Рішення № 3870569, 09.06.2009, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа 22ц - 968/ 2009 р. Головуючий в 1-ій інстанції Білий М.М.

Категорія цивільна. Доповідач Смаглюк Р.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2009 року. Апеляційний суд Чернігівської області

в складі : головуючого - судді Іваненко Л.В.,

суддів Смаглюк Р.І., Страшного М.М.,

при секретарі Сетченко Н.М.,

з участю позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_1,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Чернігівської області в м. Чернігові апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на рішення Куликівського районного суду від 4 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будинку з надвірними будівлями, -

в с т а н о в и в :

В липні 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частину будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1, що належить відповідачці ОСОБА_1, мотивуючи тим, що з 2001 року вони проживали спільно однією сім”єю, вели спільне господарство, купили 3 серпня 2001 року вказаний старий будинок, за період спільного проживання провели його ремонт, на який позивач витрачав свої кошти, внаслідок чого він став спільною сумісною власністю.

В 2007 році вони припинили спільне проживання, добровільно визнати за ним право власності та поділити будинок відповідачка відмовилась, тому позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного будинку.

Рішенням суду першої інстанції від 4 березня 2009 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1. Додатковим рішенням від 2 квітня 2009 року на його користь стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати: 51 грн. судового збору, 30 грн. - витрат по інформаційно-технічному забезпеченню розгляду справи, 1597 грн. - витрат за проведення експертизи, 666 грн. - витрат по правовій допомозі, на користь держави - недоплачений судовий збір 80 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду від 4 березня 2009 року і справу передати на новий судовий розгляд, мотивуючи неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає задоволенню частково, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд прийшов до висновку про те, що сторони з 2001 року по 2007 рік проживали спільно однією сім”єю без реєстрації шлюбу і придбали за цей період спірний будинок, тому відповідно до ст. 74 СК України, ст. 368 ЦК України він є спільною сумісною власністю сторін і згідно зі ст. 372 ЦК України їх частки є рівними. Але, оскільки позивач не надав доказів щодо його права на 1/2 частину спірного будинку, суд, враховуючи як істотну обставину те, що відповідачка самостійно повернула борг за придбання будинку, і те, що відповідно до висновку експертизи поділ будинку можливий на 1/3 та 2/3 частини, визнав за позивачем право власності на 1/3 частину будинку з надвірними будівлями.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності за договором купівлі-продажу від 3 серпня 2001 року належить будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1, в якому вона з дітьми проживає і зареєстрована з 2 листопада 2001 року, позивач - з 29 січня 2003 року / л.с. 14, 15/.

Таким чином, спірне майно було придбане до введення в дію ЦК України 2004 року та СК України 2004 року, тому спірні правовідносини повинні розглядатися відповідно до чинних на той час КпШС України, ЦК України /1963 року/, Закону України „Про власність”.

Оскільки сторони не перебували в шлюбі, суд необгрунтовано визнав спірний будинок спільною сумісною власністю сторін на тій підставі, що вказане майно набуте ними за час спільного проживання. Такий висновок суду суперечить ст.ст. 22, 24, 25 КпШС України, які регулювали відносини щодо створення та визнання спільної сумісної власності подружжя, визначення роздільної власності подружжя, але не регулювали відносини між особами, які не перебували в зареєстрованому шлюбі при їх спільному проживанні та спільному веденні господарства.

При цьому судом не було враховано роз”яснення в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” відносно правових підстав виникнення спільної сумісної власності, відповідно до якого спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу ( ст. 16 Закону „Про власність”, ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім”ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім”ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно , придбане внаслідок спільної праці громадян, що об”єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю ( п.1 ст.17, ст. 18, п.2 ст. 17 Закону „Про власність”; квартира (будинок)..., передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім”ї наймача у їх спільну сумісну власність ( ст. 8 Закону „Про приватизацію державного житлового фонду).  

В інших випадках спільна власність громадян є частковою.

