КВЕД 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

При цьому, як вбачається з платіжного доручення №751 від 13.11.2012 року, наявного у матеріалах справи, позивачем було сплачено грошові кошти у сумі 57 000,00 грн. в якості оплати за придбаний автомобіль «Шевроле Авео» з рахунку №26000060404337, відкритого у КБ «Приватбанк», який визначений контролюючим органом в акті перевірки в якості банківського рахунку, належного ФОП ОСОБА_1

З огляду на викладене вище, вбачається, що позивачем правомірно віднесено до витрат витрати, пов'язані з придбанням легкового автомобіля «Шевроле Авео».

Враховуючи усе викладене, суд, з урахуванням встановлених обставин та вищезазначених висновків суду, дійшов висновку про необхідність у визнанні протиправними та скасуванні оскаржуваних рішення №0008401701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.03.2014 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2014 року №Ф-0008391701.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0008401701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.03.2014 року.

3. Визнати протиправним та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2014 року № Ф-0008391701.

4. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38735205, адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 41), у розмірі 182,70 грн. (ста вісімдесяти двох грн. 70 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок