Рішення № 38642998, 30.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2014 р.

Справа № 916/879/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача – не з'явився,

від відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Богуславська сільгосптехніка” до Фермерського господарства „Алір” про стягнення 135 658,42 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Богуславська сільгосптехніка” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства „Алір” про стягнення заборгованості за договором № 121/9 від 23.06.2009 р. у розмірі 135 658,42 грн., посилаючись на наступне.

23.червня 2009 року ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” (змінено організаційно-правову на ПАТ „Богуславська сільгосптехніка” (виконавець) та ФГ "Алір" (замовник) був укладений договір №121/9 на проведення робіт по виготовленню продукції, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується провести роботу по виготовленню та передати замовнику майно - підживлювач для внесення рідких добрив 5000 л, 12 м, а замовник зобов'язується прийняти цю продукцію і оплатити її вартість. Загальна ціна договору складає 195 000,00 грн. (п. 2.2. договору).

Як вказує позивач, 21 жовтня 2009 року позивач на виконання умов договору передав, а ФГ "Алір" отримало підживлювач для внесення рідких добрив 5000 л, 12 м, що підтверджується видатковою накладною № ГБ-1201-09 від 21.10.2009 р. та довіреністю серія ЯПИ № 165227 від 20.10.2009 р.

Також позивач зазначає, що факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за договором підтверджується листом останнього від 17.02.2014 р.

Наразі позивач зазначає, що п. 4.1. договору сторони погодили, що оплата за продукцію за цим договором проводиться поетапно: авансовий платіж у розмірі 50 000,00 грн. підлягає сплаті виконавцю у строк не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання договору (п. 4.1.1), другий етап - доплата у розмірі 35 000,00 грн. підлягає сплаті продавцю у строк до 10 жовтня 2009 року (п. 4.1.2), третій етап - доплата у розмірі 55 000,00 грн. від суми договору підлягає сплаті продавцю у строк до 15 грудня 2010 року (п. 4.1.3), остаточний розрахунок по договору у розмірі 55 000,00 грн. від суми договору провести до 1-го липня 2011 року (п. 4.1.4).

Таким чином, позивач стверджує, що відповідач враховуючи умови договору, повинен був сплатити на користь позивача:

- 50000,00 грн. - протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору (дану суму відповідачем було оплачено 26 червня 2009 року, що підтверджується банківською випискою на суму 50 000,00 грн. від 26.06.2009 р.

- 35000,00 грн. - у строк до 10 жовтня 2009 року (дану суму відповідачем було оплачено 02 листопада 2009 року, що підтверджується платіжними документами на загальну суму 35000,00 грн. від 02.11.2009 р.

- 55 000,00 грн. - у строк до 15 грудня 2010 року (дану суму відповідачем було оплачено частинами наступним чином: 40000,00 грн. - 08.08.2011 р.; 5000,00 грн. - 13.07.2012 р.; 4000,00 грн. -17.07.2012 р. та 20.09.2012 р. - 10 000,00 грн.: з них 6000,00 грн. зараховано на погашення залишку суми (55 тис., строк оплати 15.12.2010 р.), а 4000,00 грн. зараховано у якості часткового погашення заборгованості на суму 55000,00 грн., які відповідач повинен був оплатити у строк до 01.07.2011 р.);

- 55 000,00 грн. - у строк до 01 липня 2011 року (дану суму відповідачем оплачено частково у розмірі 4000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 20.09.2012 р. на суму 10000,00 грн., про що вказано вище)

Відтак, за ствердженнями позивача, відповідачем сплачено на користь позивача загальну суму у розмірі 144000,00 грн.

Так, позивач зазначає, що виконав свої обов'язки за договором у повному обсязі, претензій щодо будь-яких недоліків та якості виконаних робіт від відповідача на адресу позивача не надходило. В свою чергу відповідач, враховуючи умови договору, взяв на себе зобов'язання перед позивачем оплатити повну вартість отриманого товару, у строк з 01.07.2011 року. Проте, як вказує позивач, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв’язку з чим сума основного боргу становить 51000,00 грн., що визнана відповідачем згідно актів звіряння розрахунків від 31.12.2012 року і від 31.12.2013 року та згідно листа ФГ „Алір” від 17.02.2014 р.

До того ж п. 4.1.4 договору сторони погодили, що на суму 110 000,00 грн. продавець надає покупцю товарний кредит під 26% річних у гривнях, сума відсотків по товарному кредиту складає 40079,00 грн. (32 988,00 грн. на суму 110000,00 грн. - до 15 грудня 2010 р., 7091,00 грн. на суму 55000,00 грн. - до 01.07.2011 р.).

