Постанова № 38674793, 11.06.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв

11.06.2012 р. Справа № 2а-8658/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складi суддi Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представника позивача: Бойченко Ю.С., довіреність б/н від 19.01.12,

представника відповідача: Моторний О.С., довіреність № 14/9/10-021 від 30.03.12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур - Екс»(вул. Мала Морська, 25, кв. 24, м. Миколаїв, 54001)

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень -рішень від 04.08.2011 року № 0000550037, від 04.08.2011 року № 0000560037,

Керуючись ст.ст.11, 71, 98, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби № 0000550037 від 04.08.2011 року та № 0000560037 від 04.08.2011 року.

3. Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Грінтур - Екс» (вул. Мала Морська, 25, кв. 24, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 25380435) понесені судові витрати у розмірі 1 882,00 грн. з Державного бюджету України.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В. Малих

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

11.06.2012 року Справа № 2а-8658/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складi суддi Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Асафової О.Д.,

представника позивача: Бойченко Ю.С., довіреність б/н від 19.01.12,

представника відповідача: Моторний О.С., довіреність № 14/9/10-021 від 30.03.12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур - Екс» (вул. Мала Морська, 25, кв. 24, м. Миколаїв, 54001)

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 04.08.2011 року № 0000550037, від 04.08.2011 року № 0000560037,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур - Екс», звернувся з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.08.2011 року № 0000550037, від 04.08.2011 року № 0000560037. Мотивуючи свої вимоги тим, що вказане податкове повідомлення-рішення є безпідставним та не ґрунтується на нормах законодавства України.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечував, виклавши свої заперечення в письмовому вигляді (т. 3 а.с. 69-79) та підтримавши їх у судовому засіданні .

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Оберіг».

У судовому засіданні 11.06.2012 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, діюче законодавство, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного:

В період з 04.07.2011 року по 18.07.2011 року уповноваженими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур - Екс» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних податкових періодів за квітень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 25.07.2011 року № 826/37/25380435 (т. 1 а.с. 15-39). Відповідно до акту перевірки позивачем допущено порушення :

- п. 14.1.181 ст. 14 п.200.1 п. 200.3 , п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, від 2 грудня 2010 року № 2755-VI в результаті чого ТОВ «Грінтур - Екс» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2011 року в розмірі 154859,00 грн.;

- п. 14.1.181 ст. 14 П.198.6 ст. 198, п.200.1 п. 200.3 , п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, від 2 грудня 2010 року № 2755-VI в результаті чого ТОВ «Грінтур - Екс» завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2011 року в розмірі 99 878,00 грн..

По результатах акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми від 08 серпня 2011р.:

- №0000550037 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 155 783 ,00 грн., в тому числі за основним платежем - 154 783,00грн., штрафні санкції - 1,00 грн. (т. 3 а.с. 232);

- № 0000560037 згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 99 879,00 грн., в тому числі за основним платежем - 99 878,00 грн., штрафні санкції - 1,00 грн. (т. 3 а.с. 233).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, у періодах, що перевірялися, позивач з метою належного провадження господарської діяльності, визначеної статутом, мав господарські відносини з контрагентами ТОВ «Спецелеваторстрой», ТОВ « СВ Альтера», TOB «ИЖБ ВАСКО» щодо придбання робот, - послуг, а суми податку на додану вартість, сплачену у складі придбаних робіт - послуг, включав до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Факт реального виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме:

- по контрагенту ТОВ «Спецелеваторстрой»: Договором підряду від 21.04.2010 р. № ГР-21/04-1 та Додатковим угодами до нього, графіком виконання робіт, Договірними цінами, локальними кошторисами, Довідками про вартість виконаних будівельних робот, Договір підряду ві 25.03.2011р. № 23/03-1-2011, Актами приймання виконаних підрядних робіт, податковими накладними (т. 1 а.с. 49-190, т. 2 а.с. 1- 209, т. 3 а.с. 1- 206);

- по контрагенту ТОВ «ИЖБ ВАСКО»: Договором на виконання та передачу науково-технічної продукції від 29.06.2010 р. № ГР-29/07-1 та додатковими угодами до нього, календаним планом, завданням на проектування, Протоколом про узгодження договірної ціни, Актами приймання виконаних підрядних робіт, Податковими накладними, банківськими виписками, рахунком-фактурою (.т 3 а.с. 207 -220);

- по контрагенту ТОВ «СВ Альтера»: Договором поставки від 09.03.2011 р. № 70/11, податковими накладними, рахунком на оплату, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними (т. 3 а.с. 221- 231).

Вказані докази спростовують висновок податкового органу про безтоварність операцій.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що в період січень- квітень 2011 року між позивачем та його контрагентами існували господарські операції на виконання укладених між ними договорів.

Контрагенти позивача виконали свої зобов'язання.

Відповідач, з посиланням на відомості, наявні в акті перевірки, вказує на те, що контрагенти позивача у перевіряємому періоді мали господарські відносини з іншими підприємствами стосовно яких встановлено відсутність за юридичною адресою, а також відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, достатніх трудових ресурсів, що свідчить про наявність в укладених угод ознак нікчемності. З зазначених підстав укладені угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, на підставі податкової накладної, виданих контрагентами позивача.

Суд також вважає за необхідне зазначити і те, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Суд вважає, що у випадку не виконання підприємствами по другому та подальших ланцюгах постачання своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, які не є контрагентами позивача , тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих юридичних осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права формування податкового кредиту і наступне відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, у зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 ПКУ.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарських операцій між ним та його контрагентами.

Позивач повністю оплатив контрагентам надані послуги та одержав від них податкову накладну, яка містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями ст.. 200 ПКУ.

Позивач своєчасно перерахував податки та надав звітність щодо їх оплати. Відповідачем в акті не наведено даних про порушення позивачем цих вимог Закону.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що

- на момент здійснення правочинів між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Спецелеваторстрой», ТОВ « СВ Альтера», TOB «ИЖБ ВАСКО») всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (т. 4 а.с. 181, 188-190);

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у здійсненні робіт, оскільки операція була спрямована на отримання прибутку обома сторонами, жоден з учасників не здійснював операцію примусово);

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- кожен із учасників був зареєстрований на момент укладення та виконання договору як платник податку на додану вартість.

Таким чином, суд також дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправних повідомленнь-рішеннь.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

В той же час, актом перевірки підтверджено і це не заперечено відповідачем у судовому засіданні, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, що надають право на віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

У судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст.11, 71, 98, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби № 0000550037 від 04.08.2011 року та № 0000560037 від 04.08.2011 року.

3. Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Грінтур - Екс» (вул. Мала Морська, 25, кв. 24, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 25380435) понесені судові витрати у розмірі 1 882,00 грн. з Державного бюджету України.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 15 червня 2012 року.