Рішення № 38632220, 12.05.2014, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/3501/14-ц

Провадження № 2/521/4027/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2014 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Поліщук І.О.,

при секретарі - Святецькій І.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства про стягнення компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, уточнивши який, просив суд стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні, в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, за правилами статті 44 КЗпП України, у сумі 8957,28 гривень, компенсацію за затримку остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 2985,76 гривень, моральну шкоду в сумі - 5000 гривні, посилаючись на те, що з 01.12.2006 року працював в Причорноморському державному регіональному підприємстві мотористом (машиністом). Заробітна плата йому виплачувалася нерегулярно та не в повному обсязі, в результаті чого створилася значна заборгованість у сумі більше ніж двадцять тисяч гривен. З огляду на систематичне порушення роботодавцем трудового законодавства у вигляді невиплати заробітної плати, він подав заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України. Після цього 25.12.2013 року позивач повторно подав заяву керівнику підприємства, в якій просив провести з ним повний розрахунок та виплатити вихідну допомогу. Наказом № 10-к від 24.02.2014 року його було звільнено за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, однак при звільненні розрахунку проведено не було, що стало приводом для звернення до суду з позовом, в тому числі і про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 21151,03 гривні. Оскільки під час знаходження даної справи в провадженні суду, підприємство виплатило заборгованість по заробітній платі, він уточнив свій позов та просить стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у сумі 8957 гривень 28 копійок, грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у сумі 2985 гривень 76 копійок, враховуючи, що строк затримки з часу звільнення по час розрахунку становить один місяць, моральну шкоду у сумі 5000 гривень. Обґрунтовуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, позивач вказував, що несвоєчасна виплата відповідачем нарахованої йому заробітної плати тривалий час, завдавала та завдає йому та його сім'ї, значних матеріальних труднощів, ставила його сім'ю у скрутне становище. Протиправні дії представників відповідача - підприємства, які ставилися неуважно до його прохань про виплату заробітної плати, привели до нервових переживань, негативно вливали на добробут сім'ї. З вини відповідача порушено його звичний уклад життя, він не мав змоги вирішувати свої побутові проблеми, нести витрати на утримання житла.

В судовому засіданні позивач свій позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні, в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, за правилами статті 44 КЗпП України у сумі 8957,28 гривень, компенсацію за затримку остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 2985,76 гривень, моральну шкоду в розмірі 5000 гривні, всього - 16943 гривні 04 копійки.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та показав суду, що не має законних підстав для стягнення з підприємства на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, за правилами статті 44 КЗпП України у сумі 8294,22 гривні, компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 2764,74 гривні та будь-якої моральної шкоди, тому що підприємство в повному обсязі розрахувалося з позивачем, про що свідчить інформація надана з бухгалтерії.

Вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статі 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноваженим ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 під порядковим номером 19 значиться запис виконана Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством «прийнятий старшим мотористом» наказ № 151-к від 01.12.2006 року.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 23.12.2013 року на ім'я генерального директора ПД РГП Омаріна С.Ю., позивач просить надати йому відпустку за 2012- 2013 рік з 25.12.2013 року, а по закінченні відпустки звільнити за ст.38 ч.3 КЗпП України у зв'язку з невиконанням умов трудового договору, з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку.

З заяви ОСОБА_1 від 25.12.2013 року на ім'я генерального директора ПД РГП Омаріна С.Ю., випливає, що у зв'язку з порушенням законодавства про працю позивач наполягає видати йому вихідну допомогу у розмірі не менш трьохмісячного заробітку, згідно ст. 44 КЗпП України.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 03.03.2014 року на ім'я генерального директора ПД РГП Омаріна С.Ю., позивач просить видати йому довідку про заборгованість по заробітній платі та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку, у зв'язку з його звільненням за невиконання підприємством умов трудового договору та КЗпП України, згідно раніше поданої заяви від 23.12.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 спочатку 23.12.2013 року звернувся до відповідача з заявою про надання відпустки з послідуючим розірванням трудового договору, укладеного між ними на невизначений строк та проведення розрахунку згідно трудового законодавства, у зв'язку з порушеннями відповідачем умов трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України, потім ще двічі звертався з вимогами про виплату грошової компенсації. За його заявою від 23.12.2013 року, позивач звільнений з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, що підтверджується наказом про його звільнення. Дані обставини не спростовуються стороною відповідача.

До початку розгляду справи по суті суд задовольняв клопотання позивача про забезпечення доказів та приймав рішення про витребування у Причорноморського ДРГП документів, які б підтверджували або спростовували його позов.

В контексті статті 60 ч.1 ЦПК України в цивільному процесі кожна сторона зобов'язана доводити ті обставини на які вона посилається. Працівник в даному випадку позивач ОСОБА_1 об'єктивно не може довести факт затримки розрахунку при звільненні, тому що те, чого не було (розрахунку при звільненні) довести дуже важко, або взагалі неможливо. Представнику відповідача довести факт розрахунку дуже просто. Для цього він може подати до суду розрахункові документи. Що ж стосується вини, то за аналогією із статтею 614 ЦК України обов'язок доведення її відсутності лежить на власникові. На виконання ухвали суду про забезпечення доказів Причорноморським ДР ГП до суду надані наступні документи: довідку вихідний номер 02/328 від 15.04.2014 року, якою повідомлено, що розрахунок з ОСОБА_1 проведений повністю, підтверджуючи документи додаються; відомість від 19.03.2014 року нарахування коштів № 31, підтверджуюча нарахування заробітної плати та авансів за вересень 2013 року - листопад 2013 року на картковий рахунок ОСОБА_1 у сумі - 2101 гривня 65 копійок; відомість від 14.03.2014 року нарахування коштів № 25, підтверджуюча нарахування заробітної плати та авансів за липень 2013 року на картковий рахунок ОСОБА_1 у сумі 3146 гривні 62 копійки; відомість від 26.03.2014 року нарахування коштів № 34, підтверджуюча нарахування заробітної плати та авансів за жовтень 2013 року - лютий 2014 року на картковий рахунок ОСОБА_1 у сумі 15895 гривень 42 копійки.

