Рішення № 38700814, 24.04.2014, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2699/14-ц

Провадження №2/369/1605/14

РІШЕННЯ

Іменем України

24.04.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючого судді Медвідь Н.О.

при секретарі Ткаченко В.В.

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об»єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на ? частину спільного майна,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що сторони одружилися 28.09.2002.14.07.2003 розлучилися. Після розлучення сторони продовжували проживати разом. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_4 .13.02.2007 сторони знову зареєстрували шлюб.

11.03.1993 відповідачу за договором дарування, було набуто у власність будинок площею 53 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, де сторони проживали та були зареєстровані.

Також зазначила, що за час шлюбу та веденням ними спільного господарства за період з 28.09.2002 і до розлучення 29.08.2012 оселя була значно поліпшена, побудовані додаткові будинки та технічні споруди, а саме: до капітального будинку площею 53 кв. м прибудовано приміщення 40 кв.м - один поверх; побудовано трьох-поверховий капітальний будинок площею 170 кв. м.; побудована двоповерхова технічна споруда площею 25 кв.м.; до триповерхового будинку було проведено водопостачання, каналізація та освітлення, а також були проведені внутрішні штукатурно-малярні роботи; була створена капітальна огорожа фасадної частини ділянки довжиною 40 м. що вона за рахунок власних коштів та коштів, які були взяті в борг реконструювала капітальний будинок, вкладала кошти в будівництво нових будівель, а тому вважає, що за час шлюбу зазначене майно суттєво збільшилося у своїй вартості та площі, що майно є спільною сумісною власністю подружжя.

29.08.2012 Києво-Святошинським районним судом Київської області шлюб між сторонами було розірвано.

На даний час відповідач створює позивачу та дітям негативні умови для проживання, створює перешкоди у користуванні житлом.

Тому просила визнати нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 а саме: одноповерхове прибудоване приміщення площею 40 кв. м (до капітального будинку площею 53 кв. м); триповерховий капітальний будинок площею 170 кв. м.; двоповерхову технічну споруду площею 25 кв. м. - об'єктом права спільної сумісної власності; Поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності, визнавши за нею право власності на 1/2 частки цього майна, визнати за відповідачем право власності на 1/2 частки спірного майна. Стягнути з відповідача судовий збір.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала.

Представник відповідача проти позову заперечував, оскільки в період між зареєстрованими шлюбами 2003-2007рр.сторони спільно не проживали і спільного господарства не вели. Спільне проживання з позивачкою розпочали після вселення останньої до спірного житлового будинку 12.09.2008, про що свідчить реєстрація її постійного місця проживання.

Одноповерхове прибудоване до капітального житлового будинку приміщення, площею 40 кв.м. на сьогоднішній день будівництвом не закінчено і представляє собою цегляну кладку без оздоблювальних робіт і покрівлі. Даний об'єкт будувався без погодженої технічної документації, за рахунок власної праці і грошових коштів відповідача та в період 2004р., в період коли сторони не перебували в шлюбі і в період окремого проживання. Зазначений об'єкт не був внесений до технічної документації навіть як самовільно збудований, оскільки будівництвом не закінчений.

Триповерховий капітальний будинок, площею 170 кв.м. був побудований відповідачем до 2000, тобто до вступу в шлюб з позивачкою. За час шлюбу з позивачкою на даному об'єкті ніяких будівельних робіт не виконувалося. На сьогоднішній день зазначений об'єкт в експлуатацію не прийнятий, відповідно до технічної документації рахується як самовільне будівництво, а тому на будинок не може бути визнано право спільної власності подружжя, споруда являється самовільно збудованою, а саме головне, що вона є господарською будівлею, тобто підсобною і складає з житловим будинком одне ціле, що унеможливлює її поділ і створення на неї спільну часткову власність.

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

Судом встановлено, що сторони 28.09.2002 уклали шлюб, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області зроблено запис №242.

14.07.2003 подружжя розлучилося, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області зроблено запис №2333. 13.02.2007 сторони знову зареєстрували шлюб.

11.03.1993 відповідачу за договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Петровою С.М. за реєстровим №1-704 було набуто у власність будинок площею 53 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

29.08.2012 Києво-Святошинським районним судом Київської області шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п.23 Постанови №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СКУ, ч. З ст. 368 ЦКУ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Але як встановлено судом, одноповерхове прибудоване до капітального житлового будинку приміщення, площею 40 кв.м. на сьогоднішній день будівництвом не закінчено. Даний об'єкт будувався без погодженої технічної документації. Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, який був виготовлений Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації за станом на 01.10.2008 спірний об'єкт не був внесений до технічної документації як самовільно збудований, в експлуатацію не введений.

Двоповерхова технічна споруда, площею 25 кв.м., яку позивачка просить визнати спільною власностю, та визнати за нею право власності на ? частину її, є самовільно збудованою, господарською будівлею, тобто підсобною будівлею і складає з житловим будинком одне ціле, що унеможливлює її поділ.

Тобто, об'єкти на які претендує позивачка, є самовільно побудованими, що згідно діючому законодавству виключає розподіл взагалі, а також утворення спільної часткової власності.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачка не довела тих обставин на які посилалася як на підставу позовних вимог, не надала докази в обґрунтування позовних вимог,не спростувала тих обставин, на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є її обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював позивачці її права та обов»язки. Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.ст. 57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 57, 60, 67, 69, 70 СК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об»єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на ? частину спільного майна, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: