КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19259/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Романчук О.М
У Х В А Л А
Іменем України
06 травня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Романчук О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Пилипенко О.Є.,
при секретарі Артюхіній М.А.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епоха» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0006702208 та № 0006712208 від 26.11.2013 року, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0006702208 та № 0006712208 від 26.11.2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року позов задоволено.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, та прийняти нову про відмову у задоволені адміністративного позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом у період із 21 жовтня по 01 листопада 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 08 листопада 2013 року складено акт № 340/1-22-08-32044536 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства стосовно експорту товарів (робіт, послуг) за період із 01 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року, відповідно до висновків якого, позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у податкових деклараціях з ПДВ у загальному розмірі 11 161 399,00 грн., що призвело до:
- завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів у загальному розмірі 1 294 635,00 грн., у тому числі за: серпень 2012 року - 804 909,00 грн.; листопад 2012 року - 220 794,00 грн.; січень 2013 року - 181 392,00 грн.; лютий 2013 року - 87 540,00 грн.;
- заниження ПДВ, який підлягає нарахуванню до сплати у бюджет за підсумками звітного (поточного) періоду у загальному розмірі 9 866 764,00 грн., у тому числі за: серпень 2012 року - 456 108,00 грн.; вересень 2012 року - 329 111,00 грн.; жовтень 2012 року - 551 994,00 грн.; листопад 2012 року - 1 063 590,00 грн.; грудень 2012 року - 832 433,00 грн.; січень 2013 року - 490 228,00 грн.; лютий 2013 року - 951 873,00 грн. березень 2013 року - 771 366,00 грн.; квітень 2013 року - 540 451,00 грн.; травень 2013 року - 393 732,00 грн.; червень 2013 року - 469 735,00 грн.; липень 2013 року - 114 1703,00 грн.; серпень 2013 року - 833 330,00 грн.; вересень 2013 року - 1 077 110,00 грн.
На підставі акту перевірки, 26 листопада 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення:
№ 0006702208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 9 866 764,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2 466 691,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
№ 0006712208, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 294 635,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 323 659,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 серпня 2011 року між позивачем та ПАТ «Коростенський завод МДФ» укладено договір купівлі-продажу від 22.08.2011 року №02013/08.
Відповідно до умов укладеного договору, продавець - ПрАТ «Коростенський завод МДФ» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором передати у власність позивача, а позивач в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти й оплатити товар - деревоволокнисті плити МДФ. Найменування, одиниці виміру, загальна кількість та ціна товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) зазначені у відповідних видаткових накладних ПрАТ «Коростенський завод МДФ»
Право власності на товар відповідно до умов п. 3.8. договору купівлі-продажу від 22.08.2011 року за № 02013/08 переходить до позивача в момент підписання сторонами видаткових накладних на товар. Умовами п. 3.8. договору купівлі-продажу від 22.08.2011 року за № 02013/08 встановлено, що товар переходить у власність позивача в момент підписання накладної.
Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 22.08.2011 року №02013/08, продавець зобов'язаний на вимогу позивача прийняти придбаний позивачем товар на тимчасове відповідальне зберігання на склад ПрАТ «Коростенський завод МДФ» терміном до 30 календарних днів (п.3.6. договору купівлі-продажу від 22.08.2011 року за № 02013/08). Вартість відповідального зберігання терміном до 30 календарних днів включена до загальної ціни товару, згідно п.2.2. договору купівлі-продажу та сплачуються продавцю при здійсненні розрахунків за товар. Після отримання товару позивач передавав товар на відповідальне зберігання на склад ПрАТ «Коростенський завод МДФ», зберігання товару, що належить позивачу, підтверджується актами передачі товару на тимчасове відповідальне зберігання.
Оплата придбаного товару здійснювалася позивачем в повному обсязі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ПрАТ «Коростенський завод МДФ». Відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України - продавцем - ПрАТ «Коростенський завод МДФ» в зв'язку з продажем товарів виписані, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та надані товариству податкові накладні на суми ПДВ, сплачені позивачем в складі ціни придбаного товару.
З метою реалізації придбаного товару позивачем було укладено договір комісії на продаж товару від 01.04.2012 року №01/04/12-К з TOB «ТД Коростенський завод МДФ» - комісіонер.
Відповідно до умов укладеного договору комісії, комісіонер зобов'язується за дорученням позивача за комісійну винагороду здійснити в інтересах і за рахунок позивача від свого імені продаж товару, у тому числі продаж товару на експорт, і передати все отримане за цим договором комітенту.
Комісіонером від свого імені за рахунок позивача виконані операції з продажу на експорт товару на умовах (кількість, якість, мінімальна ціна продажу), визначених в договорі комісії. Комісіонер надав позивачу звіти комісіонера та разом з ними передав всі права та документи щодо покупців, що витікають з укладених угод.
Отримані комісіонером від покупців товару грошові кошти в іноземній валюті перераховано відповідно до умов договору комісії, на розрахунковий рахунок позивача. Повне виконання комісіонером своїх обов'язків, відповідно до договору комісії, підтверджено підписаними сторонами актами надання послуг, комісійна винагорода перерахована позивачем на поточний рахунок комісіонера.
Як вбачається з матеріалів справи, здійснення експорту товару, що належить позивачу, підтверджується складеними комісіонером митними деклараціями.
Всі представлені до перевірки митні декларації відповідають вимогам Положення про митні декларації, затвердженим постановою КМ України від 21.05.2012 року № 450.
Відповідно до абзацу 2 розділу «Графа 9 «Особа, відповідальна за фінансове врегулювання» Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 651, при декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов'язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, у графі зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис: «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про комітента.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій митних декларацій, у доповненні до графи 9 зазначено, що комітентом є позивач, власник товару, що експортується.
Відповідно до п. 200.8 статті 200 ПК України підставою для бюджетного відшкодування є оригінали митних декларацій, а в разі якщо митне оформлення товарів здійснювалося з використанням електронної митної декларації - декларації в електронній формі, які митний орган надає безпосередньо податковому органу в електронній формі в порядку, затвердженому КМУ, з дотриманням умови реєстрації електронного підпису.
Вищеперераховані первинні документи, дані регістрів бухгалтерського обліку позивача, складського обліку ПрАТ «Коростенський завод МДФ», митні декларації підтверджують фактичне придбання позивачем деревоволокнистих плит МДФ у ПрАТ «Коростенський завод МДФ», подальший продаж деревоволокнистих плит на експорт, отримання підприємством доходу від здійснення цих операцій та зв'язок всіх операцій купівлі-продажу деревоволокнистих плит МДФ з господарською діяльністю підприємства
Відповідно до ст. 235, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності, у тому числі своїх рішень, не надано суду будь-яких доказів, які б підтвердили обґрунтованість викладених вище тверджень та, як наслідок правомірність оскаржуваних рішень.
Разом з тим, у ході розгляду справи судом також з'ясовано, що операції з продажу товару за договором комісії направлені на отримання позивачем доходу, що підтверджується реєстрами бухгалтерського обліку по рахунках «Доходи і витрати».
При здійсненні продажу товару на експорт за договором комісії позивач оподаткував ПДВ за нульовою ставкою.
Згідно з підпунктом 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 200.16 ст. 200 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за нульовою ставкою оподатковуються операції з: вивезення товарів за межі митної території України: а) у митному режимі експорту; б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 86 Митного кодексу України; в) у митному режимі безмитної торгівлі; г) у митному режимі вільної митної зони.
Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.
У разі, якщо платник податку експортує товари за межі митної території України, отримані від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання бюджетного відшкодування має такий інший платник податку. При цьому комісійна винагорода, отримана платником податку - експортером від такого іншого платника податку, включається до бази оподаткування за ставкою, визначеною підпунктом «а» п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, та не включається до митної вартості товарів, які експортуються.
Разом з цим, податковим органом наведено висновок про невластивість операції з експорту деревоволокнистих плит для фінансово-господарської діяльності позивача. Дане припущення зроблено на підставі того, що основним видом діяльності позивача є діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування.
Отже, з наведеного вбачається, що при проведенні перевірки взято перший вид діяльності за КВЕД із довідки Державної служби статистики України як основний.
Позивач здійснює свою діяльність відповідно до Статуту (ч. 3 ст. 62 Господарського кодексу України). Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій № 780958, виданої 24.12.2012 Головним управлінням регіональної статистики Державної служби статистики України, внесено наступні види економічної діяльності підприємства за КВЕД:
55.10 - Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; 47.25 - Роздрібна торгівля напоями в неспеціалізованих магазинах; 46.90 - Неспеціалізована оптова торгівля; 46.34 - Оптова торгівля напоями;
66.19 - Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та фінансового забезпечення;
56.10 - Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.
Слід зазначити, що у ході перевірки не було належним чином досліджено, що діяльність, яку здійснює позивач, є не тільки надання в оренду номерного фонду, але й комплекс інших додаткових послуг, у т.ч. ресторану (види діяльності за КВЕД - 47.25, 46.90,46.34, 56.10).
Крім того, дослідивши акт перевірки встановлено, що такий базується на безпідставних твердженнях щодо удаваності договору комісії на продаж товару від 01.04.2012 року №01/04/12-К.
Податковим органом не враховано принцип презумпції правомірності правочинів, закріплений у ст. 204 Цівільного кодексу України та взагалі не наведено жодних посилань на обставини, що свідчать про намір учасників договору комісії на продаж товару від 01.04.2012 року №01/04/12-К, укласти його з метою приховати інший правочин.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставним і твердження податкового органу про ненадання позивачем договорів та товарно-транспортних накладних на перевезення товару від постачальника, оскільки останнім не враховано, що перехід права власності на товар від ПрАТ «Коростенський завод МДФ» відбувався на складі ПрАТ «Коростенський завод МДФ» (п. 1.3 договору купівлі-продажу від 22.08.2011 року за № 02013/08). Товар, придбаний позивачем, був переданий на тимчасове відповідальне зберігання до складу ПрАТ «Коростенський завод МДФ» терміном до 30 календарних днів (п. 3.6. договору купівлі-продажу від 22.08.2011 року за № 02013/08). Вартість відповідального зберігання терміном до 30 календарних днів включена до загальної ціни товару, згідно п. 2.2. Договору купівлі-продажу та сплачена ПрАТ «Коростенський завод МДФ» при здійсненні розрахунків за товар. Зберігання товару підтверджується актами передачі товару на тимчасове відповідальне зберігання та документами складського обліку ПрАТ «Коростенський завод МДФ». При здійснені експорту товару, відповідно до умов укладених Комісіонером договорів продажу, реалізація товару на експорт здійснювалася на умовах FСА за адресою: м. Коростень, вул. Жовтнева, 11-6.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що отримання товару у власність, його зберігання та відвантаження на експорт в транспорт покупця відбувалося на складі за адресою м. Коростень, вул. Жовтнева, 11-6, позивач не мав необхідності здійснювати перевезення товарів та нести витрати на його перевезення при здійснені господарської діяльності з оптової торгівлі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 100, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.М. Романчук
Судді: Я.Б. Глущенко
О.Є.Пилипенко
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Пилипенко О.Є.
Судове рішення № 38669776, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 06.05.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 826/19259/13-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: