Постанова № 38677018, 14.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2014 р. Справа№ 911/4096/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі: Підченко О.Ю.

За участю представників:

від позивача: Cухобрус О.В., довіреність б/н від 13.05.2014, Козін А.В., довіреність б/н від 12.03.2014;

від відповідача: Боков О.Г., довіреність №18/10 від 18.10.2013;

Розглянувши апеляційну скаргу Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М"

на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2014

у справі № 911/4096/13 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Лізінг"

про стягнення 628138,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Лізінг" (далі-відповідач) про стягнення 628138,38 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо страхування предмету лізингу згідно договору №003/1808/2010 фінансового лізингу від 18.08.2010.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2014 у справі №911/4096/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Спільне підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2014 у справі №911/4096/13 та прийняти нове рішення, яким в позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Смірновій Л.Г.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 для розгляду справи №911/4096/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Чорної Л.В. та Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 09.04.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.05.2014.

Через загальний відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання 09.04.2014 з'явились представники позивача та відповідача.

Представники позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

18.08.2010 між позивачем та відповідачем укладено договір №003/1808/2010 фінансового лізингу, згідно з п.1.1. якого предметом даного договору є надання лізингодавцем в користування лізингодержувачу, предмета лізингу (майна) з метою здійснення останнім підприємницької діяльності на визначений строк, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з п.1.2. договору предметом фінансового лізингу за даним договором є: автобуси Еталон A079.14 в кількості 5 одиниць, найменування, вартість, кількість, тип, марка, модель, індивідуальні ознаки, експлуатаційні характеристики визначені та погоджені сторонами у трьох сторонній заявці на придбання предмету лізингу та у специфікації, які є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору строк лізингу становить 12 місяців з дня підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що загальна сума лізингової плати, строки та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюється у „Графіку сплати лізингових платежів".

Пунктом 4.3. договору передбачено, що предмет лізингу вважається взятим лізингоодержувачем у фінансовий лізинг від лізингодавця на умовах даного договору з дати підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що лізингодавець на строк лізингу укладає та підтримує чинним договір страхування предмета лізингу зі страховою компанією (страховиком) на умовах та від ризиків, прийнятних для лізингодавця.

Згідно з п. 6.3. договору після передачі предмета лізингу, згідно пункту 4.3. договору, усі ризики випадкової втрати та пошкодження предмета лізингу, а також всі випадки цивільної, чи іншої відповідальності, які можуть виникнути в зв'язку з його експлуатацією та/або використанням, переходять до Лізингоодержувача.

Відповідно до п. 12.1. договору після закінчення строку лізингу, та у разі належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем всіх умов договору лізингу, відсутності заборгованості зі сплаті лізингових та інших платежів, що виникають з договору лізингу, в тому числі неустойки (штрафу, пені), предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача за ціною останнього лізингового платежу, який є ціною викупу предмета лізингу. Фактичний перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача оформляється підписанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем акту прийому-передачі предмета лізингу.

Пунктом 16.1. договору визначено строк його дії, згідно якого даний договір набирає чинності з дня його підписання і стає обов'язковим для сторін.

Пунктом 16.2. договору передбачено, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань і припиняє свою дію з дня підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, визначеного п. 12.1. даного договору.

Одночасно із укладенням договору між позивачем та відповідачем було підписано Додаток №1 до договору - Специфікація транспортних засобів, Додаток № 2 до договору - Заявка на придбання предмету лізингу, Додаток №3 до договору - Графік сплати лізингових платежів.

20.08.2010 між позивачем та відповідачем підписано Додаток №4 до договору - акт прийому-передачі предмету лізингу, згідно якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв в лізинг транспортні засоби згідно переліку.

19.08.2010 на виконання умов договору лізингу між відповідачем та Відкритим акціонерним товариством „Страхове товариство „Іллічівське" було укладено договір добровільного страхування №ЦО-05-005025 щодо предмета лізингу за договором фінансового лізингу №003/1808/2010 від 18.08.2010 із строком дії договору з 20.08.2010 по 19.08.2011.

Посилаючись на постанову слідчого СВ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 24.08.2011, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків з відповідача.

З зазначеної вище постанови вбачається, що 24.08.2011 близько 02 годині, невстановлені особи, пройшовши на територію Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М", яке заходиться за адресою : Черкаська обл., м. Канів , вул. Леніна, 8\2, з метою знищення майна, умисно, шляхом занесення джерела запалювання із зовні, вчинили підпал автобусу „Еталон" днз. АІ 9550 СІ та автобусу „Еталон" днз. АІ 954 6 СІ, чим спричинили матеріальні збитки Спільному підприємству з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М".

Як було зазначено вище, у своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 628138,38грн. збитків з підстав невиконання відповідачем свого обов'язку щодо страхування предмету лізингу згідно договору №003/1808/2010 фінансового лізингу від 18.08.2010 та завданих позивачу у зв'язку із знищенням предмету лізингу, а саме автобусу „Еталон" днз. АІ 9550 СІ та автобусу „Еталон" днз. АІ 954 6 СІ.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 цього ж кодексу до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до п. 2.1. договору строк лізингу становить 12 місяців з дня підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути одного року.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що лізингодавець на строк лізингу укладає та підтримує чинним договір страхування предмета лізингу зі страховою компанією (страховиком) на умовах та від ризиків, прийнятних для лізингодавця.

Як було зазначено вище, акт приймання-передачі предмета лізингу за договором від лізингодавця до лізингоодержувача був підписаний між сторонами 20.08.2010 і саме з цього моменту та протягом 12 місяців - строк лізингу за договором з 20.08.2010 по 20.08.2011 у відповідача виник і існував обов'язок по страхуванню предмета лізингу у вказаний період від ризиків, прийнятних для лізингодавця.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України „Про фінансовий лізинг" якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Відповідно до п. 12.1. договору після закінчення строку лізингу, та у разі належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем всіх умов договору лізингу, відсутності заборгованості зі сплаті лізингових та інших платежів, що виникають з договору лізингу, в тому числі неустойки (штрафу, пені), предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача за ціною останнього лізингового платежу, який є ціною викупу предмета лізингу. Фактичний перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача оформляється підписанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем акту прийому-передачі предмета лізингу.

Судом встановлено, що за період дії договору та на його виконання і станом на 23.08.2011 позивач виконав свій обов'язок по сплаті лізингових платежів та оплатив повну вартість предмету лізингу за договором, що підтверджується відповідними виписками з банківського рахунку відповідача, а тому суд дійшов висновку, що у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України „Про фінансовий лізинг" та п. 12.1. договору після закінчення строку лізингу за договором та з моменту сплати всіх лізингових платежів і оплати повної вартості предмету лізингу за договором, до позивача перейшло право власності на предмет лізингу за договором.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 6.3. договору після передачі предмета лізингу, згідно пункту 4.3. договору, усі ризики випадкової втрати та пошкодження предмета лізингу, а також всі випадки цивільної, чи іншої відповідальності, які можуть виникнути в зв'язку з його експлуатацією та/або використанням, переходять до лізингоодержувача.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи, позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме факт заподіяння саме відповідачем вказаних збитків позивачу - його відповідну протиправну поведінку; самі збитки та їх заявлений розмір; наявність вини відповідача у заподіянні збитків позивачу; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заявленими збитками позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що недоведеними є факти заподіяння саме відповідачем заявлених збитків позивачу, їх розмір, наявність вини відповідача у заподіянні збитків позивачу, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заявленими збитками позивача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного правопорушення, а тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 628138,38 грн. збитків, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України та не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області у даній справі, в зв'язку з чим апеляційна скарга Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М" задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М+М" на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2014 у справі №911/4096/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2014 у справі №911/4096/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/4096/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Чорна

Є.Ю. Шаптала