Постанова № 38712781, 22.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2014 року № 826/3544/14

о 17 год. 16 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про скасування наказу про звільнення від 27.01.2014 року №21 «ОС» та зобов'язання вчинити певні діїза участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача Семенюк Л.О., Касьян А.О.,

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про:

- скасування наказу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про звільнення ОСОБА_1 від 27.01.2014 року №21 «ОС»;

- здійснення переведення ОСОБА_1 на посаду начальника Управління ліцензійного контролю Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг з моменту виходу ОСОБА_1 на роботу 11.11.2013 року у зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2014 року до фактичної дати поновлення її на роботі.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11.11.2013 року у зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків директора Департаменту ліцензійного контролю.

У відповідності до наказу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 27.01.2014 року №21 «ОС» ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади директора Департаменту ліцензійного контролю у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно п.6 ст.36 КЗпП України. Позивач вважає, що її звільнення було здійснено безпідставно, з порушенням норм чинного трудового законодавства України, з огляду на наступне. По-перше позивач посилається на те, що її звільнено у зв'язку з ліквідацією Департаменту ліцензійного контролю, водночас, зазначає, що було введення всіх посад цього структурного підрозділу до штатного розпису Управління ліцензійного контролю, але їй обмежили право знати про вільні робочі місця. Також позивач посилається на те, що відповідач порушив норми ст.49-2 КЗпП України, попередивши її менше ніж за 2 місяці про звільнення та тоді, коли вже підприємство було ліквідовано, а не одночасно із попередженням інших працівників, що підлягали звільненню. ОСОБА_1 посилається також на те, що відповідачем неправомірно зменшено їй надбавку до заробітної плати, створювались негативні обставини, які унеможливлювали належним чином організовувати робочий процес та інше. Позивач вважає, що її звільнення було незаконним, та відповідно до ст.ст.42,49-2 та 184 КЗпП України вона підлягала переведенню на посаду начальника Управління ліцензійного контролю з моменту її виходу на роботу. Виходячи з вищезазначеного, ОСОБА_1 просить задовольнити її позов в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, у задоволені позову просили суд відмовити, до матеріалів справи залучили письмові заперечення, в яких вказано наступне.

Відповідач вказує на те, що позивачем помилково зроблено висновок, що з запровадженням нової структури та штатного розпису відповідача змінено лише назву Департаменту, який вона очолювала. Щодо попередження про ліквідацію Департаменту ліцензійного контролю позивача було повідомлено рекомендованим листом. Після виходу позивача на роботу 11.11.2013 року їй було надано перелік вакантних посад станом на 11.11.2013 року, від яких ОСОБА_1 відмовилась, як від таких, що не є рівнозначними її посаді. Окрім того, твердження позивача про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України в частині не дотримання двомісячного строку попередження про наступне звільнення працівників не підтверджується документально. Щодо надбавки до заробітної плати зменшено, оскільки функції виконуються Управлінням ліцензійного контролю, а тому підстави для виплати надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у попередньому відсотковому розмірі були відсутні.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 з 11.11.2013 року приступила до виконання своїх обов'язків директора Департаменту ліцензійного контролю у зв'язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та перебування на лікарняному з 30.10.2013 року по 08.11.2013 року, відповідно до наказу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 11.11.2013 року №246 «ОС».

Разом з тим, 11.11.2013 року позивача ознайомлено з попередженням про звільнення та пропозиція щодо подальшого працевлаштування, в якому повідомлено, що згідно наказу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 30.04.2013 року №55, до структури та штатного розпису Комісії внесено зміни, згідно з якими Департамент ліцензійного контролю ліквідовано, у зв'язку з чим посада, яку займає позивач, ліквідовано. Для подальшого працевлаштування запропоновано вакантні посади відповідно до кваліфікації та спеціальності ОСОБА_1

Відповідно до розписки від 11.11.2013 року позивач ознайомилась з даним попередженням, водночас, зазначивши, що із запропонованими посадами не згодна у зв'язку з нерівнозначністю посаді, яку вона займала до виходу з відпустки по догляду за дитиною.

Наказом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 27.01.2014 року №21 «ОС» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 27.01.2014 року у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміні істотних умов праці згідно із п.6 ст.36 КЗпП України.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Законом України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі статтями 9 і 30 Закону №3723-XII правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України).

Так, згідно ч. 1 ст. 30 Закону №3723-XII, державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а також з підстав, визначених цією статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені КЗпП, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Відповідно до статті 1 Закону, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі статтею 9 Закону, регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Так, згідно частини 1 статті 30 Закону, державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а також з підстав, визначених цією статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені КЗпП, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені, зокрема, статтею 40 КЗпП України, розірвання договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно ч. 4 ст. 32 КЗпП України якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Судом встановлено, що 11.11.2014 року позивача було попередженням повідомлено про зміну діючих умов праці у зв'язку з ліквідацією Департаменту ліцензійного контролю та відповідно ліквідацією посади, яку займала позивач. (а.с.76).

До того ж, судом встановлено, що позивача також письмово було повідомлено про зміни, які внесені до структури та штатного розпису Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, зокрема, про те, що на базі Департаменту ліцензійного контролю утворено Управління ліцензійного контролю, у зв'язку з чим виведено посаду директора Департаменту ліцензійного контролю та введено посаду начальника Управління ліцензійного контролю. Даним листом позивачу було запропоновано посаду начальника Управління ліцензійного контролю та повідомити про рішення відповідача. Водночас попереджено, що у разі відмови від продовження роботи за новими умовами трудові відносини будуть припинені за п.6 ст.36 КЗпП України. Дані обставини підтверджуються наданим до матеріалів справи доказами, а саме рекомендований лист, який відправлено 06.06.2013 року позивачу за її адресою та з відміткою про повернення у зв'язку з неврученням за закінченням встановленого терміну зберігання. (а.с.74-75)

Отже в судовому засіданні встановлено, що відповідачем були вжиті заходи по попередженню позивача про реорганізацію Департаменту ліцензійного контролю та з метою подальшого її працевлаштування було запропоновано зайняти начальника Управління ліценійного контролю. До того ж представником відповідача в судовому засіданні наголошено, що він намагався також попередити позивача в телефонному режимі про дані зміни.

Також судом встановлено, що з дати виходу позивача на роботу від 11.11.2013 року минуло більше двох місяців до прийняття наказу про звільнення з займаної посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці згідно із п.6 ст.36 КЗпП України від 27.01.2014 року. (а.с. 12, 15)

Водночас, на пропозицію відповідача зайняти вакантну посаду за переліком, наданим в Попередженні «Про звільнення та пропозицію щодо подальшого працевлаштування», позивач відмовилась, оскільки перелік посад не містив рівнозначну її посаді, яку вона займала до виходу з відпустки по догляду за дитиною. (а.с.14)

З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що відповідачем дотримано строк, відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Що стосується доводів позивача про неповний перелік вакантних посад, який спочатку (11.11.2013 року) було надано відповідачем, а згодом, на запит адвоката, надано більш розширений, суд бере до уваги, що відповідачем було надано перелік вакантних посад відповідно до кваліфікації та спеціальності позивача.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 звертала увагу, що вона хотіла зайняти посаду саме начальника Управління ліцензійного контролю, що є рівнозначною посадою, яку вона займала до відпустки. На її думку, посада начальника на цей момент була вільною, але відповідач вводив її в оману та не надавав повний перелік вакантних посад.

Водночас, суд звертає увагу, що жодних доказів того, що ця посада була вакантна або докази того, що відповідач діяв всупереч законодавству у суду немає. В свою чергу відповідач надав пояснення, що не міг запропонувати ОСОБА_1 посаду начальника Управління ліцензійного контролю, оскільки на зазначену посаду призначена інша особа з 06.08.2013 року.

За таких обставин, враховуючи вимоги п. 6 ст. 36 КЗпП України, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача при звільненні ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для скасування наказу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про звільнення ОСОБА_1 від 27.01.2014 року №21 «ОС», здійснення переведення ОСОБА_1 на посаду начальника Управління ліцензійного контролю Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг з моменту виходу ОСОБА_1 на роботу 11.11.2013 року у зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2014 року до фактичної дати поновлення її на роботі.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на підставах і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України та законами.

Пунктом 1 абзацу 3 статі 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-72, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 22 квітня 2014 року

Повний текст постанови складений 25 квітня 2014 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова