Постанова № 38651672, 06.05.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2014 р. Справа № 914/2466/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Кравчук Н. М.

суддів Гнатюк Г. М.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційні скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 б/н від 14.03.2014р. та ТзОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» б/н від 17.03.2014р.

на рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2014р.

у справі № 914/2466/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (надалі ТзОВ «Райффайзен Лізинг Аваль»), м. Київ

до відповідача ФОП ОСОБА_2, АДРЕСА_1

про стягнення 598 602,77грн. заборгованості за договором оренди (фінансового лізингу) № L2833-08/08 від 29.07.2008р.

за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2, АДРЕСА_1

до відповідача ТзОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ

про стягнення 303 824,24 грн., визнання недійсними частин договору фінансового лізингу та зобов'язання провести перерахунок,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився,

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.02.2014р. (суддя Кидисюк Р.А.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 118 722,90 грн. заборгованості, з яких:

- 76 686,69 грн. - комісія лізингодавця (без ПДВ);

- 13 253,90 грн. - 2 % комісії за розірвання договору лізингу (без ПДВ);

- 19 885,71 грн. - додаткові витрати з ПДВ по страхуванню предмета лізингу;

- 2 790,00 грн. - витрати, пов'язані зі зберіганням предмета лізингу;

- 3 749,00 грн. - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса;

- 2 008,50 грн. - 3 % річних;

- 349,10 грн. - інфляційні втрати, а також 2 374,46 грн. судового збору. В частині позовних вимог ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення з ФОП ОСОБА_2 479 879,87 грн. відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним ч. 5 пункту 10.3.2. додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2833-08/08 від 01.07.2009р. та пункт 6.3 договору фінансового лізингу №LC2833-08/08 від 01.07.2009р. Стягнуто з ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" на користь ФОП ОСОБА_2 1 147,00 грн. судового збору. В задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про стягнення з ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 303 824,24 грн. та зобов'язання провести перерахунок відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" подали апеляційні скарги, в яких рішення суду першої інстанції вважають прийняте з порушенням норм матеріального права і з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник - ФОП ОСОБА_2 зазначає, що оскільки ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" відмовився від договору лізингу та вилучив предмет лізингу, то ФОП ОСОБА_2 має право вимагати повернення сплачених ним сум спрямованих на придбання предмету лізингу. Крім того, на думку скаржника, у випадку розірвання договору або вилучення предмету лізингу, ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" зобов'язаний здійснити перерахунок заборгованості в порядку п.3.1 договору лізингу. Скаржник просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, який зустрічний позов задоволити повністю.

ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції помилково не було застосовано строку позовної давності до вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсними п.10.3.2 загальних умов фінансового договору та п.6.3 договору. Окрім того, скаржник вважає, судом не вірно було відмовлено в задоволені позовних про стягнення відшкодування частини вартості предмету лізингу та додаткових витрат, оскільки дані витрати були передбачені та розраховані згідно умов договору, тому просить суд рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення зустрічних позовних вимог та в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 479 879,87 грн. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволити в повному обсязі, а у задоволені зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розпорядженням в.о.голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.2014р. в склад колегії суддів для розгляду апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 у справі №914/2466/13 введено суддів Гнатюк Г.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2014р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 03.04.2014р.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2014р. в склад колегії суддів для розгляду апеляційної скарги ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" у справі №914/2466/13 введено суддів Гнатюк Г.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. прийнято апеляційну скаргу до провадження і призначено до розгляду на 03.04.2014р.

В судовому засіданні 03.04.2014р. оголошено перерву до 24.04.2014р.

Ухвалою суду від 24.04.2014р. апеляційні скарги ФОП ОСОБА_2 б/н від 14.03.2014р. та ТзОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» б/н від 17.03.2014р. об'єднано в одне апеляційне провадження та відкладено розгляд справи на 06.05.2014р.

Представники сторін в судове засідання 06.05.2014р.не з'явилися, причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційні скарги, відзиви на апеляційні скарги, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін з огляду на наступне.

Між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_2 (лізингоодержувач) 29.07.2008р. було укладено договір оренди (фінансового лізингу) №L2833-08/08, відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) №Р2831-08/08 від 29.07.2008р. зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток №2 до цього договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору (а.с. 25-27 том І).

21.10.2008р. на підставі акту приймання-передачі предмет лізингу було передано відповідачу (а.с. 35 том І).

У зв'язку з наявністю у лізингоодержувача простроченої заборгованості за договором оренди (фінансового лізингу) в сумі 290 991,73 грн., сторони дійшли згоди здійснити її реструктуризацію, про що була укладена відповідна угода від 01.07.2009р. (а.с. 37-38 том І).

На підставі вказаної угоди сторони погодили внести зміни до договору, погодивши його та додатки 1, 2 та 4 до нього у новій редакції.

01.07.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений інший договір фінансового лізингу № LC 2833-08/08, на підставі якого втратила чинність попередня редакція договору (а.с. 39-43 том І).

В п. 1.7 договору №LC 2833-08/08 зазначено, що строк лізингу складається з періодів у кількості 64 місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього.

Пунктом 1.8 договору сторони погодили, що додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США.

У відповідності до загальних умов фінансового лізингу, визначених у додатку №4, лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, на підставі рахунку лізингодавця, сплачувати поточні лізингові платежі.

Згідно з п. 4.3. договору лізингоодержувач зобов'язався також протягом строку лізингу щомісяця сплачувати лізингодацю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця.

Відповідно до п. 4.5. договору перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється лізингодавцем за курсом розрахунку платежів плюс ставка збору до пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діє на момент виставлення рахунку, та комісія АТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця за адресою в мережі Інтернет: http://www.rla.com.ua.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо слати лізингових платежів, 24.01.2012р. позивач за первісним позовом вимогою № 177-01/12 письмово повідомив відповідача про усунення порушення та сплати заборгованості протягом 3-ох днів, а також попередив про наслідки дострокового припинення договору (а.с. 54 т. І).

З огляду на те, що відповідачем вказані порушення усунуті не були, позивач листами № 234-01/12 від 30.01.2012р. та №235-01/12 від 30.01.2012р. письмово повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу з 31.01.2012р. та вимагав в добровільному порядку відповідно до умов договору повернути предмет лізингу (а.с. 57, 58 т. І).

В подальшому, 16.02.2012р. приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_6 було вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу його власнику - ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (а.с. 67 т. І).

На підставі акту вилучення предмета лізингу, останній був переданий власнику 02.04.2012р. (а.с. 65 т. І).

Факт вилучення предмета лізингу досліджувався господарським судом м. Києва у справі №5011-41/11484-2012 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ТзОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню та повернення предметів лізингу (а.с. 143-148 том І).

Так, рішенням господарського суду м. Києва від 25.02.2013р. у справі №5011-41/11484-2012 частково задоволено позов ОСОБА_2, визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи, вчинені нотаріусом, в задоволенні позовної вимоги про повернення предметів лізингу - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013р. апеляційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2013р. в частині визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні даних позовних вимог ФОП ОСОБА_2 відмовлено. Рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2013 р. в частині відмови у поверненні предметів лізингу залишено без змін.

Також в ході розгляду справи судом було з'ясовано і те, що рішенням господарського суду м. Києва від 20.06.2011 р. у справі № 48/171, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів фінансового лізингу та зобов'язання повернути кошти. Даним рішенням встановлено правомірність визначення розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти та відсутність підстав для визнання договору в цій частині недійсним (а.с. 149-151 том І).

Внаслідок дострокового припинення договору лізингу, за умовами розділу 10 загальних умов, позивачем було виставлено відповідачу рахунок № НОМЕР_1 від 29.10.2012 р. на загальну суму 586 715,75 грн., з яких: - 316 609,27 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); - 346 085,89 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці); - 15 904,68 грн. - комісія лізингодавця з ПДВ (комісія за дострокове розірвання договору фінансового лізингу); - 180 266,36 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); - 112 465,28 грн. - від-шкодування частини вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); - 19 885,71 грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення); - 15 498,56 грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем); - за мінусом 420 000,00 грн. - вартість продажу предмета лізингу (а.с. 82 том І).

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості в судовому порядку з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно керувався нормами ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Згідно із ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір лізингу правомірно був розцінений судом першої інстанції як договір, який містить елементи договорів оренди та купівлі-продажу. Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

31.01.2012р. договір лізингу в односторонньому порядку розірвано з ініціативи лізингодавця в зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів. Ч. 1 ст. 665 ЦК України встановлено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Відтак, позивач розірвавши договір лізингу, відмовився від продажу предмета лізингу, а отже відповідно до приписів ч. 1 ст. 665 ЦК України втратив право на отримання його вартості. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на законі та матеріалах справи, підтверджується позицією Верховного суду України. Посилання скаржника на певні відмінності у матеріалах цієї справи та справи, що розглянута Верховним Судом України, не впливає на підставність висновків суду першої інстанції.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Аналізуючи зміст договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміст ч.5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2833-08/08 від 01.07.2009р "Загальні умови фінансового лізингу" щодо встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить приписам ч. 3 ст. 615, ч. 2 ст. 653, ст. 655, ч. 1 ст. 665 ЦК України. Положення п.6.3 договору лізингу №LC2833-08/08 від 01.07.2009р. також суперечать правовій природі відносин купівлі-продажу, адже передбачають позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не було передано у власність.

На підставі вищенаведених приписів, слід визнати недійсними ч.5 п.10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу №LC2833-08/08 від 01.07.2009р. та п.6.3 договору лізингу №LC2833-08/08 від 01.07.2009р.

З урахуванням наведеного, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України), то позовні вимоги про стягнення 316 609,27 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості) та 112 465,28 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) задоволенню не підлягають. Дані суми є платежами на відшкодування вартості предмета лізингу, які не покладаються на лізингоодержувача після розірвання договору лізингу та вилучення його предмету.

Правова підстава для визначення курсової різниці передбачена п.п. 1.8, 2.4 договору лізингу та п.п. 5.9, 5.11 додатку №4 до договору.

Згідно вказаних положень сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання в грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США. Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються в еквіваленті іноземної валюти та в подальшому перераховуються у гривню за формулою: грошовий еквівалент вартості предмета лізингу в іноземній валюті множиться на курс продажу.

Таким чином, курсова різниця визначається співвідношенням заборгованості до вартості предмета лізингу у гривні до валютної заборгованості лізингоодержувача після періоду, в якому мало місце дострокове розірвання договору за мінусом відшкодування частини вартості предмета лізингу.

Оскільки позивач відмовився від договору лізингу та вилучив його предмет, стягнення вказаної суми правомірно визнано безпідставним з тих самих підстав, що і стягнення інших неоплачених сум відшкодування вартості предмета лізингу.

Щодо заявленої вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_2 180 266,36 грн. комісії лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам до вилучення предмету лізингу), то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.2. договору, лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання цього договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за правилами цього договору за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218 % від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п.3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу, крім того ПДВ.

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2 цього договору від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку (додаток 1 до договору).

З огляду на це, формула за якою розраховується комісія лізингодавця у еквіваленті іноземної валюти виглядає наступним чином: заборгованість лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти на початок відповідного звітного періоду множиться на LIBOR 3M плюс 10,289218 % ділиться на 365 днів та множиться на кількість днів у місяці. Отриманий результат множиться на курс долара США та множиться на 1,005 комісії банку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача комісії лізингодавця в сумі 76 686,69 грн. за період з 01.02.2011р. по 31.01.2012р., оскільки комісія лізингодавця розраховується за правилами п.п.4.2, 4.3, 4.4 договору фінансового лізингу №LC2833-08/08 від 01.07.2009р.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача додаткових витрат лізингодавця (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та були сплачені лізингоодержувачем) на суму 12 915,47 грн. без ПДВ та 15 498,56 грн. з ПДВ. Зокрема, витрати, пов'язані зі зберіганням предмета лізингу (2 790,00 грн. з ПДВ); витрати, пов'язані зі страхуванням предмета лізингу (6 993,09 грн. з ПДВ); витрати, пов'язані з вчинення виконавчого напису нотаріусом (4 498,80 грн.); витрати, пов'язані з транспортуванням предмета лізингу (1 216,67 грн. з ПДВ).

Пунктом 6.4. та 6.6 договору лізингу передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу, його наступним перепродажем, транспортуванням, збереженням, витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса та інші платежі здійснюється за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцем в повному обсязі.

Позивач нарахував відповідачу 2 790,00 грн. витрат, пов'язаних із зберіганням предмета лізингу. Вказана сума витрат є доведена належними доказами та підлягає до задоволення в повному обсязі. Відповідач вказану суму витрат позивача не спростовував та не заперечив.

