Ухвала суду № 38703963, 12.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6977/13 Головуючий у І інстанції Линник В.Я.Провадження № 22-ц/780/2756/14 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С.Категорія 19 12.05.2014

УХВАЛА

Іменем України

12 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Березовенко Р.В.

при секретарі Бобко О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпіньського міського суду Київської області від 25 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним,-

Встановила :

ОСОБА_2 звернулася до суду з названим позовом, в якому, з урахуванням уточнень, посилалася на те, що їй на праві власності в порядку спадкування за заповітом належить 1/4 частина будинку АДРЕСА_1. Відповідачці ОСОБА_3 також в порядку спадкування належить 1/4 частина вищевказаного будинку. Вона зверталася до відповідачки з пропозицією викупити у неї її частину будинку, але остання відмовила, тому вона подала до суду із позовом про припинення права власності ОСОБА_3 на її 1/4 частину спірного будинку з виплатою їй компенсації в розмірі 36 901 грн. Зазначала, що рішенням Ірпінського міського суду 22.08.2013 р. її позовні вимоги було задоволено повністю, припинено право власності ОСОБА_3 на її 1/4 частину будинку та визнано право власності на вказані приміщення за ОСОБА_2. Проте, дане рішення Ірпінського міського суду було скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.11.2013 p., а в позові ОСОБА_2. відмовлено.

Вказувала, що ОСОБА_3, дізнавшись про те, що вона звернулася до суду з даним позовом, навмисно та свідомо 04.07.2013 р. у приватного нотаріуса ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу 1/4 частини будинку АДРЕСА_1. Вважала, що нотаріус, засвідчуючи даний договір, не перевірив обставини, які б перешкоджали учиняти правочин, а саме не витребував у продавця відомостей про те, що відносно 1/4 частини будинку, яка належить ОСОБА_3, ведуться судові спори. ОСОБА_3 також про це не повідомила. Вона, як співвласник житлового будинку, мала переважне та пріоритетне право першого покупця відчужуваної нерухомості, але її не було повідомлено про продаж ОСОБА_3 своєї 1/4 частини спільного будинку.

Крім того, наголошувала на тому, що приватний нотаріус при оформлені договору купівлі-продажу не врахував, що правовстановлюючих документів на продані за договором конкретні приміщення будинку, які є власністю саме ОСОБА_3 не існує, оскільки будинок не поділено в натурі, перебуває у спільній частковій власності. Таким чином, нотаріусом засвідчено та оформлено недійсний правочин.

У зв'язку із вищенаведеним на підставі ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/4 частини будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 04.07.2013 p., засвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, підтвердив обставини, наведені в позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, вказував, що даний договір був укладений із додержанням усіх вимог, передбачених законом. При оформлені договору продавець повідомила покупця про існування спору з піввласниками будинку, а позивачку - про продаж 1/4 частини будинку, яка належала ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, вказували, що ОСОБА_4 було відомо про існування спору між сторонами щодо відчужуваної частини будинку, однак він вважав дані обставини не значними.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 в судовому засіданні вважав, що підстав для визнання договору недійсним немає, вказував, що під час посвідчення договору ним перевірялися факти щодо наявних заборон відчуження та перебування майна під податковою заставою. Результати судового рішення, на яке посилається позивачка, яке, як стало відомо в подальшому, було скасовано апеляційною інстанцією, не були зареєстровані належним чином в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рішенням Ірпінського міського суду від 25 лютого 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку від 04.07.2013р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в частині того, що у власність ОСОБА_4 переходить частина будинку під літ. «А» у вигляді приміщень: 3-1 кухня (9,7 кв.м), 3-2 житлова (23,3 кв.м), З-ІІ коридор (4,3 кв.м), загальною площею 37,3 кв.м, житловою площею 23,3 кв.м. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі позивачка просила скасувати рішення суду у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що заперечує дійсність оспорюваного правочину, оскільки на момент укладання договору купівлі-продажу ? частини будинку в порядку судового розгляду перебував спір між нею та відповідачкою про припинення прав власності останньої на ? частину будинку, крім того, при оформленні договору купівлі-продажу будинок перебував у спільній частковівій власності її та відповідачки та не був поділений в натурі, а тому відчуження конкретних приміщень відбулося незаконним. У зв»язку з чим, вважала, що відповідачка не мала право на відчуження належної їй частини будинку, а договір купівлі-продажу частини будинку без визначення конретних приміщень будинку, які продаються, а ні практично, а ні теоретично не міг бути вчиненим.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

В силу ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Згідно ч.4 ст.362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред»явити до суду позов про переведення на нього прав та обов»язків покупця. Одночасно позивач зобов»язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Як роз»яснино в Постанові Верховного Суду Украї\ни від 06.11.09 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними (п.26) недотримання вимог статті 362 ЦК України у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов'язків покупця.

По справі встановлено, що позивачці ОСОБА_2 та відповідачці ОСОБА_3 належить на праві власності в порядку спадкування по 1/4 частині, а ОСОБА_6 - 1/2 частина будинку АДРЕСА_1, що визнають сторони і про що свідчить технічний паспорт на житловий будинок .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22.08.2013р. було припинено право ОСОБА_3 на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 (а. с. 77-79). Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.11.2013р. (ас. 80-83), дане рішення Ірпінського міського суду Київської області було скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2. до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_6 про припинення права на частку у спільному майні.

Судом також встановлено, що 04.07.2013 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 (ас. 52). Згідно п.1 вказаного договору продавець ОСОБА_3 продала належну їй на праві приватної спільної часткової 1/4 частину житлового будинку, а покупець ОСОБА_4 купує 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідно до п..3.1. договору у власність Покупця переходить 1/4 частка житлового будинку, зазначеного на плані літ. «А», у вигляді приміщень: 3-1 кухня (9,7 кв.м), 3-2 житлова (23,3 кв.м), З-ІІ коридор (4,3 кв.м), загальною площею 37,3 кв.м, житловою площею 23,3 кв.м. (а.с.52).

Встановивши з матеріалів справи, що відповідачка не надала належних доказів повідомлення позивачки про свої наміри продати належну їй 1/4 частку будинку, а також, що остання про існування спору з іншим співвласником повідомила покупця, суд, задовольняючи частково позов позивачки, виходив з положень чинного цивільного законодавства України та дійшов висновку, що не повідомлення позивача про продаж 1/4 частини спірного будинку не є підставою для визнання такого договору недійсним, а позивачка вправі згідно з положеннями ст.362 ЦК України пред»явити до суду позов про переведення на неї прав та обов»язків покупця, але такі вимоги не заявляла.

Колегія суддів погоджується, що у даному випадку відсутні підстави для застосування до вказаних правовідносин, що виникли між сторонами положень ст..215,216 ЦК України та наслідків недійсності правочину, передбачені ст...230 ЦК України ( позивачка не є стороною у договорі купівлі-продажу, а покупець був повідомлений про обставини, пов»язані з наявними спірними питаннями між співвласниками будинку).

Разом з тим, суд, враховуючи, що частки співвласників будинку АДРЕСА_1 не виділені в натурі, а тому дійшов висновку, що п. 3.1 договору купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку від 04.07.2013 р. згідно якого у власність ОСОБА_4 переходить частина будинку під літ. «А» з зазначенням конкретних приміщень: 3-1 кухня (9,7 кв.м), 3-2 житлова (23,3 кв.м), З-ІІ коридор (4,3 кв.м), загальною площею 37,3 кв.м, житловою площею 23,3 кв.м. (а.с.52) не ґрунтується на вимогах закону, а тому договір в цій частині згідно положень ст..203,215 ЦК України слід визнати недійсним .

Колегія погоджується з даним висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Посилання апелянта на те, що співвласник частини будинку, який не поділений в натурі, не вправі був відчужувати належну йому частку шляхом укладання договору купівлі-продажу частини будинку без визначення конкретних приміщень будинку, а нотаріус не вправі був його нотаріально засвідчувати, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до ст..361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. В силу ст..363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладання договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

На думку колегії, висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 303, 307, 308,315 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ірпіньського міського суду Київської області від 25 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: