Постанова № 38704303, 05.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 травня 2014 року 12:46 № 826/3361/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів України у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2014 року №0000882202, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова» (надалі – позивач або ПрАТ «СК «Нова») з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів України у м. Києві (надалі – відповідач або ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.03.2014 року №0000882202 (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток страхових організацій (11020700) в розмірі 300 825,00 грн., з яких за основним платежем сума грошового зобов’язання +200 550 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 100 275 грн.).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 03.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що ПрАТ «СК «Нова» фактично здійснювало виплати страхових відшкодувань за договорами добровільного медичного страхування, при цьому, відповідачем не зазначено, яке саме законодавство було порушено при оформлені договорів добровільного медичного страхування.

У судове засідання 03.04.2014 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що контролюючим органом правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Суд у судовому засіданні 03.04.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка та експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, ознайомившись з письмовими запереченнями відповідача проти позову, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 13.11.2013 року по 10.12.2013 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена планова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (правонаступником якого є позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 24.12.2013 року №2130/26-53-22-02-21/31241449 та акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» в частині правильності нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року від 26.02.2014 року №339/26-53-22-02-21/30182021 (у зв’язку з поданням товариством заперечення до акту перевірки), якими встановлено порушення позивачем пп.153.8.3 п.158.3 ст.158, пп.135.5.4, п.135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 200 550,00 грн., а саме: півріччя 2012 року – 179 715,00 грн.; три квартали 2012 року – 20 835,00 грн. (надалі – акт перевірки).

На підставі викладеного вище, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 11.03.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000882202, яким Відкритому акціонерному товариству «Страхова компанія «Нова» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток страхових організацій у загальному розмірі 300 825,00 грн., з яких за основним платежем – 200 500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 100 275,00 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.03.2014 року №0000882202 незаконним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, період, що підлягав перевірці з боку контролюючого органу, визначений у межах з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Разом з тим, відповідно до обґрунтувань, наведених в акті перевірки, підставою для висновків відповідача про порушення страховою компанією податкового законодавства стало здійснення передачі страхових ризиків страховим компаніям, які задіяні у схемах, мінімізації податкових зобов’язань та не забезпечення реального захисту прийнятих ризиків.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача, як на час, що був охоплений перевіркою, так і на час розгляду справи в суді вказано: (66.03.0) інші види страхування.

Згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України в редакції, що діяла у перевіряємий період, інші доходи, зокрема, включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Водночас, особливості оподаткування страховика податком на прибуток встановлено ст.156 Податкового кодексу України. Так, як слідує з вимог вищезазначеної статті ставка податку (п.156.2 ст.156 Податкового кодексу України) залежить від наступних факторів:

- чи оподатковуються доходи від страхової діяльності, передбачені в пп.156.1.1 п.156.1 ст.156 Податкового кодексу України. При цьому, суд звертає увагу, що перелік вищезазначених доходів не є виключним;

- чи оподатковуються доходи отримані від провадження страхової діяльності із страхування життя (п.156.4 ст.156 Податкового кодексу України);

- чи оподатковуються доходи, які не пов'язані із страховою діяльністю, а також доходи, одержані страховиком-цедентом від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшені на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (у межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування (пп.156.2.3 п.156.2 ст.156 Податкового кодексу України).

Повна ставка податку на прибуток згідно вищезазначеної класифікації застосовується лише у випадках, передбачених пп.156.2.3 п.156.2 ст.156 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що АТ «СК «НОВА» на підставі Договору облігаторного непропорційного страхування № 6 від 01.03.2012 року (надалі – Договір облігаторного перестрахування) передало у перестрахування ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-фонд» (код ЄДРПОУ 30303336) зобов'язання після перевищення пріоритету Перестрахувальника виплати в межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат Перестрахувальником (АТ «СК «НОВА») страхових відшкодувань за договорами добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров'я) та Договору факультативного пропорційного перестрахування № 93 від 28 серпня 2011 року (надалі – договір факультативного перестрахування) передало у перестрахування ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» ризик «Перерва у діяльності» за Договором добровільного страхування майна № 2976 від 26 липня 2011

Як зазначив позивач, Договір облігаторного перестрахування, це портфель, що підлягає перестрахуванню за цим договором складається з договорів страхування, що укладені АТ «СК «НОВА» з 01.01.2012 по 31.12.2012 року, тобто АТ «СК «НОВА» несе відповідальність по сплаті страхового відшкодування по страховим випадкам, заявленим до 31 грудня 2013 року. За період з 01 січня 2012 по сьогодні АТ «СК «НОВА» здійснила виплати в розмірі : 132 491,70 грн. по договорам добровільного медичного страхування (безперервного врахування здоров'я).

Крім того, між АТ «СК «НОВА» (Страховик), Приватне акціонерне товариство «Лозівський ковальсько-механічний завод» (Страхувальник) та ПАТ «ОТП Банк» (Вигодонабувач) був укладений Договір № 2976 добровільного страхування майна від 26 липня 2001 року та Додаткова угода № 1 до Договору від 26 липня 2011 року, в якій зазначено умови страхування за ризиком «Перерви у діяльності», який був перестрахований за Договором факультативного перестрахування. Договір страхування був укладений на користь Вигодонабувача в рахунок погашення заборгованості Страхувальника перед Вигодонабувачем за Договором про надання кредитної лінії № СЯ 08-203/700 від 25 червня 2008 року та Договором про надання кредитної лінії № СЯ 08-204/700 від 26 червня 2008 року, тобто укладання Договору страхування було умовою банку для отримання кредитної лінії Приватним акціонерним товариством «Лозівський ковальсько-механічний завод».

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що предметом спірних правочинів є перестрахування відповідальності позивача за прийнятими на себе зобов'язаннями згідно укладених ним договорів страхування.

Відповідно до статті 987 Цивільного кодексу України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Вказана норма права передбачає право страховика, який уклав договір страхування, перестрахувати частину ризиків у іншого страховика. При цьому згоди страхувальника на укладення договору перестрахування законодавством не передбачено. Відповідальним перед страхувальником в повному обсязі залишається страховик. Саме на нього покладається обов'язок виплатити страхувальнику повну суму страхової виплати. Відносини між страховиком та перестраховиком залишаються поза сферою контролю страхувальником.

Втім, норми Закону України «Про страхування» є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України, які в даному випадку є загальними нормами.

Стаття 12 Закону України «Про страхування» визначає перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Отже, у разі настання страхового випадку у перестраховика виникають певні зобов'язання, зокрема, виплатити свою частину страхового відшкодування. У свою чергу у перестрахувальника теж виникають зобов'язання.

Як то вбачається з аналізу статті 12 Закону України «Про страхування» та статті 987 Цивільного кодексу України, договір перестрахування за своєю суттю є договором страхування, що укладається між спеціальними суб'єктами і об'єктом якого є ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика. Таким чином, до такого договору мають застосовуватись положення про договір страхування. Облігаторне перестрахування – договір перестрахування, за яким страховик (цедент) повинен передати, а перестраховик прийняти всі ризики по даному виду страхування.

При цьому, норми статті 984 ЦК України визначають, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відтак, перестрахування здійснюється за договором, сторонами якого можуть бути тільки особи, які мають статус страховика за законодавством країни реєстрації.

Стаття 2 Закону України «Про страхування» (в редакції на момент укладення договорів) встановлює, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про страхування», страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності, зокрема, створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. При цьому, частина п'ятнадцята цієї ж статті визначає, що страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

Згідно Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя, страховик зобов'язаний на будь-яку дату дотримуватися нормативів диверсифікованості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя (далі - нормативи диверсифікованості активів), встановлених у пункті 2 цього розділу. До суми прийнятних активів, яка розраховується з метою дотримання нормативу достатності активів, включаються активи, такі як, зокрема, права вимоги до перестраховиків - разом не більше 50 відсотків страхових резервів (крім частки перестраховиків у резерві заявлених, але не виплачених збитків).

З врахуванням наведених норм права, укладення договорів, які були визнані відповідачем як нікчемні, є діями сторін, спрямованими на виконання вимог діючого законодавства та були спрямовані на настання реальних наслідків.

Окрім того, на підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин із контрагентами.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є перестрахування позивачем частини своїх обов'язків перед страхувальниками у інших страховиків, беручи вид діяльності позивача та його контрагентів, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Будь-яких обґрунтованих з приводу взаємозв'язку господарських операцій, щодо яких викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірок контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем, податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Крім того, відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов’язкова ознака – специфічна мета – порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника – фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Також, суд зазначає, що з 01.01.2011 року набрала чинності ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності вказаних вище правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.03.2014 року №0000882202, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.03.2014 року №0000882202.

3. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (ідентифікаційний код: 31241449, адреса: 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38730029, адреса: 02094, м. Київ, бульв. Верховної Ради, 24-Б) у розмірі 487,20 грн. (чотирьохсот вісімдесяти семи грн. 20 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок