Ухвала суду № 38669721, 06.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3944/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

06 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Пилипенко О.Є.,

при секретарі Артюхіній М.А.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський вагонобудівний завод» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський вагонобудівний завод» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський вагонобудівний завод» в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський вагонобудівний завод» адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця інвалідами у 2012 році в сумі 17777,78 грн. та пеню в розмірі 850,84 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підприємстві за 2012 рік не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а тому штраф, передбачений Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в розмірі 17777 грн.78 коп. підлягає стягненню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем подано позивачу «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік» за формою № 10-ПІ.

У звіті зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 18 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 1 особа.

За даними звіту форми 1-ДФ за четвертий квартал 2012 року (за інші періоди відповідач таких звітів до органів податкової служби не подавав) у відповідача працювала 31 особа. Водночас, суд не бере до уваги як належний доказ дані штатного розпису відповідача, в якому вказано про кількість його працюючих - 8 осіб, оскільки відповідач не надав доказів термінів та строку його дії.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не подавав звітів про наявність вакансій до уповноважених державних органів. Доказів про наявність вільних посад протягом 2012 року та інших доказів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів позивач, не зважаючи на зобов'язання суду, не надав.

Предметом даного спору є стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII (далі по тексту - Закон N 875-XII).

Відповідно до ст. 19 Закону N 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 5 зазначеного Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом № 1251-XII, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому в суду наявні правові підстави для застосування адміністративно-господарські санкції відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та пеня виходячи зі строку прострочення сплати таких санкцій.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянський вагонобудівний завод» - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б. Глущенко

О.Є.Пилипенко

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.