Постанова № 38654698, 06.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2014р.м.Київ№ 33/549

За позовомДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києвідо 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмаш»провизнання угоди недійсною та стягнення коштівСуддя Смирнова Ю.М.

Секретар с/з Зелінський К.О.

Представники

від позивача від відповідачів Килівник Р. С. - представник не прибули

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва звернулась з позовом про визнання угоди на суму 4761,60 грн., укладеної між відповідачами шляхом обміну документами, недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР, а також зобов'язання відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго» повернути відповідачу-2 Товариству з обмеженою відповідальністю «Техмаш» грошові кошти в сумі 4761,60 грн. та стягнення з відповідача-2 в доход бюджету товарно-матеріальних цінностей, отриманих за спірною угодою, вартістю 4761,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2004 зупинено провадження у справі № 33/549 до перегляду рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19.12.2003 по справі 2-5375/6 за нововиявленими обставинами, а також зобов'язано відповідача-2 повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2014 провадження у справі поновлено.

Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що спірна угода укладена відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави за наявності умислу у відповідача-1, оскільки особи, які значаться засновниками підприємства, до діяльності цього підприємства відношення не мають; установчі документи відповідача-1, свідоцтво про реєстрацію в якості платника ПДВ визнані недійсними рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.12.2003; актом позапланової перевірки правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість встановлено, що відповідачем-1 занижено податок на додану вартість за період з березня 2002 року по серпень 2002 року на загальну суму 329 494,00 грн.

Відповідач-2 у наданих суду письмових поясненнях проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не наведено фактів та доказів, що укладення угоди суперечить інтересам держави; наявність у відповідача-2 умислу на укладення угоди з метою, завідомо суперечної інтересам держави, позивачем не доведена.

Відповідач-1 заперечень проти позову не надав.

Представники відповідачів у судове засідання не прибули.

Відповідно до ч.6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на основі наявних доказів.

У судовому засіданні 06.02.2014 відхилено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з його необґрунтованістю.

У судовому засіданні 06.02.2014 задоволено клопотання представника позивача про заміну Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до накладної від 28.05.2002 №158 Товариство з обмеженою відповідальністю «Укренерго» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Техмаш» товар вартістю 4761,60 грн.

Відповідачем-1 видано відповідачу-2 податкову накладну від 28.05.2002 №182 на загальну суму 4761,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 793,60 грн.

Оплата поставленого товару здійснена відповідачем-2 в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів відповідачу-1 на його розрахунковий рахунок, що підтверджується наявною в справі випискою з банківського рахунку відповідача-2 за 28.05.2002.

Зазначену угоду між відповідачами позивач вважає такою, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави, за наявності умислу у відповідача-1. Позов заявлений позивачем на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Відповідно до вказаної норми ЦК УРСР якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити наявність наступних ознак:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

В обґрунтування позовних вимог про недійсність спірного договору, а також про наявність умислу у відповідача-1 на укладення договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивач посилається на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.12.2003 у справі №2-5375/6, яким визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго», а саме: Протокол № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Укренерго», статут, установчий договір від 14.09.2001, а також визнано недійсними з моменту реєстрації свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ТОВ «Укренерго» від 09.11.2001 та визнано недійсним з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість свідоцтво №37023318 від 05.02.2002 про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Однак, вказане рішення суду скасовано. Під час нового розгляду справи позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго», треті особи: ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, ТОВ «Наукова виробнича фірма «Агросвіт», ТОВ «Техмаш», ТОВ «Гранд Електронік» про визнання недійсним протоколу загальних зборів, установчого договору, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість залишено без розгляду, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.03.2005 та ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19.07.2005.

У зв'язку з цим, рішення, на яке посилається позивач в обґрунтування позову, доказової сили не має.

Інших доказів того, що відповідач-1 зареєстрований та здійснював діяльність з порушенням встановленого законодавством порядку позивач суду не надав.

Позивач вказує, що укладена відповідачами угода суперечить інтересам держави та суспільства та спрямована на приховування доходів від оподаткування. На підтвердження цих обставин позивач посилається на акт позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго» від 12.07.2004 №122/26-10/31722520, в якому зроблено висновок про порушення товариством п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість на загальну суму 329494,00 грн.

Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.

Мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи, на укладення угоди з метою, завідомо суперечної інтересам держави.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ухилення від сплати податків є окремим складом злочину і, відповідно, потребує окремої кваліфікації судом за наявності відповідних і доведених у суді обставин. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго» встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку.

Таким чином, наслідком заниження відповідачами податкових зобов'язань можуть бути відповідні донарахування сум податків та застосування штрафних санкцій, а не визнання недійсними угод.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Своїх вимог позивач суду не довів, належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог не надав.

Враховуючи викладене, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Дата підписання постанови: 10.02.2014

Суддя Ю.М. Смирнова