Рішення № 38676883, 25.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2014 р.Справа № 916/688/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Ільєвій Л.М.

за участю представників:

від позивача - Кочмар В.В.,

від відповідача - Косарева А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Ремонтно-будівельна дільниця „Одесголовпостач" до Комунального підприємства „Міські дороги" про стягнення 301556,69 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 31.03.2014 р. та 14.04.2014 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне акціонерне товариство „Ремонтно-будівельна дільниця „Одесголовпостач" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства „Міські дороги" про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором від 29.11.2011 р. № 90 про закупівлю товарів за державні кошти у розмірі 312864,07 грн., у т.ч. 287225,42 грн. - суми основного боргу, 4273,41 грн. - 3 % річних та 21365,24 грн. - пені, посилаючись на наступне.

29 листопада 2011 року між позивачем, який виступав в якості учасника, та відповідачем, який виступав у якості замовника, було укладено договір № 90 про закупівлю товарів за державні кошти, згідно умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу згідно специфікації будівельні матеріали, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар. Асортимент товару був визначений позивачем та відповідачем у п. 1.2 договору.

Згідно п. 4.1. договору оплата за поставлений товар повинна була бути здійснена на протязі 45 днів з моменту поставки товару, вказаної у видатковій накладній.

Так, позивач вказує, що згідно умов вказаного договору він поставив та передав відповідачу товар на загальну суму 2696671,02 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною № 151 від 30.11.2011 року на загальну суму 435000,00 грн.;

- видатковою накладною № 150 від 30.11.2011 року на загальну суму 405872,59 грн.;

- видатковою накладною № 161 від 30.12.2011 року на загальну суму 551243,92 грн.;

- видатковою накладною № 164 від 30.12.2011 року на загальну суму 571694,40 грн.;

- видатковою накладною № 6 від 31.01.2012 року на загальну суму 52154,71 грн.;

- видатковою накладною № 7 від 31.01.2012 року на загальну суму 58464,00 грн.;

- видатковою накладною № 8 від 31.01.2012 року на загальну суму 54636,00 грн.;

- видатковою накладною № 26 від 30.03.2012 року на загальну суму 272997,30 грн.;

- видатковою накладною № 38 від 30.04.2012 року на загальну суму 294608,10 грн.

Однак, за ствердженнями позивача, оплата за поставлений товар була здійснена відповідачем лише частково, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за отриманий товар в розмірі 287225,42 грн., що підтверджується складеним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків від 31 березня 2013 року.

Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовляється виконати прийняті на себе зобов'язання в частині оплати фактично отриманих товарно-матеріальних цінностей, позивач звернувся до суду за захистом своїх майнових прав.

При цьому відповідно до п. 7.3 договору, який передбачає сплату пені за прострочення оплати товару, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню у розмірі 21365,24 грн. згідно наведеного у позові розрахунку.

Крім того, позивачем згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних в сумі 4273,41 грн., розрахунок яких наведено в позовній заяві.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2014 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства „Ремонтно-будівельна дільниця „Одесголовпостач" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/688/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

11.04.2014 р. позивачем було подано до господарського суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 65-67), згідно якої позивачем зменшено розмір позовних вимог до 301556,69 грн., яка складається з суми основного боргу 287 225,42 грн. та 3% річних у розмірі 14 331,27 грн.

Відповідач позовні вимоги визнає в частині основного боргу, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 43-44), при цьому відповідач просить суд надати відстрочку виконання рішення суду до 01.06.2014 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

29 листопада 2011 р. між Комунальним підприємством „Міські дороги" (замовник) та Приватним акціонерним товариством „Ремонтно-будівельна дільниця „Одесголовпостач" (учасник) був укладений договір № 90 про закупівлю товарів за державні кошти, згідно п. 1.1 якого позивач як учасник закупівлі зобов'язується у 2011 році поставити відповідачу як замовнику товар, зазначений в п. 1.2 договору, зокрема: бітум та асфальт природні, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити такий товар. Кількість та асортимент товару визначено у п. 1.2 договору.

Згідно п. 3.1 вказаного договору ціна договору становить 4064190,00 грн., в т.ч. ПДВ 677365,00 грн. Кількість товару та ціна за одиницю товару зазначені у специфікації до цього договору, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку, в національній валюті України шляхом перерахування грошових на розрахунковий рахунок учасника, вказаний у розділі ХІІ цього договору за фактичне наданий товар на підставі рахунку з відтермінуванням платежу 45 календарних днів з моменту поставки, вказаної у видатковій накладній. До рахунку додається видаткова накладна (п. 4.2).

П. 5.1 договору визначено строк поставки товару, що становить до трьох календарних днів (залежно від кількості тонн в заявці) з моменту отримання заявки від замовника протягом 2011 року. Місце поставки товару за адресою постачальника: м. Одеса, (вироб. база - вул. Аеропортівська, 3).

Вказаний договір набував чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 року та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 договору).

В подальшому додатковими угодами № 1 від 16.12.2011 р. та № 2 від 16.12.2011 р. до вказаного договору № 90 були внесені зміни щодо продовження строку дії договору та щодо ціни договору, яку було збільшено до 4877028,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору позивачем було здійснено поставку на адресу відповідача товар на загальну суму 2696671,02 грн. за наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № 151 від 30.11.2011 року на загальну суму 435000,00 грн.;

- видатковою накладною № 150 від 30.11.2011 року на загальну суму 405872,59 грн.;

- видатковою накладною № 161 від 30.12.2011 року на загальну суму 551243,92 грн.;

- видатковою накладною № 164 від 30.12.2011 року на загальну суму 571694,40 грн.;

- видатковою накладною № 6 від 31.01.2012 року на загальну суму 52154,71 грн.;

- видатковою накладною № 7 від 31.01.2012 року на загальну суму 58464,00 грн.;

- видатковою накладною № 8 від 31.01.2012 року на загальну суму 54636,00 грн.;

- видатковою накладною № 26 від 30.03.2012 року на загальну суму 272997,30 грн.;

- видатковою накладною № 38 від 30.04.2012 року на загальну суму 294608,10 грн.

У зв'язку з неповною оплатою замовником поставленого з боку позивача товару останній звернувся до суду із заявленим позовом про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з договорів поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Яке вже зазначалось, на виконання умов договору № 90 позивачем за наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних було поставлено відповідачу обумовлений договором товар в сумі 2696671,02 грн., що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним договором. При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вищезазначених накладних - Білої О.С., яка діяла на підставі довіреностей № 00541 від 30.11.2011 р., № 581 від 30.12.2011 р., № 00747 від 30.04.2012 р., № 00622 від 31.01.2012 р., № 00662 від 01.03.2012 р. (а.с. 28-32).

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття замовником від позивача як постачальника товару є підставою виникнення у замовника зобов'язання оплатити вартість отриманого товару. Так, позивачем на оплату товару були видані рахунки: № 151 від 30.11.2011 року на суму 435000,00 грн.; № 150 від 30.11.2011 року на суму 405872,59 грн.; № 161 від 30.12.2011 року на суму 551243,92 грн.; № 164 від 30.12.2011 року на суму 571694,40 грн.; № 6 від 31.01.2012 року на суму 52154,71 грн.; № 7 від 31.01.2012 року на суму 58464,00 грн.; № 8 від 31.01.2012 року на суму 54636,00 грн.; № 26 від 30.03.2012 року на суму 272997,30 грн.; № 38 від 30.04.2012 року на суму 294608,10 грн. (а.с. 47-55).

За умовами п. 4.1 договору замовник мав здійснити оплату за поставлений товар впродовж 45 календарних днів з моменту поставки.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, відповідач в порушення умов вказаного договору частково оплатив вартість поставленого позивачем товару, а саме в сумі 2409445,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача за період з 01.12.2011 р. по 30.09.2012 р. (а.с. 56-62), з яких вбачається, що останню оплату відповідачем було здійснено 10.08.2012 р.

Таким чином, у відповідача з 11.08.2012 р. виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар по вказаному договору в сумі 287225,42 грн. (2696671,02 грн. - 2409445,60 грн.), яка підтверджується складеними та підписаними уповноваженими представниками сторін актами звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 р. (а.с. 33) та станом на 28.02.2014 р. (а.с. 63). При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач під час розгляду справи визнав.

Наразі несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за поставлений товару згідно укладеного між сторонами договору № 90 відповідач порушив прийняті на себе згідно п. 1.1, 6.1.1 договору зобов'язання щодо здійснення своєчасної та повної оплати за поставлені товари. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором в розмірі 287225,42 грн.

В свою чергу згідно положень ст. 612 ЦК України відповідач вважається таким, що прострочив, оскільки він не приступив до виконання зобов'язання у встановлений договором строк.

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на спірну суму боргу за період з 12.08.2012 р. до 11.04.2014 р. (607 дн.) в сумі 14331,27 грн., розрахунок яких наведено в заяві про уточнення позовних вимог.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 301556,69 грн. (287225,42 грн. основного боргу + 14331,27 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Ремонтно-будівельна дільниця „Одесголовпостач" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі до 01.06.2014 р., що заявлено у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом,

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. На необхідність встановлення зазначених обставин також вказано у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України N 9 від 17.10.2012 р. „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Відповідно до положень п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Як випливає з доводів відповідача, в обґрунтування підстав для надання відстрочки виконання цього рішення суду відповідач посилається на те, що він є комунальним підприємством, його виробнича і господарська діяльність направлена на задоволення міських, суспільних потреб. При цьому відповідач наголошує, що все майно підприємства арештовано, та підприємство не має вільних обігових коштів. Однак, заявником не надано жодного доказу в підтвердження доводів щодо наявності обставин, які є підставою для відстрочки виконання цього рішення суду.

Відтак, виходячи з наведеного, суд вважає, що заявник не навів суду переконливих доводів щодо наявності саме таких виняткових обставин, які б тягли за собою необхідність відстрочки виконання рішення суду до 01.06.2014 р.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Приватного акціонерного товариства „Ремонтно-будівельна дільниця „Одесголовпостач" до Комунального підприємства „Міські дороги" про стягнення 301556,69 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства „Міські дороги" (65010, м. Одеса, вул.

Краснова, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 32642110; р/р 2600301303347 в АТ „БМ Банк", МФО 380913) на користь Приватного акціонерного товариства „Ремонтно-будівельна дільниця „Одесголовпостач" (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 11; код ЄДРПОУ 05514198; р/р 26007311921 в АБ „Південний", МФО 328209) заборгованість поставлений товар згідно договору № 90 від 29.11.2011 року про закупівлю товарів за державні кошти в сумі 287225/двісті вісімдесят сім тисяч двісті двадцять п'ять/грн. 42 коп., 3% річних в суму 14331/чотирнадцять тисяч триста тридцять одна/грн. 27 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 6031/шість тисяч тридцять одна/грн. 13 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2014 р.

Суддя Петров В.С.