За таких обставин право спільної сумісної власності сторін на спірний будинок не виникло і посилання суду на ст. 74 СК України, ст.ст. 355, 368, 372 ЦК України /2004 року/ при вирішенні спору між сторонами є помилковим.

Згідно з роз”ясненням в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року „ Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на будинок”... особи, що брали участь у будівництві жилого будинку / його купівлі/ не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво /купівлю будинку/, якщо допомогу забудовнику /покупцю/ вони надавали не безоплатно.

Дослідженими судом першої інстанції доказами не встановлено, що між сторонами була укладена угода про створення спільної власності. Показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 свідчать по спільне проживання сторін, але не свідчать про наявність угоди, що відповідає закону, про створення спільної власності на будинок.

Крім того, надані позивачем довідки відносно його заробітної плати в ТОВ „Егрес-Агро”, СВК „Дружба” за період з 1999-2003 роки, за 2008 рік, щодо проведених утримань з орендної плати за період з 2000-2007 роки жодним чином не підтверджують виникнення спільної власності на будинок і не дають підстав для визнання за ним права власності на частину будинку/ л.с.10, 12, 13, 62/.

Тому висновок суду про те, що позивачу належить право власності на 1/3 частину спірного будинку, не ґрунтується на досліджених судом доказах.

При відсутності права на частку будинку у позивача не виникло право на реальний його поділ. Але суд в порушення вимог ст.11 ЦПК України вийшов за межі позову, призначив судово-будівельну експертизу відносно варіантів реального поділу будинку і в залежності від цієї можливості, з врахуванням повернення боргу за купівлю будинку відповідачкою, визнав на позивачем право власності на 1/3 частину будинку/ л.с. 35-56/.

Отже, на час придбання будинку 3 серпня 2001 року та в період спільного проживання сторін право спільної власності на нього між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до ст. 113 ЦК України /1963 року/ та ст. ст. 16, 17 Закону України „Про власність” не виникло. Тому суд безпідставно визнав за позивачем відповідно до ст.ст. 356, 357 ЦК України / 2004 року/ право власності на 1/3 частину будинку.

Участь позивача в ремонті вказаного будинку не може бути підставою для визнання за ним права власності на частину будинку. Відповідно до наведеного вище роз”яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року він вправі вимагати відшкодування своїх затрат, якщо вони надавалися не безкоштовно, про що не заперечувала відповідачка як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

За таких обставин апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Відповідачка ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги повинна була сплатити судовий збір в сумі 65 грн. 30 коп. та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню розгляду справи в сумі 30 грн., всього - 95 грн. 30 коп., фактично сплатила 133 грн. 80 коп., тому з позивача в повернення судових витрат необхідно стягнути на її користь 95 грн. 30 коп. і повернути зайво сплачені 38 грн. 50 коп. , з них 30 грн. з Державного бюджету м. Чернігова, 8 грн. 50 коп. - з місцевого бюджету м. Чернігова,

 Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п.3, 4 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 10, 60, 212 ЦПК України, ст.ст. 22, 24 КпШС України /1964 року/, ст.ст. 16, 17 Закону України „Про власність” /діяв до 27 квітня 2007 року/, ст.ст. 356, 357 ЦК України / 2004 року/, апеляційний суд

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Куликівського районного суду від 4 березня 2009 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину будинку з надвірними будівлями.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в повернення судових витрат 95 /дев”яносто п”ять/ грн. 30 коп.

Повернути ОСОБА_1 38 грн. 50 коп. , з них 30 грн.  з Державного бюджету м. Чернігова р/р 312142597700002, код ЄДРПОУ 22825965, банк одержувача ГУДКУ в Чернігівській області МФО 853592, код бюджетної класифікації - 22050000, 8 грн. 50 коп.  - з місцевого бюджету м. Чернігова, р/р 31419537700002, код ЄДРПОУ 22825965. в ГУДК в Чернігівській області, /МФО 853592/, код бюджетної класифікації доходів 220901000.  

Рішення набирає чинності негайно і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий: Судді: