Ухвала суду № 38668078, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2014 р. м. Київ К/800/38711/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуЗакритого акціонерного товариства «Алкопром»на постанову та ухвалуПолтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013у справі № 816/878/13-аза позовомЗакритого акціонерного товариства «Алкопром»доКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової службипровизнання нечинним податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Алкопром» звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- Кременчуцькою ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ЗАТ «Алкопром» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2005 по 10.10.2007, за результатами якої складено акт № 628/23-210/24394920 від 15.10.2007;

- перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 п.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за ІІ півріччя 2005 року на суму 13 982 грн., за 2006 рік на суму 107 043 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004042301/0/2445 від 25.10.2007, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 121 025 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 60 513 грн.

Попередні судові інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, мотивували своє рішення тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з поставки товарів.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи між позивачем (як замовником) та ТОВ «Зонт» (як перевізником) було укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1/11 від 01.11.2005, за умовами якого замовник зобов'язується надати для перевезення вантажі, а перевізник зобов'язується здійснити перевезення вантажними автомобілями.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем податкові накладні не містять прізвища особи, яка їх видала.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції у позивача було витребувано первинні документи щодо підтвердження факту надання послуг по перевезенню вантажів, а саме: розрахункові документи щодо підтвердження факту оплати наданих послуг по договору № 1/11 від 01.11.2005, подорожні листи, товарно-транспортні накладні.

Однак, на вимогу суду позивачем було надано лише акт про знищення первинних документів за 2002-2006 роки від 18.12.2009, згідно якого були знищені первинні документи (а саме: розрахункові документи, товарно-транспортні накладні та інші документи), оскільки розгляд справи в касаційній інстанції тривав більше 4 років. Між тим, до своїх пояснень позивачем надані акти прийому виконаних робіт від 30.11.2005 до договору № 1/11 від 01.11.2005.

Відповідно до п.6.6 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, термін зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання матеріалів, затверджених Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

За змістом п. 2.14 Переліку документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого наказом Головархіву України від 20.07.98 №41 з метою контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ, організацій до строків зберігання деяких документів встановлені примітки, зокрема: «За умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а для бюджетних установ та організацій, а також для госпрозрахункових підприємств і організацій, які знаходяться у сфері управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, - ревізії. У разі виникнення суперечок, спорів, слідчих і судових справ - зберігаються до ухвалення остаточного рішення».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач здійснив знищення документів бухгалтерського обліку по взаємовідносинах з ТОВ «Зонт» в порушення строків зберігання первинних документів, оскільки розгляд судової справи щодо оскарження спірного податкового повідомлення-рішення не був завершений ухваленням остаточного рішення з огляду на оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції.

Натомість, жодних інших доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з поставки товарів по взаємовідносинах з ТОВ «Зонт», зокрема, доказів щодо проведення взаєморозрахунків, транспортування товару тощо, позивачем суду надано не було.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши факт відсутності руху активів між позивачем та його контрагентом, дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій з поставки товарів, а як наслідок, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість, а спірне податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Алкопром» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний