Постанова № 38698180, 15.05.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2014 року Справа № 912/154/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М.

секретар: Валяр М.Г.

Представники сторін:

позивача - не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

відповідача - Подоляк О.М., дов. № 02-18/155 від 01.04.2014р., представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд», м.Долинська Кіровоградської області

на рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.02.2014 року по справі № 912/154/14

за позовом публічного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго», м.Кіровоград

до державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд», м.Долинська Кіровоградської області

про стягнення 168 228,59 грн. пені, інфляційних збитків та 3% річних

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.02.2014р. (суддя Коваленко Н.М.) у справі № 912/154/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго», м.Кіровоград до державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд», м.Долинська Кіровоградської області про стягнення 168 228,59 грн. пені, інфляційних збитків та 3% річних позов було задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 155 338,53 грн., з яких 27 262, 68 грн. пені, 78 385, 02 грн. інфляційних збитків, 49 690,65 грн. - 3% річних, 3 106,77 грн. судового збору; в решті позову було відмовлено (а.с.151-153, т.2).

Вищевказане рішення місцевого господарського суду в якості норм права мотивовано ст.ст.257, 258, 525, 526, 546, 549, 624, 625 ЦК України, ст.232 Господарського кодексу України.

Не погодившись з рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.02.2014р. по цій справі, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач у справі - державне підприємство «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд», м.Долинська Кіровоградської області, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права в частині стягнення пені, просить рішення господарського суду скачувати частково, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Кіровоградобленерго» в частині стягнення пені в сумі 27 262,68 грн., зокрема, з наступних підстав:

- господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали порушено приписи ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013р.), відповідно до якої під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня); а, оскільки, відносно відповідача (боржника) триває процедура санації, то нарахування пені під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є, на думку скаржника, неправомірним;

- крім того, скаржник не погоджується з визначенням судом поняття «дія мораторію у справі про банкрутство» й вважає, що мораторій на задоволення вимог кредиторів, зокрема, щодо нарахування неустойки (пені, штрафу) стосується всіх кредиторів боржника, як конкурсних, так і поточних, до яких відносяться вимоги позивача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував, посилався на відповідність рішення господарського суду вимогам закону, обставинам та матеріалам справи. Також зазначив, що поняття мораторію надане в ст..1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013р.), а ч.4 ст.12 цього Закону воно лише деталізує вищезазначену ст.1 Закону. Позивач зауважує, що дія мораторію лише поширюється на ті зобов`язання, які виникли до введення мораторію й не поширюється на поточні зобов`язання; також зазначає, що нарахування пені передбачене договором, укладеним між сторонами, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Позивач не скористався правом участі в судовому засіданні, передбаченим ст.22 ГПК України, про час та місце судового засідання 15.05.2014р. сповіщався належним чином, що підтверджується ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.04.2014р. , протоколом від 08.04.2014р. (а.с.180, 181, т.2) з відмітками про розсилку канцелярії суду - штамп на звороті ухвал, у лівому нижньому куті, вчинений згідно з Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом голови Державної судової адміністрації від 20.02.2013р. № 28).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті в цьому судовому засіданні у відповідності до ст.ст.75, 99 ГПК України, оскільки неявка усіх представників учасників процесу в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.02.2014р., вислухав пояснення присутніх в судовому засідання представників сторін, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати частково на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2010р. між ВАТ «Кіровоградобленерго» м.Кіровоград (правонаступником якого є ПАТ «Кіровоградобленерго»; позивач по справі, «постачальник» за договором) та ДП «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» (відповідач, «споживач» за договором) був укладений договір № 2, предметом якого був продаж «постачальником» «споживачу» електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок «споживача» в межах дозволеної потужності, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені в п.6 додатку «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а «споживач» в своє чергу зобов`язався оплатити «постачальнику» вартість використаної електричної енергії та здійснити інші платежі згідно умов цього договору (а.с.10-19, т.1).

Відповідно до п.2.2.2 р.2 цього договору «постачальник» зобов`язався поставити «споживачу» електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»).

Пунктами 2.3.3, 2.3.4 розділу 2 договору встановлений обов`язок «споживача» оплачувати «постачальнику» вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» та здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії між електромережею «постачальника» та електроустановками «споживача» згідно з додатком «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії».

