Ухвала суду № 38686646, 17.04.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

17 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-5959/12/1470

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ДП «Санта - Петрівка» та Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Санта-Петрівка» до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Санта-Петрівка» звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 11.10.2012 року, якими Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 564 683 грн., з податку на прибуток на 130 165 грн., з надходжень від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях на 6 470,03 грн., з плати за користування надрами місцевого значення на 933,18 грн., з податку з доходів найманих працівників на 540,10 грн., та застосовано штрафну санкцію за порушення правил ведення касових операцій у національній валюті в розмірі 150 248,17 грн.

В обґрунтування позову зазначено про безпідставність висновків відповідача, у зв'язку із невірним застосуванням норм податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також недоведеністю обставин, на яких ґрунтуються доводи ОДПІ.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправними і скасував податкові повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з ПДВ, з податку на прибуток, з плати за користування надрами місцевого значення, з податку з доходів найманих працівників, а податкове повідомлення-рішення, яким визначено плату з надходжень від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях визнано протиправним і скасовано в частині 5 097,80 грн. основного платежу і 1 274,44 грн. штрафу.

В задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення, яким до Товариства застосовано штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки, суд відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять: ДП «Санта - Петрівка» - скасувати постанову суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення,яким нараховані штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки, та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог в цій частині, а Очаківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - скасувати судове рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 28 вересня 2012 р. № 312/22-32614806 про результати позапланової виїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства «Санта-Петрівка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 138.2., пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.5 п. 139.1. ст. 139, п. 148.1 ст. 148 Податкового кодексу України, ст. 203 ч. 1, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 468 741грн.;

- ч. 1, 5 ст. 203, ст. 210, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України, яке полягало в укладенні позивачем нікчемних правочинів із ТОВ «Будтек» і ТОВ «Компанія Тріадіс»;

- п. 198.3, 198.6. ст. 198, ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 5 251 746 грн. та завищено суму залишку від'ємного значення, який після сплати бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2011 року в сумі 5 115 338 грн.;

- ст. 30 Кодексу України «Про надра», пп. 263.6.5.-263.6.9 п. 263.6 ст. 263 ПК України, яке полягало у заниженні задекларованих податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 746,54 грн.;

- ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», пп. 240.1.1., 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, пп. 242.1.1, 242.1.3. п. 242.1 ст. 242, п. 243.4 ст. 243, пп. 246.1.1, 246.1.2 п. 246.1, п. 246.5 ст. 246., п. 249.3., 249.6. ст. 249, пп. 250.2.1 п. 250.2 ст. 250 ПК України, внаслідок чого занижено задекларовані податкові зобов'язання з екологічного податку в сумі 5 176,03 грн.;

- п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15 грудня 2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320, що полягало у неоприбуткуванні у касі готівкових коштів в сумі 30 000 грн.;

- п. 3.1., 3.2. Положення № 637, що полягало у проведенні готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів, на суму 248,17 грн.;

- пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України, а саме, в період з 1 квітня 2011 р. до 30 червня 2012 р. несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 69 895,44 грн.;

- п. 170.9 ст. 170 ПК України, яке полягало у здійсненні виплати доходів фізичним особам згідно договорів цивільно-правового характеру, які не є працівниками підприємства.

Всього з виплаченого доходу в сумі 7 218,33 грн. не утримано податку на доходи фізичних осіб в сумі 432,08 грн.

Крім цього, згідно пп. 129.1.3 п. 129.1, абз. 3 п. 129.4 ст. 129 ПК України, за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб позивачу нарахована пеня в сумі 110,57 грн., із розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків-фізичних осіб, за кожний календарний день прострочення.

На підставі акту перевірки 11 жовтня 2012 року ОДПІ прийняла такі податкові повідомлення-рішення:

- № 0001732301, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 5 251 746 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 312 937 грн. (всього 6 564 683 грн.);

- № 0001742301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 104 132 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 26 033 грн. (всього 130 165 грн.);

- № 0001752301, яким збільшено грошове зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на суму 5 176,03 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 294 грн.(всього 6 470,03 грн.);

- № 0001762301, яким збільшено грошове зобов'язання з плати за користування надрами місцевого значення на суму 746,54 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 186,64 грн.(всього 933,18 грн.);

- № 0002921701, яким збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 432,08 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 108,02 грн.(всього 540,10 грн.);

- № 0000052303, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 150 248,17 грн. за порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала, зокрема, у тому, що у вказаному періоді позивачем протиправно до розрахунку суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, були включені суми ПДВ, фактично не оплачені постачальнику товарів (робіт та послуг) -ТОВ «Санта» за договором від 01.09.2004 року, протягом строку позовної давності, а відтак, є безнадійною заборгованістю, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування по ПДВ за травень 2011 року на 1 017 050 грн., та протиправно сформовано податковий кредит в декларації з ПДВ за квітень 2011 року на суму 5 089 704 грн.

За висновком податкового органу, у разі, якщо залишок від'ємного значення податку попередніх податкових періодів, який сформований платником ПДВ за придбаними товарами (послугами), по завершенні терміну позовної давності є неоплаченими, то такі товари вважаються безоплатно отриманими, тобто факт їх придбання відсутній, тому право на податковий кредит та відповідно на бюджетне відшкодування сум ПДВ за такими товарами (послугами) платник втрачає.

Також, за висновком податкового органу, Товариством протиправно відображено валові витрати та сформовано податковий кредит по ПДВ за господарськими операціями з контрагентами -ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек», діяльність яких спрямована лише на отримання податкової вигоди. За висновком ДПІ, в ході перевірки встановлено, що укладені договори не пов'язані з господарською діяльністю Товариства, усі операції купівлі-продажу товарів та поставки нафтопродуктів не спричиняють реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, тому укладені позивачем угоди з ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» є нікчемними та недійсними.

Обґрунтовуючи нікчемність господарських операцій з вказаними постачальниками, податковий орган послався на акти ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 23.02.2012 року та від 23.07.2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Компанія Тріадіс», ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 23.11.2011 року, від 15.11.2011 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будтек» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, з якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за червень, липень, вересень 2011 року та на висновок податкової міліції Жовтневої МДПІ від 18.09.2012 року про наявність ознак нікчемності угод, укладених між позивачем і ТОВ «Будтек».

Крім цього, позивачем не підтверджено первинними документами правомірність формування податкового кредиту та валових витрат за господарською операцією з ТОВ «Санта» щодо виконання зазначеним контрагентом будівельних робіт згідно договору від 01.11.2011 року № 12.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу валових витрат Товариства.

Крім цього в акті перевірки зазначено, що Товариством протиправно включено до складу валових витрат витрати, які пов'язані із видобутком корисних копалин, та, відповідно, не сплачено плату за користування надрами, оскільки під час перевірки Товариством не надано первинні документи, а саме калькуляцію цегли і розрахунок собівартості, до того ж ці витрати підлягають амортизації і не можуть бути включені до складу валових.

В акті перевірки також вказано про несплату позивачем екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, розміщення відходів у вигляді відпрацьованих термометрів і люмінесцентних ламп у спеціально відведених для цього місцях та невірне застосування коефіцієнту до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі впродовж ІІ- ІV кварталів 2011 року.

Ще одним порушенням, на думку податкового органу, є здійснення на підставі цивільних договорів виплати доходів фізичним особам, які не є працівниками підприємства, з яких не утримано податок на доходи фізичних осіб.

Також перевіркою встановлено факт неоприбуткування готівки в сумі 30 000 грн. в повній сумі її фактичних надходжень по касовій книзі Товариства на 2011 рік та проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів всього на суму 248,17 грн.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що за виключенням нарахування екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в II-IV кварталах 2011 року в загальній сумі 78,23 грн. та штрафних санкцій за вказане порушення в сумі 19,56 грн., а також застосування до Товариства штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, простроченим вважається зобов'язання, яке, зокрема, не виконане у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Санта» 01.09.2004 року укладено контракт, за умовами якого контрагент здійснює будівництво заводу з виробництва цегли і керамічних виробів.

Згаданим договором не було визначено строк виконання зобов'язання виконавцем, а строк дії договору визначено до закінчення будівництва.

19.08.2008 року до даного договору складено додаткову угоду про пролонгацію договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Санта» вимог щодо виконання умов договору до позивача не пред'являло, а отже, обчислення строку позовної давності взагалі не починалося.

Отже, строк позовної давності щодо заборгованості позивача перед ТОВ «Санта» на час проведення податковим органом перевірки не закінчився, а тому висновки податкового органу про заниження валового доходу через не включення до його складу суми безоплатно отриманих послуг у вигляді простроченої кредиторської заборгованості по ТОВ «Санта», та, відповідно, протиправне включення сум ПДВ за вказаною угодою до податкового кредиту через відсутність факту придбання послуг (отримання їх безоплатно) є безпідставними.

