Ухвала суду № 38692628, 06.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2014 року м. Київ К/9991/28177/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року

у справі № 37/209а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольська кондитерська фабрика «Рошен»

до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Маріупольська кондитерська фабрика «Рошен» (далі - ПАТ «МКФ «Рошен»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області (далі - ДПІ у м. Маріуполі Донецької області; відповідач) задоволено. Визнано нечинним у повному обсязі рішення № 0000022230/0 від 22 березня 2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Присуджено ПАТ «МКФ «Рошен» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового - про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року - без змін.

Крім того, ДПІ у м. Маріуполі Донецької області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у м. Маріуполі Донецької області на Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову комплексну документальну перевірку ПАТ «МКФ «Рошен» з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01 січня 2004 року по 30 вересня 2005 року, за результатами якої складено акт № 6/23-4/00382059 від 13 березня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0000022230/0 від 22 березня 2006 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 70 133,15 грн.

Перевіркою встановлено порушення ПАТ «МКФ «Рошен» статті 1 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 185/94-ВР) у зв'язку з неодержанням виручки в іноземній валюті в розмірі 28 184,16 рос. руб. та 14 449,25 дол. США на підставі експортних контрактів № 15 від 24 грудня 1996 року та № 1 від 03 лютого 1997 року відповідно, укладених з Індивідуальним приватним підприємством «Гренада» (Російська Федерація), та, як наслідок, незарахуванням коштів на валютні рахунки в уповноважених банках.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) з огляду на недотримання порядку декларування валютних цінностей, що перебувають за межами України

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно із статтею 4 Закону № 185/94-ВР порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Надаючи оцінку правомірності визначення податковим органом позивачу пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, судові інстанції прийняли до уваги постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2009 року у справі № 2-а-8623/09/0570, що набрала законної сили 13 липня 2009 року. Вказаним судовим рішенням встановлено відсутність у позивача дебіторської заборгованості за контрактами № 15 від 24 грудня 1996 року та № 1 від 03 лютого 1997 року, що обумовлює безпідставність застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за порушення статті 1 Закону № 185/94-ВР.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене вказаною процесуальною нормою звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, встановлених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, відповідачем на підтвердження своєї правової позиції щодо правомірності донарахування товариству пені за вказаним епізодом належних та допустимих доказів не надано.

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 67 753,15 грн. застосовано відповідачем до ПАТ «МКФ «Рошен» оскаржуваним рішенням поза межами визначеного статтею 250 Господарського кодексу України гранично допустимого строку.

Що стосується застосування ДПІ у м. Маріуполі Донецької області до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2 380,00 грн. на підставі пункту 2 статті 16 Декрету № 15-93, то слід зазначити, що у податкового органу відсутні законні повноваження на їх нарахування, оскільки повноважним органом щодо застосування вказаних санкцій є Національний банк України та підпорядковані йому особи.

В свою чергу, положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» (далі - Указ № 734/99), яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету № 15-93, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, позаяк, врегульовуючи по-іншому питання, які врегульовано законом (Декретом № 15-93, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»), Указ № 734/99 суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Маріуполі Донецької області її правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області відхилити, а постанову Господарського суду Донецької області від 01 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Цвіркун Ю.І.