Постанова № 38710144, 13.05.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2014 року Справа № 904/388/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)

суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.

секретар судового засідання: Валяр М.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Акімова М.Д. представник, довіреністьб/н від 09.01.14;

від відповідача: Стригунова Г.І. представник, довіреністьб/н від 20.01.13

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром", с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року у справі № 904/388/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром", с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року (суддя Рудь І.А.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" про визнання права власності; визнано дійсним договір купівлі-продажу комплексу не житлових будівель від 08 липня 2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ремжелдортранс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медпром"; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Ремжелдортранс" право власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 5 590,1 м.кв., який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, б.2; стягнено з відповідача на користь позивача 6 738 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, про що видано відповідний наказ.

Рішення господарського суду прийнято на підставі ст.ст.202, 204, 328, 334, 657 Цивільного кодексу України.

Господарський суд дійшов висновку, що умови договору купівлі -продажу виконані сторонами: нежитлові будівлі передані позивачу на підстав акту прийому -передачі комплексу нежитлових будівель, оплата проведена до підписання договору купівлі- продажу, відповідач не з'явився до нотаріальної контори на вимогу позивача задля нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу нежитлових будівель від 08 липня 2013 року.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Медпром" його оскаржує на предмет невідповідності нормам матеріального права.

Скаржник стверджує, що договір купівлі- продажу комплексу нежитлових будівель від 08 липня 2013 року підписано бувшим директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" ОСОБА_4, який з 05 листопада 2013 року перебуває на пенсії, у зв'язку з чим про підписання зазначених документів бувшим директором ОСОБА_4 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" скаржнику нічого не відомо.

Відповідач вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" не мало права звертатися до господарського суду із позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно, оскільки в силу ст.392 Цивільного кодексу України позовну заяву про захист права власності шляхом його визнання може подавати лише сам власник майна, що повинно підтверджуватися певними документами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медпром" також зазначає, що в судових засіданнях суду першої інстанції він заперечував факт сплати коштів позивачем відповідачу за договором купівлі- продажу комплексу нежитлових будівель від 08 липня 2013 року за платіжними дорученнями, які позивач просив суд визнати дійсними.

Скаржник також зазначає, що всі документи на яких міститься підпис бувшого директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" та відбитки печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром", які додані до позовної заяви мають сумнівний характер, адже по даному факту відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс", які здійснили підроблення офіційних документів, з метою заволодіння майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром".

Посилаючись на приписи Конституції України, Цивільного кодексу України скаржник зазначає, що господарським судом Дніпропетровської області встановлено відсутність права власності позивача на спірний об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим звернення позивача до господарського суду можна розглядати не як звернення до суду за захистом права власності, яке порушується або не визнається, а з метою його виникнення за рішенням суду.

Скаржник не погоджується з висновком суду щодо визнання дійсним договору купівлі- продажу комплексу нежитлових будівель від 08 липня 2013 року, оскільки вказаний договір, всупереч приписам ст.ст.657, ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України не було посвідчено нотаріусом, тобто на день подання позовної заяви до суду першої інстанції договір купівлі- продажу від 08 липня 2013 року фактично не був укладеним.

Крім того, відповідач вважає, що між ним та позивачем не було домовленості щодо усіх істотних умов договору, як зазначено у ч.2 ст. 377 та ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, оскільки про такі істотні умови договору купівлі- продажу від 08 липня 2013 року як розмір та кадастровий номер земельної ділянки (право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на комплекс будівель) сторони не домовились.

Скаржник просить суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року, прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" відмовити повністю.

Позивач доводи апеляційної скарги заперечує, вважає, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами. Посилаючись на ст.79 Земельного кодексу України стверджує, що земельна ділянка є окремим об'єктом власності, у зв'язку з чим право власника розпоряджатися об'єктом нерухомості не може бути залежним від права суб'єкта користуватися, володіти і розпоряджатися земельною ділянкою на якій розташований об'єкт нерухомості. Земельна ділянка загальною площею 5 590, 1 кв. м по вул. Коломійцевській, буд.2 в м. Кривому Розі, на якій розташований комплекс нежитлових будівель, не було включено до договору купівлі- продажу з огляду на те, що зазначена земельна ділянка не перебувала ані у власності ані в оренді у скаржника. У скаржника немає жодних прав щодо земельної ділянки на якій розташований комплекс нежитлових будівель загальною площею 5 590, 1 кв. м. Нормами чинного законодавства України не передбачено заборони відчуження нерухомого майна без відведення земельної ділянки, на якій воно розміщено.

