Рішення № 38660730, 11.02.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1595/14 Справа № 203/3065/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Католікян М. О. Доповідач - Красвітна Т.П.Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Дніпропетровськ

11 лютого 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого -

суддів:

при секретарі

Красвітної Т.П.,

Михайловської С.Ю., Пономарь З.М.

Безверхому О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

30 квітня 2013 року позивачка звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що між сторонами 18.05.2012 р. було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивачка передала відповідачеві 8500,00 грн. без зазначення строку повернення. У грудні 2012 року позивачка звернулась до відповідача з вимогою про повернення коштів, проте відповідач дотепер борг не повернув, тому позивачка просила суд стягнути з відповідача борг у вказаній сумі з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, а також моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. та судові витрати.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивачка та її представник посилаються на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставлять питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване рішення частково скасувати та у скасованій частині ухвалити нове рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 18.05.2012 р. між сторонами у простій письмовій формі було укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав від позивачки 8500,00 грн., що стверджується оригіналом відповідної розписки, яка долучена до матеріалів справи.

У зазначеній розписці строк повернення боргу не визначено.

За змістом позовної заяви, відповідач зобов"язався повернути борг за першою вимогою позивачки.

Дотепер відповідач борг не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1051 ЦК україни позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги доведеність фактів отримання відповідачем від позивачки у борг 8500,00 грн. та неповернення боргу до цього часу, що стверджується фактом наявності у позивачки оригіналу відповідної боргової розписки, яка надана суду та долучена до матеріалів справи, зважаючи на пред"явлення даного позову до суду, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки суми боргу у розмірі 8500,00 грн. та, згідно вимог ст. 88 ЦПК України, пропорційно до задоволених позовних вимог, судових витрат у сумі 370,0 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення суми боргу у розмірі 8500,0 грн., районний суд зробив висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення незаконного і несправедливого рішення у вказаній часині.

Разом з тим, суд першої інстанції, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, дійшов правильного висновку про недоведеність тверджень позивачки про пред"явлення у грудні 2012 року відповідачу вимоги щодо повернення боргу та обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки нарахувань у зв"язку з інфляцією і 3-х відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Не можуть бути прийняті до уваги у якості допустимих та об"єктивних доказів пояснення свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_9, які були допитані судом апеляційної інстанції, оскільки надані ними покази суперечать між собою та змісту позовної заяви щодо пред"явлення відповідачу вимоги про повернення боргу у грудні 2012 року; крім того, позивачка ОСОБА_6 та її син ОСОБА_9 є зацікавленими у наслідках розгляду даної справи.

Зважаючи на невстановлення сторонами конкретного строку повернення боргу, недоведеність факту пред"явлення відповідачу вимоги про повернення боргу до подання даного позову до суду, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди та недоведеність факту заподіяння позивачці моральної шкоди і її розміру.

Отже, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного вище, колегія дійшла висновку, що рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2013 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про стягнення суми боргу у розмірі 8500,00 грн. і судових витрат - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 борг за договором позики в сумі 8500 грн. 00 коп., судові витрати у розмірі 370,0 грн., а всього - 8870 (вісім тисяч вісімсот сімдесят) грн. 00 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Головуючий

Судді