Ухвала суду № 38667730, 13.05.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/6318/2014 Головуючий в 1 інстанції - Ключник А.С.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Онищенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Публічне акціонерне товариство «Приват Банк» звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 27369,32 грн., що виникла за кредитним договором № K3XRF 104050354 від 23.06.2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1, 23.06.2008 року було укладено кредитний договір № K3XRF 104050354, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у сумі 4447,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до п.2.1. договору банк відкриває позичальнику рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін.. платежам.

Відповідно до п.2.2. договору позичальник доручає банку здійснювати погашення заборгованості за кредитом в строки, за рахунок коштів, розміщених на рахунку позичальника, що відповідає платіжній картці, емітованої ПриватБанком.

Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється щомісячно, в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.

В порушення умов договору, позичальник не виконує взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 16.08.2013 року за відповідачем числиться заборгованість у розмірі 27369,32 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 4095,30 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 108,37 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1334,10 грн.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором - 20052,06 грн.; а також штрафи відповідно до п. 5.3 договору та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (фіксована частина), 1279,49 грн. (процентна складова).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.03.2013 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № K3XRF 104050354 від 23.06.2008 року у сумі 27369,32 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, № 64993919400001, МФО 305299) судові витрати у справі у вигляді судового збору: 273,69 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.03.2014 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.03.2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В скарзі вказувала на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначила, що відповідачка повідомляла суд в заяві про скасування заочного рішення про те, що при ухваленні рішення були порушені норми матеріального права. Зазначила, що розгляд заяви про скасування судового рішення було призначено на 13.03.2014 року. До 13.03.2014 року суду була подана заява-клопотання про застосування судом терміну позовної давності при розгляді заяви про скасування судового рішення. Тобто вона навела істотні обставини, які суд повинен був врахувати переглянувши рішення постановлене в заочному порядку. Також скарга містить доводи про безпідставне стягнення штрафів .

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги не визнала.

Відповідачка до апеляційного суду не з`явились про день і час розгляду справи повідомлена належним чином 19 квітня 2014 року, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним

належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1052 ЦК України, положення якої згідно з ч. 2 ст. 1054 цього Кодексу застосовуються до відносин за кредитним договором, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1, 23.06.2008 року було укладено кредитний договір № K3XRF Р104050354, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у сумі 4447,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 6-11).

Судом встановлено, що банк виконав повністю свої зобов'язання, у відповідності до умов кредитного договору та надав позичальнику кредит у сумі 4447,00 грн. (а.с.47).

Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Уклавши з позивачем зазначений кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності відповідач порушив свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 16.08.2013 року складається з: заборгованості за кредитом - 4095,30 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 108,37 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1334,10 грн.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором - 20052,06 грн.; а також штрафи відповідно до п. 5.3 договору та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (фіксована частина), 1279,49 грн. (процентна складова), всього - 27369,32 грн. (а.с. 3-4 - розрахунок заборгованості).

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою про оплату заборгованості та попереджав про наслідки невиконання умов зазначеного договору, однак відповідачем кошти не були повернуті.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконані умови договору в повному обсязі та кошти надані в користування відповідача, однак відповідач на потязі дії терміну кредитного договору порушив строки погашення кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, так як він в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1, 23.06.2008 року було укладено кредитний договір № K3XRF Р104050354 за умовам надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт).

Згідно з п.п. 3.2.2, 3.2.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) позичальник зобов'язалася погашати кредит у порядку та строки відповідно до заяви та сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до заяви та п.п.4.1., 4.2. даних умов та тарифів. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту.

За користування кредитом у період з дати укладання даного договору до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі зазначеному у тарифах та заяві. При порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених заявою та п.п. 3.2.2, 3.3.3 даних умов, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від розміру зазначеному у тарифах та заяві. Розраховані відповідно до цього пункту умов відсотки сплачуються позичальником окремо понад зазначену в заяві суми щомісячного платежу по кредиту, разом з несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу (п.п. п.п. 4.1, 4.2 Умов).

Пунктами 5.1., 5.3 даних умов передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених заявою та п.п.3.2.2, 3.2.3 даних умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки платежу. Сплата пені здійснюється в гривнях. При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів ті обставини справи які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про наявність підстав для задоволення позову відповідає цим обставинам та вимогам закону та умовам договору.

Доводи апеляційної скарги про порушення положень ст. ст. ст. 256, 257, 258 ЦК України є безпідставними виходячи з наступного.

Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 530, 631 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Разом з тим, як вбачається з п. 5.5. наданих позивачем Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Оскільки встановлена законом загальна позовна давність у три роки була збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України до п'яти років, перебіг п'ятирічного строку позовної давності для банку розпочався з 23.06.2009 року (кредитний договір укладено на строк з 23.06.2008 року по 23.06.2009 року), тому звернення в вересні 2013 року до суду з позовом про стягнення заборгованості відбулося в межах строку позовної давності, встановленого за домовленістю сторін.

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позову у зв'язку з закінченням загального строку позовної давності для звернення до суду з позовом.

Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідачка будучи повідомленою про дату судових засідань в районному суді двічі просила їх відкласти, про те доказів поважності неявки в судові засідання не надала. Отже, відповідачка зловживаючи своїми процесуальними правами затягувала розгляд справи і відповідно мала можливість одночасно з клопотанням про відкладення подати до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Враховуючи, що позовна давність може бути застосована лише за заявою сторони, суд першої інстанції правомірно не відмовив в задоволенні позову через пропуск позовної давності.

Крім того, колегія суддів вважає, що незважаючи на те, що розмір стягнутої судом пені , перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України за власною ініціативою суду є неможливе, оскільки відповідно до п. 27 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012, положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка. Про те, в матеріалах справи таке клопотання про застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України відсутнє і не заявлялось про таке прохання під час апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку , що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором кредиту дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: