Постанова № 38657131, 13.05.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 р. № 820/7055/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання Демченко В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду м. Харкова адміністративну справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Державного підприємства завод "Електроважмаш"

про

стягнення санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з адміністративним позовом до Державного підприємства завод "Електроважмаш", в якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно - господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 1722318,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів чинним законодавством України визначено у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача у 2013 році становив 259 осіб, у той час як фактична чисельність працюючих інвалідів у 2013 році, згідно звіту відповідача, складала 228 осіб. Сума адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування 31 інваліда становить 1722318,77 грн. Останнім днем сплати цих санкцій є 15 квітня 2014 року. Зазначені санкції відповідачем не сплачені. Таким чином позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не прибув про дату, час та місце судового розгляду справи, був повідомлений своєчасно та належним чином, надав через канцелярію суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, розгляд справи просив проводити за своєї відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи, був повідомлений своєчасно та належним чином, надав через канцелярію суду заяву, в якій просив розглядати справу за своєї відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Таким чином, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що Державне підприємство завод "Електроважмаш" пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 00213121.

Вказані обставини визнані сторонами по справі, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок). Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою №10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42.

Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма №10-П1, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42; далі - Звіт), датою його надходження до відділення є 10.02.2014р. (№ 3415).

Згідно звіту відповідача середньооблікова кількість штатних працівників у 2013 році становила 6467 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 228 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 259 осіб.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів визначено у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією тому числі підприємством, організацією, в тому числі громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з ч.2 ст.19 цього Закону норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті застосовуються положення цього Закону.

Приписами ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надати державній службі зайнятості інформацію, необхідну організації для працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між тим, з наданого до суду представником відповідача листа до Харківського міського центру зайнятості від 07.04.2014 № ХМЦЗ-03-9096-22/14 вбачається, що підприємство надавало звіти (Форма 3-ПН) про наявність вільних робочих місць для інвалідів на 2013 рік, а саме: звіт станом на 17.06.2013 р. - 24 вакансії; станом на 26.06.2013 р. - 25 вакансій; станом на 22.08.2013 -30 вакансій; станом на 10.09.2013 - 32 вакансії; станом на 04.10.2013 - 39 вакансій; станом на 25.10.2013 року - 38 вакансій; станом на 06.11.2013 року - 38 вакансій.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів”.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч.3 ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, суд вважає, що підприємством не було допущено порушення зазначених норм, оскільки, як встановлено судовим розглядом, на виконання вимог діючого законодавства підприємством у 2013 направлялися уповноваженим державним органам відомості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у встановленому порядку та формі. Однак, міським центром зайнятості інваліди для працевлаштування на ДП завод "Електроважмаш" не направлялись.

Отже, за змістом ст. 18-1 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості, а у відповідності ст.19 Закону підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Судом з'ясовано, що між сторонами відсутній спір стосовно чисельності інвалідів, які працювали на підприємстві та кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу.

Як вбачається із матеріалів справи, в позовній заяві перелічені обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені Законом, зокрема: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Усі вищезазначені обов'язки виконані відповідачем у порядку, встановленому Законом.

Таким чином, обов'язок підприємства відповідача зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Тобто, у діях підприємства відсутній склад правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб’єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, оскільки всі інваліди, що були працевлаштовані на ДП Завод "Ектроважмаш" були працевлаштовані за ініціативою відповідача, підприємство не допустило жодної відмови інваліду у працевлаштуванні, натомість позивачем, всупереч покладеним на нього обов'язкам. протягом 2013 року не було направлено інвалідів для працевлаштування на підприємстві.

Судом з'ясовано, що підприємством створений окремий структурний підрозділ - бюро з благоустрою території в адміністративно-господарчому відділі із загальною кількістю штатних одиниць —51, на підтвердження чого до матеріалів справи надано копію наказу № 174 від 25.04.2013 року. Крім того, підприємством відповідача за власні кошти розміщено рекламу у громадському транспорті, у одичних виданнях та електронній мережі.

Таким чином, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

З огляду на те, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Державного підприємства завод "Електроважмаш" адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 1722318,77 грн. нормативно та документально необґрунтовані, суперечать діючому законодавству, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства завод "Електроважмаш" про стягнення санкцій та пені - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Заічко О.В.