Крім цього, як вірно встановлено судом першої інстанції, 04.10.2012 року позивачем подано письмові заперечення на акт перевірки, до яких додано додаткову угоду до зазначеного контракту від 30 липня 2008 року, згідно якої оплата робіт, виконаних генпідрядником, але не оплачених на дату підписання цієї угоди, повинна бути проведена замовником не пізніше 31 грудня 2015 року. Отже, наведена угода фактично відстрочує здійснення позивачем платежів за контрактом до кінця 2015 року.

До того ж, судом першої інстанції вірно зазначено, що безнадійна заборгованість повинна включатись до складу інших доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування і такі доходи збільшують об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств, а не ПДВ.

Крім цього, ПК України не містить норм, які б визначали, що наявність у платника податків безнадійної заборгованості тягне за собою коригування податкових зобов'язань і кредиту із ПДВ.

Таким чином, враховуючи, що: 1) висновок про сплив строку позовної давності зроблено відповідачем безпідставно, 2) безнадійна заборгованість включається до складу об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, а не при розрахунку ПДВ, 3) збільшення валових доходів підприємства не тягне за собою перерахунок податкових зобов'язань і податкового кредиту із ПДВ, збільшення позивачу податкового зобов'язання із ПДВ на цій підставі є протиправним.

Другою обставиною, яка розцінена відповідачем як порушення порядку нарахування і сплати ПДВ, та порядку відображення витрат у складі валових, є укладення позивачем, на думку ОДПІ, нікчемних правочинів із ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» та не підтвердження первинними документами реальності господарської операції з ТОВ «Санта» за договором підряду від 01.11.2011 року.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, 1 січня 2011 року між позивачем та ТОВ «Будтек» укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого контрагент зобов'язувався передати позивачу товар у вигляді піддонів під цеглу.

02 березня 2011 р між позивачем та ТОВ «Компанія Тріадіс» укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів.

Крім цього, 01.11.2011 року між позивачем та ТОВ «Санта» укладено договір підряду № 12, згідно якого контрагент зобов'язувався виконати розробку бетонних стін, розробку монолітних залізобетонних перегородок, розробку ґрунту з навантаженням на автомобілі-самоскиди екскаваторами, облаштування фундаментів з цегли керамічної, укладку стін паркану із цегли керамічної, монтаж технологічної оснастки для бокових панелей печі, технологічну оснастку, монтаж металевих елементів тунельної печі, монтаж драбин з огородженням.

Відповідач заперечує товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек», посилаючись на інформацію, яка міститься в актах інших ДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Тріадіс» та ТОВ «Будтек», а також в листах податкової міліції про наявність ознак нікчемності угод, укладених між позивачем і зазначеними суб'єктами господарювання. Також в акті зазначено, що позивачем не надано до перевірки всіх первинних документів на підтвердження реальності вказаних господарських операцій, а саме, товарно-транспортних накладних, договорів-заявок на транспортування ТМЦ, наказів про відрядження працівників Товариства до контрагентів, акти приймання-передачі товару, сертифікати відповідності тощо, а в наданих первинних документах відсутні необхідні реквізити, як то: прізвища та посади осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу, код форми та місце їх складання.

Щодо господарської операції з ТОВ «Санта» в акті перевірки зазначено, що позивач не надав документи, на підставі яких складались акти виконаних робіт за вищевказаним договором, а саме - довідки КБ-2 і КБ-3, табелі робочого часу працівників, які виконували роботи, акти списання паливно-мастильних матеріалів, дозволи на проведення робіт.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 ПК України).