Згідно з частиною 3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначеним ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. В контексті даної статті власник зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умови колективного чи трудового договору з цих питань. Сьогодні актуальним є право на звільнення в строк, що визначається працівником, у випадках такого порушення, як затримка виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плат збігається з вихідним, святковим або не робочим днем,забортна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Досліджені судом документи, дають суду право зробити висновок про те, що представником відповідача при виплаті заробітної плати ОСОБА_1 порушувалося законодавство про працю та умови трудового договору, тому що заробітну плату за липень 2013 року він отримав 14.03.2014 року, за вересень - листопад 2013 року - 19.03.2014 року, за жовтень 2013 року - лютий 2014 року - 26.03.2014 року, що є грубим порушенням правил статті 115 КЗпП України. З заяв позивача, досліджених в суді, випливає, що саме порушення строків виплати заробітної плати (понад шість місяців) стало причиною для подання заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи, про що позивач зазначив, посилаючись на ч.3 ст.38 КЗпП України. Представником відповідача не заперечувалося, що саме ця заява стала підставою для прийняття наказу про звільнення позивача. Будь-яка інша заява про звільнення ОСОБА_1 стороною відповідача до суду не надавалася.

Згідно з наказом Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства № 10/к від 24.02.2014 року, ОСОБА_1 26 лютого 2014 року моторист (машиніст) звільнений з підприємства за власним бажанням ст.38 КЗпП України. Підстава: заява ОСОБА_1

Як вбачається з довідки виданої ДР ГП вихідний номер 02/402 від 07.05.2014 року, ОСОБА_1, який працював на посаді моториста НІС «Діоріт» у 2013 році отримав заробітну плату, сума якої за весь рік склала - 35829,13 копійок. З цих підстав суд робить висновок про те, що середня заробітна плата ОСОБА_1 у 2013 році склала - 2985 гривень 76 копійок (35829,13 : 12 місяців). Сума середнього заробітку ОСОБА_1 у 2013 році сторонами по справі не оспорювалася.

Відповідно до правил статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом, законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, мінімальний розмір вихідної допомоги визначається колективним договором, але не може бути меншим тримісячного середнього заробітку працівника. З цих підстав суд вважає можливим задовольнити позов ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь з відповідача - вихідну допомогу при звільненні, в розмірі трьохмісячного середнього заробітку у сумі 8957 гривні 28 копійок (2985,76 х 3= 8957 гривні 28 копійок).

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В контексті статті 116КЗпП днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані відпустки.

В судовому засіданні встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 26.02.2014 року підприємством не виплачена належна йому заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи. Не виплачена позивачу і вихідна допомога за правилами статті 44 КЗпП України, згідно його заяв, поданих керівнику Причорноморського ДР ГП. В ході слухання справи встановлено, що позивач отримав належну йому до сплати при звільненні заборгованість по заробітній платі остаточно 26 березня 2014 року, тобто через місяць після звільнення, що не оспорювалося стороною відповідача.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статі 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинний сплатити зазначене в цій статі відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

З цих підстав суд робить висновок про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 27.02.2014 року (наступного дня після звільнення) та до 26.03.2014 року (день остаточного розрахунку) у сумі 2985 гривень 76 копійок, яка дорівнюється середньому заробітку за один місяць, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що протиправною поведінкою відповідача, яка виразилася в необґрунтованій невиплаті працівникові належних йому сум при звільненні, завдана моральна шкода. ОСОБА_1, в порушення його охоронюваних законом прав, після звільнення також не виплачена вихідна допомога в розмірі трьохмісячного середнього заробітку за правилами статті 44 КЗпП України. В ході судового розгляду справи також встановлено, що на протязі 2013 року підприємство відповідача виплачувало заробітну плату з порушення термінів її виплати, що стало причиною для звільнення позивача з роботи. Після звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідач виплатив йому заборговану заробітну плату, тільки після звернення останнього до суду. Всі ці обставини, свідчать про нехтування керівниками підприємства відповідача, трудовими правами працівника, що як наслідок завдало переживань, нервових потрясінь, ставило у скрутне становище його сім'ю, негативно вплинуло на її добробут. Така протиправна поведінка відповідача призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, вимагала від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. З цих підстав можна зробити висновок, що ОСОБА_1 завдана моральна шкода, розмір якої суд визначає у сумі 300 гривень, яка відповідно до вимог статі 237-1 КЗпП України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 15, 57-60, 62, 64, 195, 196, 208, 209, 212-215, 218, 224, 293 ЦПК України ст.ст. 38, 44, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства про стягнення компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на користь ОСОБА_1. 8957 (вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) гривень 28 копійок - вихідну допомогу при звільненні в розмірі трьох місячного середнього заробітку; 2985 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 76 копійок - суму середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні за весь час затримки; 300 (триста) гривень - моральної шкоди, всього - 12243 (дванадцять тисяч двісті сорок три) гривні 04 копійки.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області на протязі десяти днів. Особи, що приймали участь у справі, але не були присутніми при його оголошенні, мають право на оскарження рішення суду на протязі десяти днів з часу отримання його копії.

Головуючий: