Рішення № 38704917, 30.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2014 р.Справа № 916/1116/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Ільєвій Л.М.

за участю представників:

від позивача - Осадчук О.С.,

від відповідача - Оксенчук С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД" до Військової частини А 2238 про стягнення 15 478,31 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини А 2238 про стягнення заборгованості у розмірі 15478,31 грн., посилаючись на наступне.

25.05.2012 року між ТОВ „Марко ЛТД" (виконавець) та Військовою частиною 2238 (замовник) було укладено договір № 6 на загальну суму 14991,60 грн.

Згідно п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплати виконаних робіт замовником після підписання сторонами акта виконаних робіт, протягом 30 банківських днів за умови фактичного надходження коштів на рахунок замовника.

Як вказує позивач, виконавець надав замовнику послуги на загальну суму 14991,60 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.12.2012 р., термін сплати за яким настав 17.01.2013 року.

Однак, за ствердженнями позивача, з моменту спливу терміну сплати замовником не було здійснено жодних оплат. З огляду на прострочення здійснення відповідачем оплати, позивач вважає, що відповідач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми, що складають 486,71 грн.

Таким чином, позивач вказує, що станом на 17.02.2014 року заборгованість Військової частини А2238 за договором № 6 з урахуванням 3% річних становить 15478,31 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.03.2014 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1116/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 38) підтвердив надання позивачем послуг на спірну суму за укладеним між сторонами договором. При цьому відповідач зазначив, що на підставі підписаного акту приймання та здавання наданих послуг він 18 липня 2012 року надав до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області платіжні документи щодо перерахування на рахунок позивача грошових коштів у сумі 14991,60 грн., що відповідали наявним бюджетним асигнуванням відповідача на 2012 рік, але Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області перерахування коштів здійснено не було без повідомлення причин.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

25 травня 2012 року між Військовою частиною А 2238 (замовник) та ТОВ „Марко ЛТД" (виконавець) було укладено договір № 6 (а.с. 7-9), відповідно до п. 1.1. якого позивач як виконавець зобов'язується у 2012 році надати послуги по опосвідченню плотів рятівних військових кораблів спеціального призначення (плот рятівний надувний 10МК - 4 од.), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги. При цьому виконавець повинен надати замовнику послуги, якість яких відповідає вимогам Регістру України (п. 2.1 договору).

Ціна договору визначена в п. 3.1 договору та становить 14991,60 грн., в т.ч. ПДВ - 2498,60 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати виконаних робіт замовником після підписання сторонами акта виконаних робіт протягом 30 банківських днів за умови фактичного надходження коштів на рахунок замовника. Термін надання послуг складає 60 діб з моменту підписання договору (п. 5.1 договору).

Строк дії договору визначено в розділі 10 договору, а саме останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012 р.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладений між сторонами по справі договір про надання послуг є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, відповідно до умов вищевказаного договору № 6 позивач надав обумовлені цим договором послуги на суму 14991,60 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0001154 від 03.12.2012 р. (а.с. 10), що був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою підприємств без будь-яких зауважень.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Так, за умовами п. 4.1 договору відповідач зобов'язаний був оплатити надані послуги в сумі 14991,60 грн. протягом 30 банківських днів після підписання сторонами акта виконаних робіт, тобто до 17.01.2013 р. При цьому згідно п. 6.1.1 договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за надані послуги.

Проте, як з'ясовано судом та не оспорюється відповідачем, останній не виконав прийняті на себе зобов'язання по оплаті за надані послуги за договором № 6, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 14991,60 грн.

При цьому судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що ним були подані 18.07.2012 р. до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області платіжні документи щодо перерахування на рахунок позивача грошових коштів у сумі 14991,60 грн., що відповідали наявним бюджетним асигнуванням відповідача на 2012 рік, але Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області перерахування коштів здійснено не було без повідомлення причин. Так, вказані обставини не звільняють відповідача від виконання обов'язку по сплаті позивачу наданих останнім послуг на спірну суму.

Наразі несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за надані згідно укладеного між сторонами договору № 6 послуги відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором в розмірі 14991,60 грн.

Згідно п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем наданих послуг), згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу згідно положень ст. 612 ЦК України відповідач вважається таким, що прострочив, оскільки він не приступив до виконання зобов'язання у встановлений договорами строк.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на спірну суму боргу за період з 18.01.2013 р. по 17.02.2014 р. (295 дн.) в сумі 486,71 грн. (14991,60 грн. х 3%/365 дн. х 395 дн), розрахунок яких наведено в позовній заяві.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 15478,31 грн. (14991,60 грн. основного боргу + 486,71 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД" цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД" до Військової частини А 2238 про стягнення 15 478,31 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Військової частини А 2238 (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 26; код ЄДРПОУ 22993734; р/р 35219001002840 в ГУ ДКСУ в Одеській області м. Одеса, МФО 828011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Марко ЛТД" (65014, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 42, кімн. 501; код ЄДРПОУ 30284125; р/р 26004311805 в АБ „Південний", МФО 328209) суму боргу в розмірі 14991/чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна/грн. 60 коп., 3% річних в сумі 486/чотириста вісімдесят шість/грн. 71 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2014 р.

Суддя Петров В.С.