Постанова № 38651639, 06.05.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2014 р. Справа № 914/99/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенка О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ від 04.04.2014р. №31/10-1979

на рішення господарського суду Львівської області від 25.03.2014р.

у справі № 914/99/14

за позовом: Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача: Міського державного комунального підприємства «Миколаївтеплокомуненерго», м.Миколаїв Львівської області

про стягнення 178010,30грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мицько Р.М. - представник

від відповідача: Артимко Т.М. - директор, Брегман Л.Р. - бухгалтер

04.04.2014р. на адресу суду поступила апеляційна скарга ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Львівської області від 25.03.2014 року у даній справі, яка автоматизованою системою документообігу суду розподілена до розгляду судді-доповідачу Гнатюк Г.М.

Розпорядженням в.о.голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року у склад колегії суддів для розгляду справи №914/99/14 введено суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою суду від 14.04.2014р. зазначена вище апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 29.04.2014р.

В судове засідання 29.04.2014р. з'явилися представники сторін, яким роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, в судовому засіданні 29.04.2014р. оголошено перерву до 06.05.2014р.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.03.2014р. у справі №914/99/14 (суддя Бортник О.Ю.) частково задоволено вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", стягнено з Міського державного комунального підприємства "Миколаївтеплокомуненерго" на користь позивача 125002,34 грн. заборгованості, 16345,03 грн. трьох процентів річних, 9909,25 грн. інфляційних, 13376,84 грн. пені та 3560,21 грн. судового збору з розстрочкою виконання рішення суду на два роки, шляхом стягнення протягом 23 місяців з моменту набрання рішенням законної сили належних до сплати сум щомісячно по 7007,08 грн. та протягом 24 місяця - 7007,83 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Суд виходив з того, що оскільки відповідач доказів оплати отриманого природного газу суду не надав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу та нарахованих за прострочення виконання зобов'язань за договором нарахувань підлягають до задоволення. При цьому суд, керуючись п.1 ст.233 Господарського кодексу України та п.3 ст.83 ГПК України, зменшив розмір пені, а також керуючись ст.121 ГПК України, розстрочив виконання рішення суду на 24 місяці.

З даним рішенням суду, в частині надання розстрочки, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" не погодилася і оскаржила його в апеляційному порядку оскільки вважає, що воно в цій частині прийняте з порушенням норм процесуального права, так як суд не об'єктивно дослідив обставини справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд не врахував принципу рівності сторін, зокрема матеріальні інтереси позивача та ту обставину, що ДК «Газ України» знаходиться у стані припинення підприємницької діяльності, природний газ не постачає споживачам України, а тому інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж стягнення її в судовому порядку із своїх контрагентів немає. Вважаючи, що місцевим господарським судом безпідставно надано розстрочку на такий тривалий період, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, скаржник просить в цій частині рішення скасувати та в наданні розстрочки відмовити повністю. В судовому засіданні представник Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задоволити.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу не надходив. Однак представники Міського державного комунального підприємства «Миколаївтеплокомуненерго» усно заперечили щодо доводів скаржника та зазначили про обґрунтованість оскаржуваного рішення, в тому числі щодо надання розстрочки, у зв'язку з чим просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 25.03.2014р. залишити без змін.

06.05.2014р. на адресу суду поступили супровідний лист Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вх.№01-04/2428/14 від 06.05.2014р. та клопотання Міського державного комунального підприємства «Миколаївтеплокомуненерго» (вх.№01-04/2431/14 від 06.05.2014р.) про доручення до матеріалів справи додаткових доказів про обґрунтування важкого фінансового становища, як позивача, так і відповідача.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та оцінивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" слід частково задоволити, а рішення господарського суду Львівської області від 25.03.2014р. у справі №914/99/14 слід частково змінити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з МДКП "Миколаївтеплокомуненерго" 125002,34 грн. заборгованості за спожитий газ, 26753,68 грн. пені, 16345,03 грн. трьох відсотків річних, 9909,25 грн. інфляційних та судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушенням умов Договору поставки природного газу № 22/11-БО-1149/29 від 23 грудня 2010 р. не здійснював своєчасної оплати отриманого газу.

Як встановлено судом першої інстанції, між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Міським державним комунальним підприємством «Миколаївтеплокомуненерго» 23 грудня 2010р. укладено Договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 22/11-БО-1149/29 (далі по тексту - договір) з додатком. У подальшому сторонами у справі укладено додаткові угоди № 2-5 до цього договору. Сторонами Договору у п. 3.1. погоджено вартість природного газу та тариф на його транспортування, а також загальну суму, яка належить до сплати за 1000 куб. м природного газу, без ПДВ.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підставі договору позивач передав відповідачу у січні-квітні 2011 р. природний газ, вартість якого разом з вартістю транспортування становила 1322002,35 грн., що підтверджується відповідними Актами прийому-передачі природного газу від 31 січня, 28 лютого, 31 березня, 30 квітня 2011 р., які підписані відповідачем без зауважень і застережень щодо якості, кількості, своєчасності поставок тощо (а.с.24-27).

Згідно статті 265 Господарського кодексу України у відношенні до поставок застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України щодо договору купівлі-продажу. Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, встановлений статтею 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно п. 4.1. договору, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Натомість відповідач за отриманий природний газ згідно з наявними у матеріалах справи банківськими виписками та платіжним дорученням № 577 від 01 листопада 2012 р. розрахувався частково, в сумі 1197000 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно задоволив вимоги позивача щодо стягнення 125002,3 грн. залишку заборгованості.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене, господарський суд Львівської області обґрунтовано задоволив вимоги позивача щодо стягнення суму боргу з урахуванням 16345,03 грн. трьох процентів річних за час прострочення виконання грошових зобов'язань з 11.02.2011 р. по 27.12.2013 р. та 9909,25 грн. інфляційних за лютий 2011 р. - листопад 2013 р., правильність розрахунків яких перевірено судом першої та апеляційної інстанцій.

Крім цього, позивачем заявлено вимогу про стягнення 26753,68грн. пені, нарахованої за період з 11.02.2011р. по 11.11.2011р. При цьому пеню позивачем обчислено за шість місяців, з урахуванням часткових оплат відповідача по кожному з прострочених платежів, які підлягали сплаті, починаючи з 11.02.2011 р. по 11.05.2011р.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3.1. Договору № 22/11-БО-1149/29 у разі порушення відповідачем умов п. 4.1. цього Договору, відповідач зобов'язувався (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку, суд першої інстанції встановив, що вимоги про стягнення 26753,68грн. пені є правомірними. При цьому, місцевий господарський суд керуючись п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, п.1 ст.233 Господарського кодексу України, та п.3.ст.83 ГПК України зменшив розмір пені на 50%, задоволивши до стягнення лише 13376,84грн., мотивуючи це скрутним матеріальним становищем відповідача та наявністю значної заборгованості населення за спожитий природний газ перед відповідачем.

Застосовуючи приписи п.3 статті 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в п.3. 17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а саме:

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Так, в матеріалах справи містяться довідка відповідача, затверджена керівником Миколаївської міської ради, про те, що у 2011р. відповідач придбаний у позивача природний газ використовував для виробництва та реалізації теплової енергії населенню м. Миколаєва (69,2 %), бюджетним установам (27,2 %), іншим споживачам (3,6 %). З інформації щодо заборгованостей з різниці в тарифах бюджетних установ перед відповідачем, яка погоджена секретарем Миколаївської міської ради, вбачається, що заборгованість цих установ перед відповідачем станом на 01.07.2013 р., включаючи 2011, 2012 роки, в зв'язку з різницею в тарифах становила 1906521,57 грн. Відповідно до протоколу № 5/9 засідання обласної територіальної комісії від 30 вересня 2013 р. заборгованість з різниці в тарифах на послуги теплопостачання, надані населенню у 2012 р. - 6 міс. 2013 р. становить 601901 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду в частині зменшення розміру пені.

При цьому, оскаржуваним рішенням не лише зменшено розмір пені на 50%, а й надано розстрочку виконання рішення на 24 місяці, мотивуючи це тим, що виконання рішення суду шляхом одноразового стягнення належної до сплати суми може утруднити роботу підприємства, що в свою чергу ускладнить виконання рішення суду.

У відповідності до частиною першою статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до ст.ст.33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, при вирішенні питання про надання розстрочки виконання рішення, з урахуванням вищевикладених обставин Боржника, необхідно з'ясувати обставини, пов'язані із неплатоспроможністю Боржника, а Боржнику довести власну неплатоспроможність. Посилання відповідача на складне фінансове становище підприємства - не є тим доказом, що підтверджує наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та встановлюють його фінансову неспроможність.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що місцевий господарський суд не врахував матеріальний інтерес позивача (стягувача), що є порушенням принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбачених статтями 42,43 ГПК України.

Так, як стверджує позивач, ДК «Газ України» не є газовидобувною компанією, а тому немає інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку з своїх контрагентів. При цьому, ДК «Газ України» знаходиться у стані припинення підприємницької діяльності та не здійснює постачання природного газу споживачам України. Крім цього, надання розстрочки на такий тривалий час (24 місяці) позбавляє позивача можливості своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання.

Враховуючи викладене вище, а також складну фінансову ситуація, як позивача так і відповідача та зважаючи на баланс інтересів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення в частині надання розстрочки на 24 місяці слід змінити та надати розстрочку на 5 місяців - до початку опалювального сезону.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" частково задоволено, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, слід частково віднести на відповідача - Міське державне комунальне підприємство "Миколаївтеплокомуненерго".

Керуючись ст.ст. 101,103,104,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 25.03.2014 року у справі №914/99/14 змінити в частині надання розстрочки виконання рішення суду на два роки та надати розстрочку виконання рішення суду на 5 місяців, шляхом стягнення протягом 4 місяців з моменту набрання рішенням законної сили належних до сплати сум щомісячно по 33638,75грн. та протягом 5 місяця - 33638,67грн. В решті рішення залишити без змін.

3. Стягнути з Міського державного комунального підприємства "Миколаївтеплокомуненерго" (81600, Львівська область, м. Миколаїв, пр. Грушевського, 1, код ЄДРПОУ 30492187) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) - 1335,75грн. судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

5. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

6. Справу №914/99/14 повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 13.05.2014р.