Ухвала суду № 38634982, 06.05.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 137/266/14-ц Провадження № 22-ц/772/1448/2014Головуючий в суді першої інстанції:Сільченко О. В.Категорія: 19Доповідач: Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2014 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Стадника І.М., Голоти Л.О.,

При секретарі: Агеєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 25 березня 2014 року в цивільній справі за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог ПП «Агентство нерухомості «Шанс» про повернення авансу за договором про наміри , -

встановила:

В грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про повернення авансу за договором про наміри. В обґрунтування позову посилалася на те, що 04 січня 2011 року між нею, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, було укладено договір про наміри, за умовами якого вони домовились укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, у строк до 15.02.2011 року, за ціною 152000,00 доларів США, в гривнях за офіційним курсом НБУ на день укладення договору купівлі-продажу, за мінусом попередніх платежів з боку покупця.

При укладенні договору про наміри, позивачем було передано відповідачу аванс в сумі 15000,00 доларів США, що еквівалентно 119416,50 грн. за курсом НБУ станом на 04.12.2011 року.

24 березня 2011 року між сторонами було укладено додатковий договір №1 про зміну договору про наміри від 04.01.2011р., яким вони домовилися внести зміни до п.2, п.3, вказаного договору про наміри, відповідно до яких сторони мають укласти угоду купівлі-продажу квартири у строк до 01 квітня 2011 року, за ціною 153000 доларів США.

Однак, сторонами, через певні обставини, не було дотримано умов п.2 договору про наміри від 04.01.2011 року, з урахуванням внесених змін, внаслідок чого, укладення договору купівлі-продажу квартири до 01.04.2011 року не відбулося.

За наведених обставин позивач просила стягнути з відповідача на її користь отриманий ним аванс в сумі, еквівалентній 15000,00 доларів США, що складає 119416,50 грн.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 25 березня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в сум 119416 грн. 50 коп., як сплачений аванс за купівлю-продаж квартири, а також понесені витрати на оплату судового збору в сумі 1194 грн. 16 коп.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Так, на думку відповідача вирішуючи спір суд безпідставно послався на норми ЦК України, які не поширюються на спірні правовідносини, факт невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором, є доведеним, а висновок суду про те, що передані ОСОБА_3 15000,00 доларів США є авансом, не відповідає обставинам справи.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 у запереченнях на скаргу її доводи не визнав, вказавши на безпідставність і на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь в справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що сторони домовились укласти договір, проте відповідним чином його не оформили. Сплачений в рахунок виконання договору платіж визнаний судом авансовими, а тому має бути повернений покупцю в тому ж розмірі, в якому він нею надавався.

Як встановлено судом першої інстанції і не заперечується сторонами, 04 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення договір про наміри щодо купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 мав наміри продати квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 мала намір купити вищевказане майно за ціною 152000 доларів США у строк до 15.02.2011 року (а.с.7).

24 березня 2011 року між сторонами було укладено додатковий договір №1 про зміну договору про наміри від 04.01.2011р., згідно якого вони домовилися внести зміни до п.2, п.3, вказаного договору про наміри, відповідно до яких сторони мали укласти угоду купівлі-продажу квартири у строк до 01.04.2011 року, за ціною 153000 доларів США (а.с.9).

Крім того, сторонами було передбачено, що до укладення цього договору, в рахунок належних за основним договором платежів на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу квартири та своєї платіжної спроможності, позивач передала, а відповідач отримав суму у розмірі 15000 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою (а.с.8).

Також встановлено, що позивач відмовилася від укладення основного договору, про що повідомила відповідача та стала вимагати повернення отриманих відповідачем коштів, як сплаченого авансу, а не завдатку, що суд першої інстанції вважав обґрунтованим, так як правова природа сплаченої за попереднім договором грошової суми є аванс, оскільки договір купівлі-продажу квартири в установленому законом порядку між сторонами укладено не було.

Суд вірно встановив обставини справи, належним чином перевірив їх доказами, які оцінив в порядку ст.212 ЦК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував норми матеріального і процесуального права, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову і повернення сплачених коштів.

Згідно з ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Характерною ознаку завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язання.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного сторонами.

Натомість укладений між сторонами договір про наміри щодо купівлі-продажу за своєю правовою природою є лише попереднім договором.

Згідно з ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Частиною другою ст. 570 ЦК України встановлено презумпцію авансу, згідно з якою якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення у випадку невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов'язана до його повернення у більшому розмірі.

Доводи скарги про неврахування судом того, що кошти сплачені позивачем є завдатком, порушення зобов'язання сталось з її вини, тому завдаток має залишитись у відповідача, є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплачені ОСОБА_3 в рахунок виконання договору кошти є авансовими, а тому мають бути повернені у такому ж розмірі, в якому вони надавалися.

Посилання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції проігнорована заява представника відповідача про застосування строків позовної давності не заслуговує на увагу, оскільки в матеріалах цивільної справи така заяві відсутня.

Згідно з ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 25 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Стадник І.М.

(підпис) Голота Л.О.

«З оригіналом вірно»

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.