В обґрунтування витрат в сумі 6 993,09 грн. (з ПДВ) по страхуванню предмета лізингу, позивач покликається на страховий сертифікат №300/200/000067 від 09.10.2009р., виставлені рахунки фактури: №3000/200/000067-11 від 26.03.2012р.; №АВ/3037089-296 від 12.06.2012р.; №2000/290/000473 від 14.08.2012р. та на відповідні платіжні доручення №17861 від 26.04.2012р., №19225 від 13.06.2012р., №21633 від 28.08.2012р. Проте дана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 додатку №4 до договору фінансового лізингу, лізингоодержувач зобов'язується за свій рахунок протягом строку лізингу забезпечити страхування предмета лізингу в страховій компанії згідно визначеного лізингодавцем переліку.

Як вбачається з матеріалів справи, договір лізингу було розірвано 31.01.2012р., предмет лізингу передано лізингодавцю 02.04.2012 р., про що свідчить акт вилучення. Отже, правовідносини на умовах укладеного договору між сторонами припинились. Крім того, законом та укладеним між сторонами договором лізингу не передбачено обов'язку лізингоодержувача відшкодовувати витрати по страхуванню предмета лізингу після припинення дії договору. А тому, позивачем безпідставно нараховано суми відшкодування страхових виплат поза межами строку дії договору.

Водночас, витрати позивача, пов'язані з вчиненням виконавчого напису нотаріуса в розмірі 3 749,00 грн. суд першої інстанції підставно визнав такими, що підлягають до стягнення з відповідача, за вирахуванням суми ПДВ в розмірі 20%, а саме - 749,80 грн., донарахування якої на цю суму не випливає з договору та законодавства.

Безпідставною визнано і вимогу про стягнення понесених витрат в сумі 1216,67 грн. з ПДВ на транспортування як таку, що не підтверджена належними доказами. Оскільки рахунок №514/06 та платіжне доручення №19506 не є належним доказом транспортування саме предмета лізингу. Із вказаного рахунку не прослідковується, що саме траспортувалось контрагентом позивача, тобто, не ідентифіковано предмет лізингу.

Правомірно визнані обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 % річних за розірвання договору лізингу в сумі 13 253,90 грн. Зокрема, підставність нарахування вказаної суми передбачається в ч. 1 п. 10.3.2. загальних умов фінансового лізингу. Згідно вказаного пункту лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавця комісію в розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу. Проте, нарахування на вказану суму ПДВ 20% в сумі 2 650,76 грн. є безпідставним, з огляду на відсутність такої вимоги в умовах договору.

Підставно було вирішено стягнути з відповідача 19 885,71 грн. додаткових витрат з ПДВ (заборгованості по виставленим рахункам на дату вилучення) по страхуванню предмета лізингу, яка виникла в останнього в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012р. і яка не заперечувалась відповідачем.

Відтак, до стягнення з ФОП ОСОБА_2 підлягає 116 365,30 грн., з яких: 76 686,69 грн. - комісія лізингодавця, 13 253,90 грн. - 2 % комісії за розірвання договору лізингу, 19 885,71грн. - додаткові витрати з ПДВ по страхуванню предмета лізингу, 2 790,00 грн. - витрати, пов'язані зі зберіганням предмета лізингу, 3 749,00 грн. - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції також вважає арифметично вірним перерахований розрахунок господарського суду заявлених позивачем 3% річних у сумі 10 126,87 грн. та інфляційні втрати у сумі 1 760,15 грн. за період з 13.11.2012р. по 10.06.2013р., зокрема, про часткове задоволення позову в цій частині та стягнення 3% річних у сумі 2 008,50 грн. та інфляційних втрат у сумі 349,10 грн.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 303 824,24 грн. та зобов'язання провести перерахунок, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про їх безпідставність, оскільки, в силу приписів ч.4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що 303 824,24 грн. було сплачено відповідачу за зустрічним позовом в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012р. До зазначеного періоду лізингоодержувач користувався предметом лізингу та зобов'язаний був сплачувати всі передбачені договором платежі. Тому, з урахуванням положень вищенаведеної норми, зустрічні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Відповідно не підлягає задоволенню і похідна вимога підприємця про проведення перерахунку.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, доводи наведені скаржниками в апеляційних скаргах не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 25.02.2014р. у справі № 914/2466/13 залишити без змін, а апеляційні скарги ФОП ОСОБА_2 б/н від 14.03.2014р. та ТзОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» б/н від 17.03.2014р. - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.