Ухвала суду № 38692797, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/800/3230/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі -ДПІ) та товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Верховина" (далі - Товариство)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2011

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012

у справі № 2а-7121/11/1370

за позовом Товариства

до ДПІ

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.06.2011:

№ 00015423302/18991, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 711 995,28 грн. (у тому числі 569 596,22 грн. за основним платежем та 142 399,05 грн. за штрафними санкціями);

№ 0001532302/18990 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 165 917 грн. за основним платежем та 541479,15 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.2011 № 0001532302/18990 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 240 057 грн. (у тому числі 992 046,34 грн. за основним платежем та 248 011,58 грн. за штрафними санкціями) та відмовлено у цій частині позовних вимог.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові Товариства.

Позивач також скористався правом на касаційне оскарження, подавши касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ та залишити без задоволення касаційну скаргу Товариству виходячи з такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті ДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, оформлену актом від 20.05.2011 № 1152/23-2/32893792.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт формування позивачем даних податкового обліку (валових витрат та податкового кредиту) за операціями з придбання підрядних робіт, маркетингових, інформаційних та інших послуг в рамках господарських правовідносин з підприємствами з ознаками фіктивності за правочинами, укладеними без мети настання відповідних цим правочинам юридичних наслідків.

На підтвердження зазначеного висновку ДПІ посилалася на сукупність фактів, з яких випливає, що контрагенти Товариства за місцем реєстрації не перебувають; отримані доходи не декларують; податкову звітність не подають або подають з мінімальними показниками; у них відсутні як основні фонди, транспортні засоби та необхідна чисельність працівників для провадження господарської діяльності, так і витрати, притаманні звичайні господарській діяльності.

У справі, що переглядається, суди відхилили зазначені доводи податкового органу як неспроможні, пославшись на те, що реальність операцій з придбання позивачем у названих контрагентів підтверджується необхідними первинними документами.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Слід також зазначити, що за умови доведеності податковим органом, що платник при укладенні правочинів та виконанні господарських операцій діяв без належної обачливості та, виходячи з обставин такого укладення та виконання, знав або повинен був знати про порушення, допущені контрагентами, податкова вигода за такими операціями має бути визнана необґрунтованою.

Адже хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

У зв'язку з викладеним судам слід було оцінити вищенаведені доводи податкового органу як з метою ретельної перевірки реальності виконання спірних господарських операцій, так і в контексті з'ясування прояву позивачем розумної обережності при виборі контрагентів, достеменно перевіривши обставини щодо вибору позивачем постачальників, які мають ознаки анонімних структур та не виконують своїх зобов'язань перед бюджетом, а також обставини щодо порядку укладення правочинів з цими контрагентами. При цьому судам слід звернути увагу на те, що за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Суди не надали належної правової оцінки і доводам податкового органу щодо неможливості виконання спірними постачальниками поставки підрядних робіт та послуг в силу відсутності необхідних умов для провадження господарської діяльності, не встановили конкретних виконавців та відповідальних осіб за кожною спірною господарською операцією, не перевірили факти залучення третіх осіб до виконання спірними контрагентами розглядуваних зобов'язань перед Товариством.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині для оцінки поданих ДПІ доказів щодо укладення позивачем правочинів з метою свідомого перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують своїх зобов'язань перед бюджетом, а також доказів, поданих Товариством на обґрунтування своїх заперечень по вказаним епізодам.

По епізоду відносно донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток з причин невключення позивачем до валового доходу заборгованості у сумі 3 968 185,35 грн. перед ліквідованим контрагентом - приватним підприємством «Вілмат-Електрик» слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції.

Так, за змістом підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, зокрема, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Отже, у разі виникнення обставин, які позбавляють зустрічного виконання зобов'язання з оплати придбаних товарів (робіт, послуг) платника перед контрагентом, операції з поставки таких товарів (робіт, послуг) втрачають компенсаційний характер, а відтак відповідні товари (роботи, послуги) набувають ознак безоплатно наданих та їх вартість підлягає включенню до валового доходу платника як дохід з інших джерел.

Однією з підстав припинення зобов'язання відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України є ліквідація юридичної особи (зокрема, кредитора).

З урахуванням викладеного за фактом скасування ліквідації постачальника - приватного підприємства «Вілмат-Електрик» - позивач повинен був включити до валового доходу заборгованість перед цим підприємством незалежно від строку давності за відповідними зобов'язаннями.

На стадії касаційного провадження ДПІ подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з ліквідацією Товариства.

За правилами статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі (пункт 4).

Відповідно до статті 228 названого Кодексу суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 у справі № 2а-7121/11/1370 скасувати в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.2011 № 00015423302/18991 та податкового повідомлення-рішення від 02.06.2011 № 0001532302/18990 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Верховина" грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 925860 грн. за основним платежем та 293467,57 за штрафними санкціями.

2. В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 у справі № 2а-7121/11/1370 визнати такою, що втратила законну силу.

3. Провадження у справі № 2а-7121/11/1370 закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько