Ухвала суду № 38693539, 13.05.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 р.Справа № 638/20245/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2014р. по справі № 638/20245/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м.Харкова

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова, в якому просила суд: визнати протиправними дії відповідача щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із змінами, внесеними згідно із Законом № 3668-VІ від 08.07.2011 року; зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким призначити з 06.11.2013 року ОСОБА_1 пенсію за віком, у зв'язку з досягненням ІНФОРМАЦІЯ_1 55-річного віку по Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який діяв на момент призначення попередньої пенсії за віком з 16.04.2007 року.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. ст. 46, 58 Конституції України, ст. ст. 1, 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. ст. 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 16.04.2007 призначено пенсію за вислугу років по Списку №1 на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2007.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2008 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Після отримання відповідачем копії постанови Вищого адміністративного суду України від 12.12.2012 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 01.02.2013 року та закрито пенсійну справу.

23.10.2013 року ОСОБА_1, у зв'язку із досягненням 55-річного віку, звернулась до управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова із заявою щодо переведення її на раніше призначену пенсію за віком та поновити її виплату з 06.11.2013 року по документам, які знаходяться в пенсійній справі та законодавству, яке діяло на момент призначення попереднього виду пенсії. ( а.с. 10).

На звернення позивача щодо призначення пенсії за віком, Управлінням Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова листом від 05.11.2013 року № 468/г-11 надано відповідь та повідомлено заявника про відсутність підстав для призначення пенсії за віком з огляду на недостатність страхового стажу, передбаченого п. 7-2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та роз'яснено право звернення за призначенням пенсії в 57 років 6 місяців із заявою встановленого зразку (а.с. 11).

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та дійшов до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З 01.01.2004 р. набрав чинності Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг тощо.

Частиною другою статті 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом визначаються види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком.

Згідно з пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Як встановлено судом, позивач не надав до матеріалів справи доказів щодо наявності права, станом на момент звернення до управління із заявою від 23.10.2013 року, на призначення пенсії за віком на пільгових умовах і за вислугу років згідно положень Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За частиною 3 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Пунктом 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно пункту 7-2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до 1 січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи.

Під час судового розгляду справи встановлено, що страховий стаж позивача, станом на момент звернення до відповідача із заявою, становив 26 років 1 місяць 23 дні.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позивача про призначення їй дострокової пенсії за віком на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення", який після набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Посилання позивача на положення ст. 58 Конституції України, як на підставу для призначення пенсії за віком, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в своєму рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 роз'яснив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

У мотивувальній частині свого рішення Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Правилами статті 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 5 ЦК України встановлено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Враховуючи, що позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова із заявою щодо призначення пенсії саме під час дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в редакції Закону України від 08.07.2011 р. № 3668-VI, застосуванню у спірних правовідносинах підлягає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у новій редакції.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що постанова Вищого адміністративного суду України від 12.12.2012 року стала юридичним фактом (обставиною реальної дійсності, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин) на підставі якого було припинено виплату пенсії та закрито пенсійну справу. Отже до ОСОБА_1 не було застосовано зворотної дії закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 49 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 49 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними, зокрема, 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що відповідачем було правомірно відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, поновленні виплати пенсії та запропоновано звернутися із заявою встановленого зразку та копіями необхідних документів після виповнення 57 років 6 місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вчиняючи оскаржувані дії відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2014р. по справі № 638/20245/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.