Таким чином, позивач зазначає, що укладаючи договір, сторони дійшли згоди, що на загальну суму 110000,00 грн. (55 тис. грн. - строк оплати 15.12.2010 р., та 55 тис. грн. - строк оплати 01.07.2011 р.), яку відповідач повинен був оплатити у строк до 01.07.2011 року, останньому надається товарний кредит, розмір якого складає 40 079,00 грн. Так, станом на 01.07.2011 року відповідач, крім вартості переданої техніки, повинен був додатково оплатити також 40079,00 грн. - погоджену суму відсотків по товарному кредиту. Однак, як вказує позивач вказану сум відсотків не оплатив.

При цьому, враховуючи те, що відповідач не повністю оплатив вартість переданого товару та те, що сторонами здійснено нарахування відсотків по товарному кредиту у строк до 01.07.2011 року, позивачем здійснено донарахування відскоків за період з 02.07.2011 року по 06.03.2014 року з урахуванням часткових оплат, що становлять 36800,32 грн. Так, позивач просить стягнути з відповідача відсотки по товарному кредиту в загальній сумі 76 879,32 грн. (40079,00 грн. узгоджених сторонами договору в п. 4.1.4. + 36 800,32 грн. - нарахованих з 02.07.2011 р. по 06.03.2014 р.).

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 5760,50 грн. та інфляційних збитків в сумі 2018,60 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.03.2014 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства „Богуславська сільгосптехніка” прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/879/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

23 червня 2009 року між ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” (виконавець) та ФГ "Алір" (замовник) був укладений договір № 121/9 на проведення робіт по виготовленню продукції, відповідно до умов п. 1.1 якого виконавець зобов'язується провести роботу по виготовленню та передати замовнику майно - підживлювач для внесення рідких добрив 5000 л, 12 м, а замовник зобов'язується прийняти цю продукцію і оплатити її вартість. Загальна ціна договору складає 195 000,00 грн. (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору виконавець зобов’язується закінчити роботи по виготовленню продукції на протязі 8 робочих днів після дати отримання авансового платежу від замовника у сумі 44% від суми договору.

Умови платежів визначені в п. 4.1. договору, в якому сторони домовились, що оплата за продукцію за цим договором проводиться поетапно: авансовий платіж у розмірі 50 000,00 грн. підлягає сплаті виконавцю у строк не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання договору (п. 4.1.1), другий етап - доплата у розмірі 35 000,00 грн. підлягає сплаті продавцю у строк до 10 жовтня 2009 року (п. 4.1.2), третій етап - доплата у розмірі 55 000,00 грн. від суми договору підлягає сплаті продавцю у строк до 15 грудня 2010 року (п. 4.1.3), остаточний розрахунок по договору у розмірі 55 000,00 грн. від суми договору провести до 1-го липня 2011 року (п. 4.1.4). При цьому сторони погодили, що на суму 110 000,00 грн. продавець надає покупцю товарний кредит під 26% річних у гривнях, сума відсотків по товарному кредиту складає 40079,00 грн. (32 988,00 грн. на суму 110000,00 грн. - до 15 грудня 2010 р., 7091,00 грн. на суму 55000,00 грн. - до 01.07.2011 р.).

Форма оплати – безготівковий розрахунок в гривнях шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 4.1.5 договору).

В п. 5 договору передбачені умови поставки. Так, передача продукції здійснюється на умовах EXW, м. Богуслав Київської області (п. 5.1). Замовник протягом 3-х днів з моменту закінчення робі по виготовленню продукції (п. 3.1 договору), зобов’язаний направити виконавцеві повноважного представника для приймання готової продукції та підписання акту прийому-передачі виготовленої продукції. Виготовлена продукція приймається на території виконавця (п. 5.2).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами договір № 121/9 на проведення робіт по виготовленню продукції є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов’язальним правовідносинам, що виникають з договорів поставки, а не проведення робіт (підряду), як це зазначено в назві договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Так, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2009 року ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” на виконання умов договору передало, а ФГ "Алір" отримало підживлювач для внесення рідких добрив 5000 л, 12 м, що підтверджується видатковою накладною № ГБ-1201-09 від 21.10.2009 р. Так, поставлену ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” зазначену продукцію було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вищезазначеній накладній, яка діяла на підставі довіреності серії ЯПИ № 165227 від 20.10.2009 р. При цьому факт поставки та отримання відповідачем вказаної продукції за договором підтверджується листом відповідача від 17.02.2014 р. Оригінали вказаних документів разом з договором було досліджено судом.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” своїх зобов’язань перед відповідачем згідно з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов спірного договору поставки, відповідач повинен був сплатити на користь ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” :

- 50000,00 грн. - протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору;

- 35000,00 грн. - у строк до 10 жовтня 2009 року;

- 55 000,00 грн. - у строк до 15 грудня 2010 року;

- 55 000,00 грн. - у строк до 01 липня 2011 року.

Наразі слід зазначити, що в подальшому ВАТ „Богуславська сільгосптехніка” було змінено організаційно-правову на ПАТ „Богуславська сільгосптехніка”.

Між тим, як з’ясовано судом, відповідачем сплачено на користь позивача за поставлену продукцію суму коштів в розмірі 144000,00 грн. Зокрема, відповідачем було сплачено:

- 50000,00 грн. - протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору, а саме 26 червня 2009 року, що підтверджується банківською випискою від 26.06.2009 р. на суму 50 000,00 грн. ;

- 35000,00 грн. - 02 листопада 2009 року згідно платіжних вимог-доручень від 02.11.2009 р. на загальну суму 35000,00 грн.

- 55 000,00 грн. - відповідачем було оплачено частинами наступним чином: 40000,00 грн. - 08.08.2011 р.; 5000,00 грн. - 13.07.2012 р.; 4000,00 грн. -17.07.2012 р. та 20.09.2012 р. - 10 000,00 грн., з яких 6000,00 грн. зараховано в рахунок погашення залишку суми (55 тис., строк оплати 15.12.2010 р.), а решта частина суми в розмірі 4000,00 грн. зараховано у якості часткового погашення заборгованості на суму 55000,00 грн., які відповідач повинен був оплатити у строк до 01.07.2011 р.

Отже, відповідач не виконав повністю взяті на себе зобов'язання, у зв’язку з чим сума основного боргу становить 51000,00 грн. (55000,00 грн. – 4000,00 грн.), хоча вказана сума підлягала сплаті у строк до 01.07.2011 р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію по вказаному договору складає 51000,00 грн., яка підтверджується складеними та підписаними уповноваженими представниками сторін актами звіряння розрахунків від 31.12.2012 року і від 31.12.2013 року, оригінали яких судом було досліджено.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, більш того останній визнав її в листі від 17.02.2014 р.

Наразі несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за поставлену продукцію згідно укладеного між сторонами договору відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором в розмірі 51000,00 грн.

До того ж п. 4.1.4 договору сторони погодили, що на суму 110 000,00 грн. продавець надає покупцю товарний кредит під 26% річних у гривнях, сума відсотків по товарному кредиту складає 40079,00 грн. (32988,00 грн. на суму 110000,00 грн. - до 15 грудня 2010 р., 7091,00 грн. на суму 55000,00 грн. - до 01.07.2011 р.).

Таке право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п'ятою статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, при укладенні договору сторони дійшли згоди, що на загальну суму 110000,00 грн. (55 тис. грн. - строк оплати 15.12.2010 р., та 55 тис. грн. - строк оплати 01.07.2011 р.), яку відповідач повинен був оплатити у строк до 01.07.2011 року, останньому надається товарний кредит, розмір відсотків по якому складає 40079,00 грн. Тому, станом на 01.07.2011 року відповідач, крім вартості переданої продукції, повинен був додатково оплатити також 40079,00 грн. - погоджену суму відсотків по товарному кредиту. Однак, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, вказану суму відсотків не оплатив, у зв’язку з чим зазначена сума відсотків підлягає стягненню з відповідача.

Щодо нарахованих позивачем відсотків по товарному кредиту в сумі 36800,32 грн. у зв’язку з неповною оплатою вартості переданого товару за період з 02.07.2011 року по 06.03.2014 року з урахуванням часткових оплат суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

За приписами ст. 695 Цивільного кодексу України договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

Враховуючи те, що за спірним договором відповідачу надано товарний кредит з розстроченням платежу, при цьому останній прострочив оплату товару, відповідно позивач як продавець має право на нарахування процентів відповідно до статті 536 ЦК України.

Ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, розмір таких процентів ні укладеним між сторонами договором, ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють спірні відносини, не передбачений. Тому у даному випадку слід застосовувати аналогію закону щодо розміру стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України, оскільки статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як зазначено в п. 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Враховуючи викладене, позивач мав право нарахувати починаючи з 02.07.2011 р. по 06.03.2014 р. проценти за користування чужими грошовими коштами, про що позивач зазначав у позовній заяві, однак при цьому у даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 1048 ЦК України щодо визначення відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України. Однак, позивачем не заявлялись вимоги про стягнення з відповідача вказаних процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, позивач, незважаючи на викладене, здійснив нарахування відсотків по товарному кредиту за період з 02.07.2011 року по 06.03.2014 року із врахуванням 26% річних, що є необґрунтованим, оскільки умовами договору передбачено застосування вказаної ставки лише до суми оплат, строк яких було встановлено до 01.07.2011 р. Застосування вказаної ставки до простроченої суми оплат спірним договором не передбачено, а встановлена в п. 6 і п. 7 договору відповідальність сторін передбачає нарахування покупцю пені і штрафу за несвоєчасну або неповну оплату продукції. В свою чергу суд вважає безпідставним здійснене позивачем нарахування відсотків по товарному кредиту за період з 02.07.2011 року по 06.03.2014 року із застосуванням ставки 26% річних, що складають 36800,32 грн. Відтак, вказані вимоги не підлягають задоволенню судом.

Разом з тим згідно положень ст. 612 ЦК України відповідач вважається таким, що прострочив, оскільки він не приступив до виконання зобов'язання у встановлений договорами строк.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред’явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов’язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладених сторонами по справі договорах поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати за поставлену продукцію, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу у період з 16.12.2010 р. по 06.03.2014 р., враховуючи суму боргу у вказаному періоді по кожному періоду оплати, розрахунок яких наведено в позовній заяві, що складають 5760,50 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2081,60 грн., нараховані на відповідну суму боргу по кожному періоду прострочення оплати з 16.12.2010 р. по 06.03.2014 р.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем в позовній заяві розрахунок інфляційних нарахувань встановлено, що вказаний розрахунок є помилковим, оскільки позивачем при розрахунку суми інфляційних враховано судом дефляції, що є методологічно невірним. Так, індекс інфляції та дефляції враховується при визначенні сукупного індексу, який обирається при здійсненні розрахунку, а не при обрахуванні всієї суми інфляційних збитків.

За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за період прострочення за обраний позивачем період на відповідну суму боргу, яка мала місце у вказаний період, зокрема:

- за період з 16.12.2010 р. по 07.08.2011 р. на суму боргу 55000 грн. – інфляційне збільшення склало 2508,76 грн. (55000,00 грн. (сума боргу) х 1,046 (сукупний індекс інфляції) – 55000,00 грн.);

- за період з 09.08.2011 р. по 12.07.2011 р. на суму боргу 15000 грн. – інфляційне збільшення склало 14,58 грн. (15000,00 грн. (сума боргу) х 1,001 (сукупний індекс інфляції) – 15000,00 грн.);

- за період з 14.07.2011 р. по 19.09.2012 р. показник індексу інфляції не перевищував 100% (індекс становив менше одиниці – 0,998), тобто мала місце дефляції, що свідчить про відсутність інфляційних збитків;

- за період з 21.08.2012 р. по 06.03.2014 р. на суму боргу 51000 грн. – інфляційне збільшення склало 715,25 грн. (51000,00 грн. (сума боргу) х 1,014 (сукупний індекс інфляції) – 51000,00 грн.).

Таким чином, фактичний розмір інфляційних втрат складає 3238,59 грн., а не 2018,60 грн., як зазначено позивачем у розрахунку. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 2018,60 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 98858,10 грн. (51000,00 грн. основного боргу + 40079,00 грн. відсотки за користування товарним кредитом + 5760,50 грн. 3% річних + 2018,60 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Богуславська сільгосптехніка” частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Богуславська сільгосптехніка” до Фермерського господарства „Алір” про стягнення 135 658,42 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Фермерського господарства „Алір” (68650, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кирнички, вул. Котовського, буд. 1, корп. А; код ЄДРПОУ 33555789) на користь Публічного акціонерного товариства „Богуславська сільгосптехніка” (09700, Київська область, м. Богуслав, вул. Миколаївська, буд. 133; код ЄДРПОУ 03744178; п/р 2600510077009 в філії ПАТ „Банк „Київська Русь” м. Богуслав, МФО 319036) основний борг в розмірі 51000/п’ятдесят одна тисяча/грн. 00 коп., відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 40079/сорок тисяч сімдесят дев’ять/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 5760/п’ять тисяч сімсот шістдесят/грн. 50 коп., інфляційні збитки в сумі 2018/дві тисячі вісімнадцять/грн. 60 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 1977/одна тисяча дев’ятсот сімдесят сім/грн. 16 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Богуславська сільгосптехніка” до Фермерського господарства „Алір” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 05.05.2014 р.

Суддя Петров В.С.