Згідно з п.4.2.1 п.4.2 р.4 договору визначена відповідальність «споживача» за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3-2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, у вигляді сплати пені «постачальнику» у розмірі 0,8% від суми боргу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Сторонами також був підписаний додаток № 1 до договору № 2 від 22.09.2010р. «Порядок розрахунків» відповідно до п.3 якого обсяг фактично спожитої за розрахунковий період електроенергії, з урахуванням розрахункової величини втрат на ділянці мережі від місця встановлення засобів обліку до межі балансової належності електромереж, визначається за «Актом про використану електричну енергію» за показами розрахункових засобів обліку в точках обліку, перелік яких надано в п.7 додатку до договору Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (а.с.20-22, т.1).

Згідно з п.9 вищезазначеного додатку до договору визначене право «постачальника» у разі несвоєчасного виконання «споживачем» розрахунків, обумовлених цим додатком, здійснити нарахування на суму загального боргу пені у розмірі 0,8% від суми боргу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, 3% річних і встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Доказів визнання недійсним, розірвання, будь-яких інших змін умов вищевказаного договору в встановленому законом порядку матеріали справи не містять, такі докази не надавались судам обох інстанцій при розгляді справи сторонами, отже, такі докази відсутні.

Відповідно до п.2.2.2 р.2 договору позивач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання по поставці електроенергії, що підтверджується звітами відповідача про обсяги спожитої електроенергії та виставленими рахунками, відсутністю будь-яких претензій з боку відповідача щодо кількості, обсягів, якості поставленої електроенергії (а.с.23-169, т.1), оскільки докази цього в матеріалах справи відсутні, не надавались відповідачем згідно зі ст..ст.32, 33, 36 ГПК України судам обох інстанцій.

Відповідач в свої чергу неналежним чином виконував свої зобов`язання з оплати поставленої в період з 22.09.2010р. по 30.07.2013р. електроенергії, з простроченням, що підтверджується платіжними дорученнями, актами звірки розрахунків, підписаними сторонами, не спростовується відповідачем жодним доказом в розумінні ст..ст.32, 33, 36 ГПК України (а.с.170-200, т.1, а.с.11-112, т.2).

Отже, на підставі умов договору, додатку до договору та вимог цивільного законодавства позивачем було нараховано відповідачу: 27 262,86 грн. пені за період з 01.10.2012р. по 30.07.2013р., 99 464,17 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 01.10.2010р. по 30.07.2013р., 46 690,65 грн. - 3% річних за період з 01.10.2010р. по 30.07.2013р. (а.с.205-210, т.1).

06.02.2014р. до господарського суду Кіровоградської області від позивача надійшла заява в порядку ст.22 ГПК України про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків, в якій позивач просив стягнути з відповідача 91 275,08 грн. інфляційних збитків в зв`язку з перерахуванням зазначеної суми на підставі листа Верховного суду України від 03.04.1997р. № 62-97 та листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 (а.с.3-6, т.2). Зазначену заяву було прийнято господарським судом до розгляду.

20.02.2014р. відповідачем у запереченні на позов було заявлено про застосування строку позовної давності відповідно до ст.257 ЦК України в частині суми позовних вимог 12 890,06 грн. - суми нарахованих інфляційних збитків (а.с.132-134, т.2).

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України регламентовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 т.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, змісту заперечень на позов, апеляційної скарги відповідач ніяким чином не спростовує факт нарахування в певних сумах позивачем суму основного боргу, суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, будь-які контррозрахунки відсутні в матеріалах справи, як і відсутні докази в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України, підтверджуючих повну та своєчасну оплату вартості спожитої електроенергії згідно з умовами укладеного договору.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що факт прострочення в оплаті мав місце, то господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 49 690,65 грн. та 78 385,02 грн. - суми боргу з урахуванням індексу інфляції згідно наведеного розрахунку позову, зменшення суми позовних вимог (а.с.205-210, т.1; а.с.5-6, т.2).

Також господарським судом правомірно відмовлено в частині позову в зв`язку з застосуванням до спірних відносин строку позовної давності в частині нарахування суми інфляційних збитків з 01.10.2010р. по 09.01.2011р., оскільки позивач звернувся з позовом до господарського суду лише 20.01.2014р. (а.с.3, т.1).

Відповідно до ст.257 ЦК України, частин 3, 4 ст.267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо доводів скаржника про те, що господарським судом необґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині пені, без урахування положень ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013р.), то колегія суддів зазначає наступне.

25.04.2008 року ухвалою господарського суду Кіровоградської області у справі № 05-01/284/6-12а/10 про банкрутство відповідача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» відповідно до частин 4-6 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013 року) (а.с.133-136, т.3).

Ухвалою від 16.06.2009 року господарський суд ввів процедуру санації боржника державного підприємства Дирекції Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд на строк до 16.06.2010 року (а.с.141-145, т.3).

04.11.2010р. ухвалою господарського суду Кіровоградської області строк процедури санації було продовжено на 6 місяців (а.с.154-157, т.3).

04.03.2013р., 02.10.2013р. ухвалами господарського суду Кіровоградської області строк процедури санації знов було продовжено на 6 місяців (а.с.161-162, т.3, а.с.163-164, т.3).

Вищевказані ухвали господарського суду Кіровоградської області набрали законної сили (ст.115 ГПК України), доказів зміни або їх скасування в апеляційному та касаційному порядку жодним із учасників судового процесу не надано протягом розгляду справи в судах обох інстанцій, факт того, що по відношенню до відповідача порушено справу про банкрутство та введено процедуру санації не спростовується сторонами жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України.

Отже, провадження у справі про банкрутство відповідача порушено до 19.01.2013р., до набрання чинності змінами до попередньої редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ліквідаційна процедура по відношенню до боржника ще не була розпочата, відповідача банкрутом не визнано, триває процедура санації, а вимоги позивача є поточними.

Таким чином, відповідно до п.1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону з 19.01.2013р.) положення цього Закону до спірних правовідносин сторін не можуть бути застосовані.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013р.) регламентовано саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів. Так, згідно з цим Законом мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Оскільки мораторій вводиться в силу приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013р.) одночасно з порушенням провадження у справі, то і визначення поняття «мораторію» зроблено законодавцем саме відносно вимог, термін виконання яких настав до його введення (конкурсних вимог).

Згідно з ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013р.) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з ч.6 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013р.) дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

При цьому ч.6 ст.12 цього Закону містить чіткий та вичерпний перелік вимог кредиторів, по яким дія мораторію на їх задоволення не поширюється. Отже, вказаний ч.6 ст.12 Закону перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до ч.1, 2 ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України; невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Так, правова позиція з цього питання викладена в постановах Верховного суду України від 12.03.2013р. № 29/5005/16170/2011, від 01.10.2013р. № 28/5005/3240/2012 (ксерокопії долучені до цієї справи (а.с.170-175, т.3)).

Тобто, згідно з висновками Верховного суду України, наведена норма ст..12 Закону встановлює загальну заборону на нарахування штрафу та пені впродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням самого поняття «мораторію» в ст..1 Закону й не обмежений цим поняттям. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися взагалі питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки Законом виключена сама можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи зі змісту Закону, боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Будь-які посилання позивача про те, що даний вид майнової відповідальності встановлений іншими, спеціальними нормами чинного законодавства відсутні в матеріалах справи.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що згідно з преамбулою Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» однією з основних цілей Закону є відновлення платоспроможності боржника. Тоді як, укладаючи договір з суб`єктом господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства, такий поточний кредитор повинен усвідомлювати та враховувати всі ймовірні ризики таких правовідносин, зокрема, і відповідні санкції (неустойка, штрафи, пені). Інакше, після здійснення розрахунків з конкурсними кредиторами виникає загроза неплатоспроможності через необхідність сплати штрафних санкцій по поточним вимогам кредиторів.

Враховуючи вищевикладене, висновки, викладені в постановах Верховного суду України, господарським судом зроблений помилковий висновок щодо стягнення пені з відповідача в сумі 27 262,68 грн., тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, рішення в цій частині скасувати.

На підставі викладеного, керуючись ч.3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105, 111-28 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислений руд» м.Долинська Кіровоградської області - задовольнити.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.02.2014 року у справі № 912/154/14 - скасувати частково в частині стягнення з відповідача 27 262,68 грн. пені, в решті - рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.02.2014р. по справі № 912/154/14 - залишити без змін.

Резолютивну частину рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.02.2014р. по справі № 912/154/14 викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд" м.Долинська Кіровоградської області на користь Публічного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" м.Кіровоград 128 075 грн. 85 коп., з яких 78 385 грн. 02 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 49 690 грн. 65 грн. 3% річних, а також 2 561 грн. 51 коп. судового збору.

В задоволенні решти позову - відмовити."

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» м.Кіровоград на користь Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» м.Долинська Кіровоградської області 913 грн. 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідного наказу згідно зі ст.ст.116-117 ГПК України здійснити господарському суду Кіровоградської області.

Повернути скаржнику - державному підприємству «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислений руд» м.Долинська Кіровоградської області - із Спецфонду Державного бюджету України 639 грн. 89 коп. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 315 від 06.03.2014р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 912/154/14 (а.с.165, т.2).

Видати скаржнику копію цієї постанови належним чином засвідчену гербовою печаткою Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.05.2014 року.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

Суддя О.М.Лисенко