Рішення № 38628311, 05.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5972/14 05.05.14За позовом Комунального підприємства "Головний інформаційно-

обчислювальний центр"

До Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної

адміністрації

Про стягнення 294 415.00 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Масько А.М. - по дов. № 02-257 від 04.03.2014

Від відповідача: Шуман С.І. - по дов. № 1-35/2522 від 19.11.2013

Обставини справи :

Комунальне підприємство "Головний інформаційно- обчислювальний центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 294 415, 00 грн., із яких: 287 933,63 основний борг, 3 572,65 грн. - інфляційні, 2 908, 72 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг згідно з договором №32-13 від 09.08.2013р. про закупівлю послуг за державні кошти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.05.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представником відповідача в судовому засіданні наданий письмовий відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з правом юридичної особи та утримується за рахунок коштів бюджету м. Києва, не є господарюючим суб'єктом, включено до переліку неприбуткових установ та організацій, вступає в договірні відносини на підставі норм ГК України, ЦК України з урахуванням особливостей щодо зобов'язань місцевого бюджету, визначеного Бюджетним кодексом України та норм Закону України «Про здійснення державних закупівель». Згідно з преамбулою Закону України «Про здійснення державних закупівель він встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Отже, на діяльність відповідача поширюються норми Закону України «Про здійснення державних закупівель». Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок. Замовник не несе відповідальності у випадку затримки або відсутності бюджетного фінансування (п. 4.3. Договору).

Відповідно до ст. 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету

наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Управління освіти не отримало бюджетного фінансування на оплату зазначених послуг (по загальному фонду), отже, і розрахунок за надані згідно Договору послуги не було здійснено.

Підстав для відповідальності не вбачається, оскільки не встановлено порушення умов договору.

У судовому засіданні 05.05.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до cт. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

09.08.2013р. між Комунальним підприємством "Головний інформаційно- обчислювальний центр" (надалі позивач) та Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі відповідач) був укладений договір № 32-12 про закупівлю, відповідно до якого позивач зобов'язався у 2013 році надати відповідачу послуги, зазначені у рахунку вартості послуг (додаток №1 до договору, що є його невід'ємною частиною договору ), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до пп.1.2-1.3 договору, найменування (номенклатура, асортимент) послуг: код 63.11.1 послуги щодо оброблення даних, розміщення інформації на веб - вузлах, щодо програмного застосування та інші послуги щодо забезпечення інформаційно - технологічною інфраструктурою (послуги з обробки інформації обчислювальними засобами).

Згідно п.3.1 договору, ціна цього договору становить 244 424,74 грн., в тому числі ПДВ 40 737,46 грн.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг. Розрахунки за надані послуги здійснюється на підставі п.2 ст.49 Бюджетного кодексу України. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконані роботі здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Відповідно до умов пп. 5.1, 5.2 договору, строк та місце надання послуг: з червня - грудень 2013 року, заклади освіти Дніпровського району м. Києва.

Згідно п.10.1 договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2013 року.

Додатковою угодою № 1 про продовження строку дії договору на закупівлю: "послуги з оброблення даних обчислювальними засобами" від 09.08.2013р. сторони на підставі та з дотриманням ч. 6 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", домовились продовжити дію договору до 31 березня 2014 року.

Відповідно до п.1 додаткової угоди № 1, сторони домовились про подальше визначення суми, встановленої договором № 32-13 від 09.08.2013р. на суму 293 309,68 грн.

За актами приймання-передачі наданих послуг за період з вересня 2013 року по 24 березня 2014 року, які підписані сторонами без зауважень, позивачем були надані відповідачу послуги по договору № 32-13 від 09.08.2013р. на загальну суму 287 933,63грн.

Спір по справі виник, на думку позивача, внаслідок того, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 287 933,63 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 908,72 грн. - 3% річних та 3 572,65 грн. - інфляційні.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав всі передбачені договорами послуги, які прийняті відповідачем без зауважень щодо кількості та якості по актам здачі-приймання наданих послуг.

Однак відповідач оплати наданих позивачем послуг не провів, доказів зворотного суду не надав.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг не виконав, у зв'язка з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 287 933,63 грн.

Таким чином, враховуючи строки оплати встановлені п. 4.1. договору, обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги в розмірі 287 933,63 грн. настав з моменту підписання актів здачі-приймання наданих послуг та повинен бути виконаний в обумовлені договором строки.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №32-13 від 09.08.2013р. про закупівлю послуг за державні кошти, положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 287 933,63 грн. основної заборгованості.

Також, позивач в порядку ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 908,72 грн. - 3% річних та 3 572,65 грн. - інфляційні.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних й встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 908,72 грн. 3% річних та 3 5752,65 грн. - інфляційні, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Заперечення відповідача, що викладені в письмовому відзиву судом до уваги не приймаються з огляду на наступне:

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання обов'язку з оплати виконаних робіт. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року.

Крім того, відповідачем не доведено факт затримки бюджетного фінансування.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду не задовольняється, виходячи з наступного.

Пунктом 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок господарського суду при прийнятті рішення розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012р., підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим, що було б підставою для задоволення клопотання відповідача та відстрочення виконання рішення суду по даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02105, м. Київ, проспект Миру, 6-а, код ЄДРПОУ 37397216) на користь Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (02192, м. Київ, вул. Космічна, 12-А, код ЄДРПОУ 04013755) 287 933 грн. 63 коп. заборгованості, 3 572 грн. 65 коп. -інфляційні, 2 908 грн. 72 коп. - 3% річних, 5 888 грн. 31 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.05.2014 р.

Суддя Трофименко Т. Ю.