Постанова № 38707166, 17.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 р. Справа № 804/16846/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпров'я" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Придніпров'я" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0002671500 від 18.10.2013р.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішень, що оскаржено. Позивач стверджує, що оскаржуване рішення було прийнято на підставі висновків акта перевірки, які, на його думку, є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам та такими, що виникли в результаті неналежного аналізу перевіряючими договорів та інших, документів, невірного тлумачення умов укладених договорів та чинного законодавства України. Крім того позивач зазначає, що від ТОВ "Придніпров'я" копій документів чи пояснень посадових осіб перевіряючими не вимагалось.

Позиція відповідача, відображена у запереченнях на адміністративний позов, полягає у правомірності дій податкового органу, а також у тому, що надані ТОВ "Придніпров'я" первинні документи не дозволяють встановити фактичне виконання ТОВ "Телсі" будівельних робіт, що свідчить про відсутність реально вчиненої господарської операції, так як наслідок юридичну дефектність відповідних первиних документів.Відповідач зазначає, що фінансового-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ "Телсі" є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, тобто є фіктивними.

Дослідивши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та матеріали справи, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Криворізькою північною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області (далі - Криворізька північна ОДПІ) з 11.09.2013р. по 19.09.2013р. на підставі направлення №39/22.11-04 від 06.09.2013р. та Наказу Криворізької північної ОДПІ №175 від 05.09.2013р. було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпров'я" (далі - ТОВ "Придніпров'я") з питань дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування і сплати податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ "Телсі" (код ЄДРПОУ 31200891) за період з 01.09.2012р. по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом було складено Акт № 190/2211/2365002 від 26.09.2013 року (далі-Акт перевірки), в якому відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ "Придніпров'я" вимог п. 180.1 ст. 180. п. 185.1 ст.185, п. 186.1 ст.186, п.198.1,п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Придніпров'я" завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 652 706, 51 грн. за період з 01.09.12 року по 31.12.2012 року та занижено ПДВ до сплати в перевіряємому періоді.

На підставі зазначеного акту Криворізькою північною ОДПІ винесено повідомлення-рішення №0002671500 від 18.10.2013р. на суму 979 059, 93 грн., в т.ч. збільшено податкове зобов'язання платника по податку на додану вартість - 652 706, 52 грн. та нараховано фінансову санкцію у розмірі 326 353, 31 грн.

Не погодившись із винесеними Криворізькою північною ОДПІ рішеннями, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Відповідно до пп. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України доходи -загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до ст.134 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України,

Підпунктом 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.п. 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Сама наявність або відсутність окремих документів не с підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

ТОВ "Придніпров'я"(підрядник) та ТОВ "Телсі" (субпідрядник) 31.08.2012 року було укладено договір підряду за №23 від 31.08.2012р., згідно з умов якого субпідрядник приймає на себе обов'язки по виконанню етапами ремонтних робіт, які чітко зазначені в додаткових угодах до договору, а саме: № 1 від 31.08.2012р., № 2 від 01.09.2012р., № 3 від 01.11.2012 р., № 4 від 01.12.2012 р., а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити їх. Роботи виконані, кожна сторона виконала умови договорів, на підтвердження чого надані відповідні видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт.

Так, факт наявності товару та здійснення господарських підтверджується договорами підряду та субпідряду, податковими накладними, документами на оплату отриманих робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт і платіжними дорученнями.

Стосовно посилань перевіряючих на те, що перевіркою встановлено порушення ТОВ "Придніпров'я" ч. 1. ст 203. , п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим зазначена угода порушує публічний порядок, а тому має ознаки нікчемності, то відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності слід зазначити таке.

Статтею 204. ЦК України встановлена презумпція правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом , нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані, на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним, багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами, (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу об'єктів обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормам публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин, які підтверджують спрямованість правочину між ТОВ "Придніпров'я" та ТОВ "Телсі" на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, на відчуження викраденого майна, або ці правочини порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права.

Крім того, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

В акті перевірки вказано на відсутність необхідних умов для досягнення відповідних, результатів економічної діяльності в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, що свідчить "про відсутність у ТОВ "Телсі" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Такі висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими-цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Так Криворізькою північною ОДПІ в ході проведення перевірки були використані такі документи:

-лист Криворізької північної ОДПІ від 06.08.2013 року №1287/7/224, який вручено директору ТОВ „Придніпров'я" щодо надання інформації та документального підтвердження по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ „Телсі" (код ЄДРПОУ 31200891), за період з 01.09.2012р. по 31.12.2012р. та подальшої реалізації придбаних товарів (робіт, послуг).

- лист ТОВ „Придніпров'я" від 03.09.2013 №17/07, на який отримані документи за вересень 2012 року на запит Криворізької північної ОДПІ;

- податкові декларації з податку на додану вартість за вересень-грудень 2012року та додатки до них;.

- інформація згідно наказу №91 від 09.07.2013 „Про відпрацювання підприємств, за якими відповідно до баз даних доходів і зборів України встановлено розбіжності при формуванні податкового кредиту (податкових зобовязань) та фактичних даних їх контрагентів, та відповідно додатку №13 до наказу Міндоходів від 12.07.2013 №264;

-запит до ОДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.09.2013р. №2644/7/04-83-22.11-05 про надання матеріалів перевірки по ТОВ „Телсі" за період з 01.09.12 по 31.12.12 року;

-відповідь ОДПІ у Печерському районі м. Києва від 06.09.2013 №8757/7/22.9-11 транзитний файл Тг 48369с. t55;

-службова до юридичного відділу від 06.09.2013 року №187/22.11-04 про надання правової оцінки отриманій інформації від ОДПІ у Печерському районі м. Києва по акту від 20.05.13 №1720/22.9/31200891 по ТОВ „Телсі" за період з 01.09.12 по 31.12.12 року;

-відповідь на службову від 06.09.2013 року №187/22.11-04 про надання правової оцінки отриманій інформації від ОДПІ у Печерському районі м. Києва по акту від 20.05.13р. № 1720//22.9/31200891 по ТОВ „Телсі" за період з 01.09.12 по 31.12.12 року.

Отже, із змісту акту перевірки випливає, що податковою службою фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких ТОВ "Придніпров'я" визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а сам факт порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Теслі" в акті перевірки 190/2211/2365002 від 26.09.2013 р. базується на висновках ДПІ у Печерському районі м. Києва, відображених в акті перевірки №1720/22.9/31200891 від 20.05.2013р.

Враховуючи те, що виконання позивачем договорів з контрагентом спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, що є визначальною ознакою господарської операції, та свідчить про правомірність дій підприємства щодо формування податкового кредиту за даним договором.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі "Булвес АД" проти Болгарії (заява №3991/03) було встановлено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Органи державної податкової служби у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, винесене податковим органом податкове повідомлення-рішення є неправомірним, а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпров'я" до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0002671500 від 18.10.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпров'я" (код ЄДРПОУ 23650002) судові витрати в сумі 1958, 12 грн. (тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень дванадцять копійок).

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський