Постанова № 38631621, 22.04.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2014 року Справа № П/811/977/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравчук О.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Одеська залізниця»

до відповідача - Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування рішення та вимоги про сплату боргу.

До Кіровоградського окружного адміністративного суду звернулося Державне підприємство «Одеська залізниця» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просить скасувати рішення про застосування штрафних санкцій №0002481701 від 31 березня 2014 року на загальну суму 301 141,97 грн. та вимогу про сплату боргу від 31 березня 2014 року Ю-12.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що за результатами документальної планової виїзної перевірки Державного підприємства «Одеська залізниця» податковим органом неправомірно встановлено порушення підприємством приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині заниження розміру єдиного внеску за листопад - грудень 2011 року та 2012 рік.

Так, позивач наголошує, що вказані суми єдиного внеску підприємство нараховувало відповідно до Закону України "Про оплату праці", а виплати, пов'язані з оплатою вартості безоплатного проїзду працівникам залізничного транспорту, відносяться до соціальних гарантій (додаткових благ), а тому такі витрати не можуть бути включені до фонду додаткової заробітної плати.

22 квітня 2014 року представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, в якому наголошено, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.26).

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, своїм правом на надання письмових заперечень також не скористався (а.с.25).

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (а.с.31).

Розглянувши вказану адміністративну справу у порядку письмового провадження, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є платником єдиного внеску.

Посадовими особами Знам'янської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області була проведена документальна планова перевірка відокремленого структурного підрозділу Локомотивне депо Знам'янської Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки податковим органом було складено Акт документальної планової виїзної перевірки від 31 березня 2014 року №101/22/01072102, згідно якого контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем: пункту 1 частини 1 статті 7, частини 7 статті 7, пунктів 5, 7 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження із встановленого єдиного внеску в сумі 200761,31 грн., у тому числі за листопад-грудень 2011 року - 19297,07 та за 2012 рік - 181 464,24 (а.с.9-18).

На підставі висновків вказаного Акта перевірки податковим органом було винесено рішення про застосування штрафних санкцій №0002481701 від 31 березня 2014 року на загальну суму 301 141,97 грн. (недоїмка - 200 761,31 грн.; штрафні (фінансові) санкції - 100380,66 грн.) та вимога про сплату боргу від 31 березня 2014 року Ю-12 (а.с.7-8).

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення, базується на висновках акту перевірки про невірне обрахування єдиного внеску, а саме невключення до заробітної плати вартості безоплатно наданих проїзних квитків працівникам, членам їх сімей, що і призвело, на думку податкового органу, до заниження сум єдиного внеску за перевірений період.

Так, в акті перевірки, з посиланням на частину сьому статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», підпункт 2.2.10 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13 січня 2004 року, зазначено, що перевіркою повноти відображення сум нарахованої заробітної плати за видами виплат встановлено невключення до фонду заробітної плати вартості безоплатно наданих проїзних квитків працівникам у сумі 318 342,99 грн., у тому числі за листопад - грудень 2011 року в сумі 25227,89, за 2012 рік в сумі - 293115,10 грн. Перевіркою нарахування єдиного внеску на суми нарахованої заробітної плати та який зазначений у звітності, встановлено заниження нарахування єдиного внеску у розмірі 37,61% визначеної бази, в сумі 119729,87 грн., за рахунок не включення до фонду на оплату праці витрат, пов'язаних з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту на суму 318 342,99 грн., для нарахування єдиного внеску у розмірі 37,61 %. Перевіркою утримання єдиного внеску із суми нарахованої заробітної плати та який зазначено у звітності встановлено заниження єдиного внеску у розмірі 3,6% в сумі 81031,44 грн., за рахунок не включення до фонду на оплату праці витрат, пов'язаних з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.

Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від №2464-VI від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464) регулює правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464).

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено, зокрема, роботодавців - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

При цьому, згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464, для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У свою чергу, пунктом 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95) заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Визначаючи структуру заробітної плати, законодавець у статті 2 Закону №108/95 наголосив, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

У свою чергу, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Крім того, до структури заробітної плати включено інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про залізничний транспорт" соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами.

Також пунктом 7.5 розділу 7 колективного договору позивача передбачено надання працівникам квитків на безкоштовний проїзд (а.с.27-28).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 160 "Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що порядок та умови надання працівникам залізничного транспорту загального користування та членам їх сімей (утриманцям) права на безоплатний проїзд залізничним транспортом затверджуються Міністерством транспорту за погодженням з Міністерством фінансів. Витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат підприємств.

Згідно підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до підпунктів 164.2.1, 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема прямих витрат на оплату праці.

У свою чергу, до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (підпункт 138.8.2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 142.1 статті142 Податкового кодексу України до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

З аналізу вказаних норм у їх системному зв'язку суд приходить до висновку, що вартість безкоштовного проїзду працівника залізниці не включається до складу фонду заробітної плати та не входить до бази для нарахування та утримання внесків до фондів обов'язкового соціального страхування, оскільки базою для нарахування єдиного внеску є заробітна плата платника цього податку.

Відтак, надання безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, згідно Закону України "Про залізничний транспорт", є додатковим благом відповідно до підпункту "е" підпункту 164.2.17 пункту 164.17 статті 164 Податкового кодексу, яке не входить до складу заробітної плати, передбаченої статтею 2 Закону України "Про оплату праці".

При цьому суд наголошує, що посилання відповідача на пункт 2.2.10 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5 щодо включення до складу фонду оплати праці витрат, пов'язаних із наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, є необґрунтованими, оскільки у п.1.1 Інструкції закріплено, що Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Інструкція розроблена для здійснення статистичних спостережень. Крім того, вказана Інструкція є підзаконним нормативним актом і не може змінювати норми Закону України "Про оплату праці" щодо визначення поняття "заробітна плата", у тому числі "додаткова заробітна плата".

Отже, положення пункту 2.2.10 Інструкції №5 не може вважатися імперативним приписом, який зобов'язує включати такі виплати до складу оплати праці для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового соціального страхування.

Таким чином, виходячи із засад пріоритетності законів над іншими нормативно-правовими актами, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення Закону України "Про оплату праці", а не Інструкція зі статистики заробітної плати.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що виплати, пов'язані з оплатою вартості безоплатного проїзду працівникам залізничного транспорту, належать до додаткових благ, які працівники отримують від підприємства, з яким перебувають у трудових відносинах. Тобто, витрати, пов'язані з оплатою вартості безкоштовного проїзду, не можуть включатися до фонду додаткової заробітної плати. Фонд додаткової заробітної плати є безпосередньою складовою частиною фонду заробітної плати, до якого входять лише витрати, пов'язані з нарахуванням заробітної плати працівникам за виконану ними роботу, і не може входити до складу об'єктів, з яких здійснюється утримання єдиного внеску.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464 передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 13 Закону №2464 органи доходів і зборів мають право, зокрема проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України

За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", виключно яким визначається порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, сума єдиного внеску, яка своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою.

Статтею 25 Закону №2464 передбачені заходи впливу та стягнення, які застосовуються до платників єдиного внеску.

Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону №2464, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

У випадках, зазначених в абзаці дев'ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Так, згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на платника єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року №455 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №455).

Згідно з пунктом 6.4. розділу VI Інструкції №455 вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Пунктами 6.5, 6.6 розділу VI Інструкції №455 передбачено, що протягом десяти календарних днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки платник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 7.1 розділу VІI Інструкції №455 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Підпунктом 3 пункту 7.2 розділу VІI Інструкції №455 передбачено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1 - 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Для розрахунку зазначеного штрафу кількість звітних періодів розраховується, починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми єдиного внеску, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким платником акта перевірки від органу доходів і зборів або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 10 до цієї Інструкції.

Підставою для прийняття відповідного рішення є акт перевірки платника єдиного внеску.

Аналіз норм чинного законодавства у системному їх зв'язку свідчить, що базою для визначення штрафу за донарахування органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску на підставі пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464, підпункту 3 пункту 7.2 Інструкції №455, є саме сума донарахованого єдиного внеску, обчислена органом доходів і зборів, тобто сума недоїмки.

Донарахування єдиного внеску органом доходів і зборів здійснюється шляхом винесення вимоги про сплату недоїмки, яка формується на підставі акту документальної перевірки, за формою згідно з додатком 4 (5) до Інструкції №455. У разі незгоди платника з розрахунком суми недоїмки він вправі оскаржити вимогу про сплату єдиного внеску (недоїмки), як рішення суб'єкта владних повноважень, в адміністративному або судовому порядку.

Натомість, як встановлено судом, така вимога відповідачем на підставі акту перевірки винесена одночасно із прийняттям рішення про застосування штрафних санкцій, що позбавило позивача можливості узгодити її або оскаржити суму донарахованого єдиного внеску, донараховану відповідачем.

Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем у встановленому порядку не визначена сума недоїмки шляхом винесення вимоги про її сплату, нарахування штрафної санкції на суму цієї недоїмки та включення цієї недоїмки до сплати у спірному рішенні про застосування штрафних санкцій, суперечить положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкції №455. Тобто, відповідачем порушено процедуру донарахуваня єдиного внеску органом доходів і зборів та прийняття вимоги, позаяк штраф фактично нараховано на неузгоджену недоїмку.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем документально підтверджена сплата судового збору в розмірі 182,70 грн. (а.с.2), а тому зазначена сума підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 17, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати рішення Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про застосування до Державного підприємства «Одеська залізниця» штрафних санкцій №0002481701 від 31 березня 2014 року на загальну суму 301 141,97 грн.

Скасувати вимогу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про сплату ДП Одеська залізниця боргу від 31 березня 2014 року Ю-12.

Присудити Державному підприємству «Одеська залізниця» судовий збір у розмірі 182,70 з Державного бюджету України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд в десятиденний строк з дня отримання копії цієї постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.В. Кравчук