Постанова № 38701694, 14.05.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2014 р. Справа № 924/153/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Відділу капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області від 11.04.2014 р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.14 р. у справі № 924/153/14

за позовом Відділу капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області

до відповідача Хмельницького районного кооперативно-державного міжгосподарського будівельно-монтажного об'єднання "Райагробуд"

про розірвання договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р., укладеного між ВКПБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд"

про стягнення 71 103,19 грн., з яких: 69 420,00 грн. - основний борг, 1 683,19 грн. - 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача: Міхальчук О.П. - начальник; Вороновська Н.В. - представник, довіреність в справі;

від відповідача: не з'явився

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 31.03.2014 р. у справі № 924/153/14 (суддя Магера В.В.) відмовлено в позові Відділу капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області до Хмельницького районного кооперативно-державного міжгосподарського будівельно-монтажного об'єднання "Райагробуд" про розірвання договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р., укладеного між ВКБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд" та стягнення 71 103,19 грн., з яких: 69 420,00 грн. - основний борг, 1 683,19 грн. - 3% річних. При прийнятті рішення суд виходив з того, що для договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р. є обов'язковою встановлена законом форма про нотаріальне посвідчення, за відсутності дотримання якої такі договори вважаються нікчемними. Договір купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р. сторонами не виконувався. Позивачем не доведено та не подано доказів на підтвердження зміни істотних обставин, якими сторони керувалися при укладанні спірного договору, тому позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р. є безпідставними. Зобов'язання відповідача перед позивачем по оплаті коштів в сумі 69 420,00 грн. за відсутності укладеного між сторонами дійсного правочину не виникли. У зв'язку із відсутністю порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, заява відповідача про застосування до спірних відносин строку позовної давності, не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відділ капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області звернувся з апеляційною скаргою від 11.04.2014 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.2014 р. у справі № 924/153/14 та винести нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції було визнано договір купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р. нікчемним, чим неправильно застосовано норму матеріального права. У зв'язку із невірною оцінкою доказів по справі, суд першої інстанції неправильно прийшов до висновків, що договір купівлі-продажу сторонами не виконувався. Актом ревізії фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВСУ в Хмельницькій області від 27.02.2012 р., складеним за результатами перевірки ДФІ в Хмельницькій області, підтверджено реальність виконання договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р., встановлено факт передачі майнових прав та проведення останнім розрахунків за квартири в сумі 69 420,00 грн., встановлено факт наявності дебіторської заборгованості відповідача на дану суму. Враховуючи відсутність платіжного документу про проведення розрахунку, доказами здійснення оплати є: акт № 22-08-08/64 ревізії фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВСУ в Хмельницькій області від 27.02.2012 р., яким було підтверджено наявність дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем. Відповідач визнає дебіторську заборгованість перед ВКБ УМВС в сумі 69 420,00 грн. в акті звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012 р. Судом не взято до уваги, що акт звірки складався на виконання вимог акту перевірки ДФІ № 22-08-08/64. Саме за результатами даної перевірки сторонами (керівниками сторін) було підписано акт здачі-прийняття майнових прав від 19.12.2012 р., за яким майнові права на квартири було повернуто з відповідального зберігання ВКБ УМВС та прийнято відповідачем. Відповідач визнав результати перевірки ДФІ та визнав факт наявності дебіторської заборгованості на суму 69 420,00 грн. Суд першої інстанції, посилаючись на неналежність доказу, не прийняв до уваги акт звірки взаєморозрахунків, у зв'язку з тим, що він не є первинним документом, але визнав належним доказом (як первинний документ) лист ВКБ УМВС про відсутність сплати грошових коштів. Судом першої інстанції безпідставно надано перевагу одним доказам по справі перед іншими, чим порушено принцип рівності сторін перед законом та судом та принцип змагальності, що є процесуальним порушенням. Позивачем було надано належні докази реального виконання договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р., у зв'язку з чим даний договір є дійсним, та докази здійснення оплати за квартири (секції) № 14-16 в сумі 69 420,00 грн. В зв'язку з ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення даного договору, позивач не зміг отримати у власність секції № 14-16 в гуртожитку по вул. Будівельній, 1 в с. Шаровечка, що підтверджує факт односторонньої відмови від виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу.

Відповідач - Хмельницьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об'єднання "Райагробуд" у відзиві на апеляційну скаргу просить у задоволенні вимог апеляційної скарги на рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.2014 р. по справі № 924/153/14 відмовити, рішення залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують доводи ухваленого рішення. Договір купівлі-продажу № 1/94-06 підлягає нотаріальному посвідченню. Всі витрати по нотаріальному посвідченню несе покупець. Договір нотаріально не посвідчувався і не виконувався. Твердження апелянта, що умови договору виконувались є безпідставним. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували виконання договору сторонами (стороною) або вчинення будь-яких дій, які б підтверджували таке виконання. Акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012 р., складений на вимогу ДФІ від 12.03.2012 р. № 22-08-03-14/1477 було підписано помилково. Позивачем на вимогу суду не подано належних та допустимих доказів перерахування коштів у вищевказаній сумі відповідачу. Кошти на виконання умов договору № 1/94-06 на рахунок продавця не надходили. Акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012 р., не є первинним доказом оплати і не може підтверджувати заборгованість сторін. Договір є нікчемним. Законодавством України не передбачено можливості розірвання нікчемного правочину. Договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Судом повно, об'єктивно та всебічно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального законодавства, а тому рішення є законним і обґрунтованим.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про день і час розгляду апеляційної скарги.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача (апелянта) Вороновська Н.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених в ній, вважає що рішення господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права; просить рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу задоволити; пояснила, що між ВКБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд" був укладений договір купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р., сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов даного договору; предметом була передача продавцем у власність покупцю секцій (кімнат) № 14, 15, 16 в гуртожитку по вул. Будівельній, 1 в с. Шаровечка Хмельницького району; відповідно до договору, право власності на секції переходить до покупця з моменту повної оплати вартості об'єкта в сумі 69 420,00 грн. і нотаріального посвідчення договору. На питання головуючої судді чи акт прийому-передачі житлового фонду на секцію передбачає передачу майнових прав на кімнати № 14,15,16, чи передачу самих кімнат? Чому в договорі зазначено, що покупець зобов'язується прийняти секцію № 13?, відповіла, що секція 13 в даній частині договору вказана помилково; ВКБ УМВС України в Хмельницькій області не зміг прийняти секції у власність, тому що договір не був нотаріально посвідчений, хоча позивач неодноразово звертався до відповідача про необхідність нотаріального посвідчення. На питання головуючої судді чи є у позивача докази таких звернень?, відповіла, що доказом звернення є лист позивача від 19.06.2013 р., доказів направлення звернень раніше у ВКБ УМВС України в Хмельницькій області немає. На питання головуючої судді чи є первинні докази розрахунків за договором, які здійснило ВКБ УМВС України в Хмельницькій області?, відповіла, що платіжне доручення, яке підтверджує оплату, не збережене, оскільки з 2006 р. в установі двічі змінювався керівник, актів вилучення документів немає, але відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012 р., дебіторська заборгованість була визнана відповідачем; перерахунок коштів на користь відповідача підтверджується поясненнями перевіряючого. Відповідно до вимог Державної фінансової інспекції укладено акт здачі-прийняття майнових прав, за яким ВКБ УМВС України в Хмельницькій області майнові права на квартири повернув із зберігання останнього, а відповідач їх прийняв. ХР КДМБМО "Райагробуд", підписавши акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012 р., визнав дебіторську заборгованість перед позивачем. Позивач повернув майнові права на квартири, а відповідач відмовляється від сплати дебіторської заборгованості. Господарський суд не правильно визнав, що укладений між сторонами правочин є нікчемним, оскільки сторони вчиняли дії по вказаному договору та виконували його, неправильно застосував статтю 220 ЦК України. Суд не визнав належним доказом акт звірки, який надав позивач, але взяв до уваги довідку, яку подав відповідач, відповідно до якої апелянт не здійснював розрахунків за договором; така довідка відповідача не є належним доказом по справі.

Представник позивача Міхальчук О.П. в судовому засіданні повністю підтримав Вороновську Н.В., зазначив, що ним була ініційована перевірка фінансовою інспекцією; виявилося, що в гуртожитку живуть мешканці, які подали позовну заяву до суду на відповідача, оскільки не отримали права власності на приміщення; суд не викликав керівника позивача, який підписував договір; відповідач визнав, що має перед позивачем дебіторський борг.

Заслухавши пояснення представників позивача (апелянта); розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

12.02.2006 р. між Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд" (далі ХРКДМБМО "Райагробуд") (продавець) та Відділом капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі ВКБ УМВС України в Хмельницькій області) (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1/94-06, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця секцію № 14 загальною площею 35,5 м. кв., № 15 загальною площею 35,3 кв. м., № 16 загальною площею 36,0 м. кв. в гуртожитку, що знаходиться в с. Шаровечка по вул. Будівельній, 1, а продавець зобов'язується прийняти вказану секцію № 13, що становить долю, оплатити її повну вартість відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, та пройти реєстрацію секцій в бюро технічної інвентаризації (а.с.9).