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на віднесення сум витрат по вказаним угодам до витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податку на прибуток є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Нікчемність названих договорів та безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» податкова інспекція обумовлює відсутністю названих постачальників за місцезнаходженням, проте чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

В свою чергу, в матеріалах справи наявні первинні документи (їх копії), які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а саме: договори та специфікації до них, виписки по особових рахунках, акти приймання виконаних підрядних робіт, акти здачі-прийняття робіт та техніки, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи податкового органу щодо ненадання товарно-транспортних накладних, договорів-заявок на транспортування ТМЦ, наказів про відрядження працівників позивача до контрагентів, сертифікатів відповідності та щодо наявності певних недоліків при заповненні первинних документів (відсутність прізвища та посади осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу, код форми та місце складання, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит та на зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за рахунок включення валових витрат від наявності чи відсутності зазначених документів.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що сам по собі факт неможливості проведення звірки контрагента не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість за умов, що останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів, відсутності їх за місцем реєстраці тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З приводу посилань відповідача на порушення позивачем вимог ЦК України при укладенні правочинів, суд першої інстанції цілком обґрунтовано зауважив, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Ані під час перевірки позивача, ані під час судового розгляду, відповідач не здобув і не надав суду жодних прямих доказів, які б свідчили про те, у позивача відсутній товар, який був предметом його правочинів із вказаними постачальниками.

Також суд першої інстанції цілком обґрунтовано відхилив доводи податкового органу щодо не надання позивачем документів, на підставі яких складались акти виконаних робіт за договором, укладеним позивачем з ТОВ «Санта», а саме, довідок КБ-2 і КБ-3, табелів робочого часу працівників, які виконували роботи, акти списання паливно-мастильних матеріалів, дозволи на проведення робіт, адже чинним податковим законодавством не передбачено обов'язкову наявність цих документів як підставу для формування податкового кредиту та валових витрат.

Що стосується відсутності у позивача табелів робочого часу працівників, які виконували роботи, актів списання паливно-мастильних матеріалів, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не зобов'язаний вести облік роботи працівників та витрат матеріалів, які здійснював підрядник - ТОВ «Санта».

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що факт здійснення ТОВ «Санта-Петрівка» господарських операцій з ТОВ «Компанія Тріадіс», ТОВ «Будтек» та ТОВ «Санта» підтверджується належними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено суми витрат по вказаним угодам до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції, нарахування позивачу податку на прибуток підприємств і застосування штрафу рішенням № 0001742301 ОДПІ також пов'язує з включенням позивачем до складу валових витрат, витрат, пов'язаних із видобутком корисних копалин.

З матеріалів справи вбачається, що основним видом господарської діяльності позивача є добування глини та каоліну, які є сировиною для виготовлення цегли. В акті перевірки зазначено, що Товариством не надано первинні документи, а саме калькуляцію цегли і розрахунок собівартості, що є порушенням ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.9. ПК України в частині включення до складу валових витрат, витрат не підтверджених відповідними первинними документами. Також в акті перевірки зазначено, що всупереч нормам пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивач до складу таких витрат включив витрати на видобуток корисних копалин, тоді як витрати на видобуток корисних копалин підлягають амортизації.

Згідно пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Цій нормі кореспондує ст. 148 п. 148.1. ПК України, яка визначає, що будь-які витрати на розвідку/дорозвідку, облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин (за винятком витрат, передбачених у підпункті "з" підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 цього Кодексу) включаються до окремого об'єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), та підлягають амортизації. Пункт 148.2. цієї статті передбачає, що до витрат, що включаються до окремого об'єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносяться:

витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб;

витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території);

витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничо-прохідницькі роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо;

витрати, пов'язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин;

витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо;

витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин;

витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш високі категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо).

Системний аналіз цих норм дозволяє стверджувати, що законодавцем спірні правовідносини врегульовані наступним чином: витрати, понесені платником податків у зв'язку із видобутком корисних копалин не включаються до складу валових витрат, а підлягають амортизації. При цьому п. 148.2. визначає вичерпний перелік витрат, які за ПК України підлягають амортизації, а тому всі інші витрати, пов'язані із видобутком корисних копалин, і які не передбачені вказаним пунктом, не підлягають амортизації і, відповідно, повинні бути включені до складу валових витрат.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, акт перевірки не містить доказів того, що позивач до складу своїх витрат відніс витрати хоча б за одним із перелічених вище абзаців п. 148.2., наприклад, витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб, а також посилань на нормативно-правові акти, які б покладали на позивача обов'язок складання калькуляції цегли і розрахунку собівартості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування позивачу податку на прибуток підприємств і застосування штрафу податковим повідомленням-рішенням № 0001742301 є протиправним, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Наступним податковим повідомленням-рішенням № 0001752301 позивачу було збільшено грошове зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на суму 5 176,03 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 294 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність нарахування екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях та застосування коефіцієнту до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, передбаченого ст. 246 п. 246.5. ПК України, оскільки редакція пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПК України, чинна на момент виникнення правовідносин, під розміщенням відходів передбачала зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами, тобто сукупність дій зі зберігання (тимчасового розміщення) відходів до їх утилізації чи вивезення та їх захоронення.

Оскільки в ході перевірки встановлено тільки факт тимчасового зберігання відходів без їх захоронення, нарахування позивачу екологічного податку за розміщення відходів, відповідно та застосування коефіцієнту до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, є безпідставним.

Колегія суддів вважає правильним також і висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0001762301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з плати за користування надрами місцевого значення на суму 746,54 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 186,64 грн.

Наявність порушень щодо нарахування та сплати вказаного обов'язкового платежу податковий орган пов'язує із недекларуванням позивачем витрат, пов'язаних із доставкою (перевезенням, транспортуванням) корисних копалин; заниженням валових витрат, не пов'язаних із видобутком корисних копалин та з заниженням вартості одиниці видобутої корисної копалини.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, ПК України встановлює два методи обчислення вартості видобутої корисної копалини: за фактичними цінами реалізації (ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.2. ПК України) і за розрахунковою вартістю (ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.5. ПК України). Так як позивач не здійснює продаж видобутих корисних копалин, а використовує їх як сировину для виробництва цегли, відповідно, обчислення вартості видобутих корисних копалин здійснюється ним за другим методом - за розрахунковою вартістю.

Формула розрахункової вартості одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини наведена в ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.9. ПК України

Перевіркою позивача не встановлено розбіжностей із задекларованими ним обсягами видобутої корисної копалини, проте ДПІ помилково наполягає на необхідності декларування позивачем витрат, пов'язаних із доставкою корисних копалин, адже пп. 263.6.5 «а» п. 263.6 ст. 263 ПК України визначає, що у разі обчислення вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за розрахунковою вартістю до витрат платника за податковий (звітний) період включаються: матеріальні витрати, що належать до витрат згідно з розділом III цього Кодексу, у тому числі витрати, пов'язані з виконанням господарських договорів із давальницькою сировиною, за винятком матеріальних витрат, пов'язаних, в тому числі, із транспортуванням, а відтак, позивач вірно не включив свої витрати на транспортування корисних копалин до формули розрахункової вартості одиниці видобутої корисної копалини.

Таким чином, висновки податкового органу про заниження задекларованих позивачем податкових зобов'язань з плати за користування надрами ґрунтуються на помилкових даних, які потягли за собою невірний розрахунок.

Цілком обґрунтовано, на думку колегії суддів, суд першої інстанції відхилив доводи ОДПІ щодо наявності підстав визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, оскільки, в порушення п. 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), в акті перевірки не наведено прізвища, ім'я та по-батькові осіб, яким виплачувався дохід, реквізити договорів, суми коштів, виплачених кожній особі та нарахованого на них податку, а також первинні документи, на підставі яких ці обставини були встановлені.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Омелянюк В.М. (директор підприємства) 1 грудня 2010 р. було укладено договір безпроцентної позики, за яким останній отримав у позику 150 000 грн. із терміном погашення до 31 грудня 2011 р.

Як встановлено судом першої інстанції, готівка в сумі 30 000 грн., отримана позивачем 12 липня 2011 р. від позичальника, не оприбуткована в касовій книзі.

Відповідно до п. 2.6. Положення № 637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Оскільки оприбуткування готівки здійснюється на підставі прибуткових касових ордерів, які в свою чергу заносяться до журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, який є додатком № 4 до Положення № 637, можна зробити висновок, що оприбуткуванням готівки в розумінні Положення № 637 є сукупність наступних дій: 1) отримання прибуткового касового ордеру, 2) занесення його до журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, 3) внесення відповідного запису до касової книги. Відсутність будь-якого з цих елементів є порушенням порядку оприбуткування готівки, адже вони є логічно і змістовно пов'язаними та витікають один з одного - не провівши попередньої дії, вчинити наступну дію неможливо.

В матеріалах справи мається журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, в якому відсутні будь-які записи, датовані 12 липня 2011 р., тому без реєстрації прибуткового касового ордеру у журналі позивач не міг вносити записи до касової книги.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення позивачем порядку оприбуткування готівки.

При цьому доводи позивача щодо фальсифікації податковим органом документів є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ДП «Санта - Петрівка» та Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Санта-Петрівка» до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.