Стверджує, що у скаржника не було належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою, на якій розміщено комплекс нежитлових будівель за адресою: вул. Коломійцевській, буд.2 м. Кривий Ріг, тому включення кадастрового номеру та розміру даної земельної ділянки у спірний договорі купівлі -продажу суперечило б самому змісту ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України.

Позивач просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні позивачем заявлено клопотання про витребування у Криворізької центральної міжрайонної Державної податкової інспекції інформації стосовно наданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Медпром" звітності як платника орендної плати за землю, оскільки податкові декларації ніким не підписані.

08 квітня 2014 року розгляд справи відкладався до 24 квітня 2014 року. В судовому засіданні 24 квітня 2014 року оголошувалась перерва до 13 травня 2014 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 08 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медпром" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" (покупець) оформлено договір купівлі-продажу комплексу не житлових будівель, за умовами якого продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти у власність і оплатити комплекс не житлових будівель загальною площею 5 590,1 м. кв., призначений для здійснення підприємницької діяльності з виробництва та ремонту залізничних локомотивів і рухомого складу, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг вул. Коломойцівська, буд. 2.

До складу Комплексу входить наступне майно:

1. Побутовий корпус літ. "А-1" загальною площею 230,9 кв.м.;

2. Адміністративно-побутовий корпус літ. "В-2, В1 -2" загальною площею 508,9 кв.м.;

3. Трансформаторний пункт літ. "Г" площею основи 35,5 кв.м.;

4. Склади літ. "Д", "Е", "Ж" з рампою площею основи 3 867,4 кв.м.;

5. Склад літ. "З" площею основи 157,2 кв.м.;

6. Склад літ. "И" площею основи 24,6 кв.м.;

7. Склад літ. "К" площею основи 328,1 кв.м.;

8. Склад літ. "Л" площею основи 369,2 кв.м.

9. ГРП літ. "П" площею основи 52,0 кв.м.;

10. Сторожка літ. "Р" площею основи 10,3 кв.м.

11. Вбиральня літ. "С" площею основи 6,0 кв.м. (п. 1.1 Договору).

Вказаний комплекс будівель належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Медпром", що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 травня 2011 року, видане відповідачу на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради від 11 травня 2011 року №180 (а.с.74).

Продаж зазначеного комплексу здійснено за ціною 276 000 грн., оплата проведена до підписання договору наступним чином:

- платіжним дорученням №665 від 10 липня 2012 року в частині суми у розмірі 91 995 грн.;

- платіжним дорученням №874 від 25 жовтня 2012 року на суму 20 000 грн.;

- платіжним дорученням №956 від 15 лютого 2013 року на суму 36 000 грн.;

- платіжним дорученням №1182 від 07 червня 2013 року на суму 62 205 грн.;

- платіжним дорученням №1215 від 19 червня 2013 року на суму 65 800 грн.

Сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору в порядку ст.657 Цивільного кодексу України після підписання акту приймання -передачі нежитлових будівель на протязі 3-х днів.

Договір підписано з боку продавця Товариством з обмеженою відповідальністю "Медпром" директором ОСОБА_4, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" директором Муршиць С.М.

08 липня 2013 року між сторонами підписано акт приймання -передачі до договору купівлі- продажу комплексу нежитлових будівель від 08 липня 2013 року.

09 липня 2013 року сторони підписали акт звірки розрахунків по договору купівлі- продажу, яким засвідчили повні розрахунки за нерухомість на підставі платіжних доручень, наведених в договорі купівлі- продажу.

Листами від 09 липня 2013 року та від 02 серпня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" пропонував Товариству з обмеженою відповідальністю "Медпром" з'явитись до нотаріальної контори для нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу (а.с.59-61).

Вказані листи були отримані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" 09 липня 2013 року та 02 серпня 2013 року, про що мається відповідна відмітка.

Проте, як зазначає позивач, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу комплексу нежитлових будівель від 08 липня 2013 року.

Відповідно до ст.657 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно із ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст.220 Цивільного кодексу України, в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що при вирішенні спору про визнання договору, який потребує нотаріального посвідчення, дійсним, суд досліджує, крім обставин щодо виконання сторонами умов договору, також наявність письмових доказів домовленості між сторонами щодо усіх істотних умов договору та відсутність передбачених законом обмежень для його укладення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо узгодженості між сторонами усіх істотних умов договору.

Проте, з таким висновком господарського суду не можна погодитися з наступних підстав.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, відповідно до договору купівлі- продажу покупець несе обов'язок сплатити за товар певну грошову суму.

В п.2.1 договору зазначено, що продаж комплексу будівель здійснено за ціною 276 000 грн., в тому числі ПДВ - 46 000 грн., які продавець одержав від покупця до підписання цього договору і наведено перелік платіжних доручень, якими здійснена оплата за нерухоме майно.

З банківських виписок, наданих сторонами, вбачається, що у період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" надходили грошові кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" з призначенням платежу "повернення безвідсоткової зворотної фінансової позики за договорами №8 від 02 липня 2007 року, №29 від 01 серпня 2010 року, №15 від 15 січня 2013 року".

Зокрема платіжними дорученнями, які вказані в договорі купівлі -продажу, було оплачено:

- платіжним дорученням №665 від 10 липня 2012 року у сумі 684 000 грн. повернення фінансової допомоги по договору №29 від 01 серпня 2010 року без ПДВ (а.с.28);

- платіжним дорученням №874 від 25 жовтня 2012 року у сумі 20 000 грн. повернення фінансової допомоги по договору №29 від 01 серпня 2010 року без ПДВ (а.с.15);

- платіжним дорученням №956 від 15 лютого 2013 року у сумі 36 000 грн. повернення фінансової допомоги по договору №29 від 01 серпня 2010 року без ПДВ (а.с.17);

- платіжним дорученням №1182 від 07 червня 2013 року у сумі 62 205 грн. повернення безвідсоткової зворотної фінансової позики по договору №8 від 02 липня 2007 року (а.с.19);

- платіжним дорученням №1215 від 19 червня 2013 року у сумі 65 800 грн. погашення безвідсоткової зворотної фінансової позики по договору №8 від 02 липня 2007 року (а.с.25).

Договори про надання фінансової допомоги були витребувані апеляційним господарським судом і залучені до матеріалів справи (а.с.212-216).

Слід зазначити, що порядок повернення фінансової допомоги врегульовано безпосередньо в цих договорах.

Пунктом 5.2 договору позички №8 від 02 липня 2007 року передбачено, що позичка вважається поверненою позичкодавцю користувачем з моменту перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичкодавця.

Пунктом 3.2 договору №29 від 01 серпня 2010 року та №15 від 15 січня 2013 року встановлено, що повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичкодавця в установі банку. За домовленістю сторін порядок повернення коштів може бути змінений.

Позивач посилається на те, що листом від 08 липня 2013 року було здійснено зміни призначення платежів в платіжних дорученнях №665 від 10 липня 2012 року, №874 від 25 жовтня 2012 року, №956 від 15 лютого 2013 року, №1182 від 07 червня 2013 року, №1215 від 19 червня 2013 року на "оплату за договором купівлі -продажу від 08 липня 2013 року" і вважає, що зміна призначення платежу після списання коштів з рахунку платника проведена у відповідності до листа Національного Банку України №25-111/1438-7141 від 09 червня 2011 року, яким передбачено, що це питання вирішується між сторонами переказу.

З такою позицією позивача судова колегія не погоджується.

По -перше, відповідно до умов договорів про надання фінансової допомоги, укладених між сторонами, позичка вважається повернутою з моменту перерахування грошових коштів на рахунок позичкодавця.

По -друге, зміни до умов договору і щодо порядку повернення фінансової допомоги сторонами не вносилися, відповідні докази відсутні в матеріалах справи.

По -третє, згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо -безпосередньо після її закінчення. Інформація що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Грошові надходження в погашення безвідсоткової зворотної фінансової позики Товариство з обмеженою відповідальністю "Медпром" обліковувало в бухгалтерському обліку саме як повернення фінансової допомоги, що підтверджується витягами з журналу -ордеру та журналу -проводок за період з 01 липня 2007 року -31 грудня 2013 року балансового рахунку 31 "Рахунки в банках" в кореспонденції з балансовим рахунком 6851 "Розрахунки за кредитами" по контрагенту Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс", які були надані відповідачем (а.с.88-93).

Будь -які зміни в бухгалтерські документи щодо зміни призначення платежу на підставі листа позивача від 08 липня 2013 року за вих. №234 відповідачем не вносилися.

При цьому, судова колегія не приймає до уваги акт звірки розрахунків по договору купівлі -продажу комплексу нежитлових будівель від 08 липня 2013 року, на який послався господарський суд в підтвердження оплати за придбані об'єкти нерухомості, оскільки цей акт звірки повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оплата об'єктів нерухомості за спірним договором купівлі -продажу належними бухгалтерськими документами не доведена.

Таким чином, оплата Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" придбаного за договором купівлі- продажу від 08 квітня 2013 року комплексу будівель не підтверджується належними доказами, а тому висновки суду першої інстанції про те, що позивач до підписання цього договору оплатив 276 000 грн. вартість комплексу будівель, в тому числі 46 000 грн. податку на додану вартість Товариству з обмеженою відповідальністю "Медпром" не ґрунтуються на обставинах справи.

Відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України, в редакції яка набрала чинності з 1 січня 2010 року, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з ч.6 ст.120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Із системного аналізу наведених норм можна зробити висновок про те, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою для договору, який передбачає перехід права на земельну ділянку. Такими, зокрема, є договори, за якими до набувача переходить право власності на житлові будинки, будівлі та споруди.

Матеріали справи свідчать, що комплекс будівель, придбаних позивачем, знаходиться на земельній ділянці площею 0, 032 га, якій присвоєно кадастровий номер 121 100 000:06:061:0016, що підтверджується актом №1 приймання -передачі комплексу нежитлових будівель від 04 листопада 2010 року, довідкою Управління Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області №430-кд від 01 серпня 2010 року, копією технічного паспорту на цей комплекс (а.с.179-192), копією договору купівлі -продажу від 08 вересня 2010 року (а.с.172).

При цьому слід зазначити, що кадастровий номер земельної ділянки був присвоєний на підставі заяви бувшого власника комплексу будівель фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 і на нового власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" не переєстровано, але відповідач сплачував плату за землю і подавав до органів Державної податкової інспекції податкову декларацію з плати за землю (а.с.193-211).

Вказані обставини не були предметом дослідження господарського суду Дніпропетровської області і не враховані ним при ухваленні рішення.

Таким чином, спірний договір купівлі- продажу від 08 липня 2013 року не містить таких істотних умов, як оплатність, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований комплекс нежитлових будівель.

Отже, договір купівлі -продажу комплексу нежитлових будівель, оформлений 08 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медпром" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" у простій письмовій формі в силу положень ст.ст.640, 657 Цивільного кодексу України не є укладеним, тому не може бути визнаний дійсним на підставі ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, а відповідно відсутні й правові підстави для визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом вказаного правочину.

Таким чином в задоволенні позову слід відмовити.

В спростування твердження позивача, що оскільки у скаржника було відсутнє право на земельну ділянку, на якій розміщені об'єкти нерухомості, то включення кадастрового номеру та розміру земельної ділянки суперечить ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України слід зазначити, що з 10 грудня 2009 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо спрощення порядку набуття прав на змелю" від 05 листопада 2009 року №1702-VI відповідно до якого статтю 377 Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, яка набрала чинності з 01 січня 2010 року.

Частиною першою статті 628 цього кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, зазначення у договорах відчуження житлових будинків, будівель або споруд розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, на яких вони розташовані, є обов'язковим.

Клопотання позивача про витребування з Криворізької центральної міжрайонної Державної податкової інспекції додаткових доказів задоволенню не підлягає, оскільки звітування відповідачем перед органом Державної податкової інспекції щодо сплати орендної плати за землю за 2013 рік не стосується предмету даного спору. Надані відповідачем податкові декларації з плати за землю подавалися в електронному вигляді, квитанція №2 свідчить про передачу декларацій до органу Державної податкової інспекції (а.с.199).

Надані скаржником копії додаткових доказів оцінюються судовою колегією в сукупності відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

З врахуванням викладеного, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року на підставі ч.1 п.п.1, 4 ст.104 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.49, 91, 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром", с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року у справі № 904/388/14 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремжелдортранс" (50016, м. Кривий Ріг, вул. Коломійцевська, 2, ЄДРПОУ 33576086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпром" (53032, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Вільне, Кіровоградське шосе, майданчик 1, ЄДРПОУ 32627092) 3 369, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видати наказ.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Джихур

Суддя О.М. Виноградник

Суддя О.М. Лисенко

(Дата підписання постанови в повному обсязі 15.05.14 р.)