Пунктами 1.2, 2.1 даного договору передбачено, що право власності на секцію переходить до покупця з моменту повної оплати вартості об'єкта і нотаріального посвідчення договору; вартість секції № 14, № 15, № 16 загальною площею 106,8 кв. м. по вул. Будівельній, 1 складає 69 420,00 грн. з розрахунку 650,00 грн. за 1 м. кв.

Відповідно до пункту 2.2 договору покупець оплачує вартість секцій в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що передача секцій здійснюється продавцем в 10-ти денний строк після повної оплати; передача секцій продавцем і прийняття секцій покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Згідно пунктів 7.1, 7.2 договору у разі порушення терміну оплати за секцію покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний день прострочки; у разі, якщо покупець протягом 10 днів з моменту підписання цього договору, не сплатить встановлену в договорі ціну або відмовиться прийняти придбану секцію, продавець має право вимагати прийняття придбаної секції і сплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі своєї сторони, порушувати питання про розірвання цього договору і вимагати відшкодування збитків.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що продавець гарантує, що секція не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, не є проданими, переданими, заставленими, не знаходяться під арештом, судових справ щодо них немає.

Ризик випадкової загибелі секції несе покупець з моменту підписання цього договору та сплати вартості. Договір підлягає нотаріальному посвідченню. Всі витрати по нотаріальному посвідченню несе покупець (пункт 9.1 договору).

Відділ капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області зареєстрований 12.06.1992 р., є юридичною особою, про що свідчать свідоцтво про державну реєстрацію № 833018 серії А00 та довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) серії АА № 600637 від 18.06.2012 р. (а.с.32-33).

12.02.2006 р. Хмельницьке районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об'єднання "Райагробуд" (продавець) та Відділ капітального будівництва УМВС України в Хмельницькій області (покупець) підписали акт № 1/1/2 прийому-передачі житлового фонду, згідно якого РКДМБМО "Райагробуд" передав, а ВКБ УМВСУ в Хмельницькій області прийняв кімнати № 14, № 15, № 16 в гуртожитку по вул. Будівельній, 1 в с. Шаровечка Хмельницького району загальною площею 106,8 м. кв. загальною вартістю 69 420,00 грн.; зазначені кімнати не заселені, під арештом і заставою не стоять, претензій від третіх осіб на них немає і на момент передачі вони є власністю РКДМБМО "Райагробуд" (а.с.11).

Однак, належних та допустимих первинних доказів того, що покупець оплатив житло згідно умов договору (платіжного доручення, виписки банку тощо), позивачем суду не надано. Посилання позивача на те, що доказом є підписаний обома сторонами акт взаємозвірки, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012 р., підписаний з обох сторін головним бухгалтером, не є належним доказом і не може підтверджувати оплату коштів чи заборгованість сторін правочину у разі виникнення спору. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2013 р. по справі № 924/87/13-г.

Акт звірки складається не в результаті здійснення господарської операції, а з метою встановлення (підтвердження) реальних показників дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємства і його не можна вважати первинним документом.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", із змінами та доповненнями, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер) забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

27.02.2012 р. Державною фінансовою інспекцією в Хмельницькій області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВС України в Хмельницькій області, якою виявлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р. та акту прийому-передачі житлового фонду № 1/1/2 від 12.02.2006 р. Хмельницьким РКДМБМО "Райагробуд" було передано три кімнати № 14, № 15, № 16 в гуртожитку по вул. Будівельній, 1 в с. Шаровечка Хмельницького району; зазначені кімнати за даними позабалансового обліку ВКБ УМВС України в Хмельницькій області рахуються на рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні"; фактично вищезазначені кімнати ВКБ УМВСУ не передано та відповідно до листів в 2011 році ВКБ УМВСУ в них проживають громадяни; дебіторська заборгованість в сумі 69 420,00 грн. за даними бухгалтерського обліку ВКБ УМВСУ станом на 01.01.2012 р. відсутня, чим порушено вимоги статті 3, статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996, про що складено акт № 22-08-08/64 (а.с.13-14).

На виконання вимог Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області від 12.03.2012 р. № 22-08-03-14/1744 між РКДМБМО "Райагробуд" та ВКБ УМВС України в Хмельницькій області 19.12.2012 р. складено акт прийому-передачі майнових прав на кімнати № 14, 15, 16 гуртожитку по вул. Будівельна, 1 с. Шаровечка Хмельницького району площею 106,8 кв. м. загальною вартістю з ПДВ 69 420,00 грн., в якому зазначено, що сторони претензій одна до одної за цим актом не мають (а.с.15).

На виконання вимог Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області від 12.03.2012 р. № 22-08-03-14/1744 головним бухгалтером РКДМБМО "Райагробуд" та головним бухгалтером Відділу капітального будівництва УМВС України в Хмельницькій області 19.12.2012 р. складено, підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків, яким зафіксовано операцію - акт прийому-передачі майнових прав на кімнати № 14, 15, 16 гуртожитку по вул. Будівельна, 1 с. Шаровечка Хмельницького району; сальдо на 19.12.2012 р. у ВКБ УМВС України в Хмельницькій області - дебет на суму 69 420,00 грн., а у РКДМБМО "Райагробуд" - кредит на суму 69 420,00 грн. (а.с.10).

19.06.2013 р. ВКБ УМВС України в Хмельницькій області звернувся до РКДМБМО "Райагробуд" з листом № 38/222, в якому просив на протязі 10 днів від дати отримання цього листа (відповідач лист отримав 20.06.2013 р., про що є відмітка на самому листі) на виконання умов договору купівлі-продажу від 12.02.2006 р. прибути зі своїм примірником договору до Відділу капітального будівництва УМВС України в Хмельницькій області для звернення в нотаріальну контору для нотаріального посвідчення договору (а.с.12).

31.01.2014 р. ВКБ УМВС України в Хмельницькій області звернувся до суду із позовом до РКДМБМО "Райагробуд", в якому просив розірвати договір купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р., укладений між ВКБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд" і стягнути з відповідача 69 420,00 грн. основного боргу та 1 683,19 грн. 3% річних (а.с.2-4).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 144 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього ж Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України, в редакції чинній станом на день укладення спірного договору, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України). У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення (пункт 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Як встановлено матеріалами справи та в судовому засіданні, договір купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р. не був нотаріально посвідчений і протягом більше 7 років, до 19.06.2013 р. жодна із сторін договору не проявляла ініціативи про його нотаріальне посвідчення, оскільки докази на підтвердження цього факту в матеріалах справи відсутні, сторонами не подані. Також, даний договір не пройшов державної реєстрації.

Згідно статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Частиною 1статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 3 статті 640 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до пункту 8 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, неохідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо... Якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Отже, оскільки спірний договір купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р. в порушення закону нотаріально посвідчений не був, державної реєстрації не пройшов, він є неукладеним.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про нікчемність спірного договору, оскільки даний договір є неукладеним. Однак, такий висновок не вплинув на правильність вирішення спору по суті щодо позовної вимоги про розірвання договору купівлі-продажу № 1/94-06 від 12.02.2006 р., яка є безпідставною, не підтвердженою відповідними доказами та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частинами 1-4 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Однак, законодавством України не передбачено можливості розірвання неукладеного правочину, оскільки договір може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною свого зобов'язання згідно дійсного правочину.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 71 103,19 грн. коштів, з яких 69 420,00 грн. основний борг та 1 683,19 грн. 3 % річних, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вона є безпідставною та такою, яка не підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З положень статтей 11 та 509 ЦК України вбачається, що в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу, однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 69 420,00 грн. основного боргу та 1 683,19 грн. 3 % річних суперечить фактичним обставинам справи та не узгоджується із вимогами чинного законодавства.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами (платіжне доручення, виписка банку, тощо) факту сплати відповідачу коштів в сумі 69 420,00 грн. Посилання позивача на те, що сплата коштів та дебіторська заборгованість підтверджені актом ревізії фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВС України в Хмельницькій області від 27.02.2012 р., складеним Державною фінансовою інспекцією в Хмельницькій області, є неправомірним, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати (постанови ВГСУ № 5028/3/26/2012 від 13.02.2012 р., № 5006/18/13/2012 від 22.01.2013 р., постанова ВСУ № 13/003 від 22.01.2013 р.). Акт ревізії не є належним доказом сплати коштів.

Отже, і вимога про стягнення з відповідача 69 420,00 грн. основного боргу та 1 683,19 грн. 3 % річних, нарахованих на основний борг за неукладеним договором, є безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення.

Щодо заяви відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні із даним позовом, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що, враховуючи відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, дана заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Рішення господарського суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що Відділом капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області при зверненні з апеляційною скаргою було сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, апелянт просить рішення скасувати повністю. Враховуючи вимоги пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір по двох вимогах (майнова і не майнова) складає 913,50 грн. та 609,00 грн. Апелянтом сплачено 609,00 грн. та 1827,00 грн., тобто, переплачено 913,50 грн.

З огляду на викладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне ухвалою суду повернути апелянту надмірно сплачену суму судового збору, що становить 913,50 грн.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.2014 р. у справі № 924/153/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Відділу капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області від 11.04.2014 р. - без задоволення.

Ухвалою суду повернути Відділу капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 913, 50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк