Ухвала суду № 38627529, 07.05.2014, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Баличева М .Б.

Доповідач - Матвєйшина О.Б.

Справа № 412/11624/13-ц

Провадження № 22ц/782/1515/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Матвєйшиної О.Б.,

суддів - Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В.

при секретарі: Івасенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу за апеляційними скаргами розглянувши апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ПАТ «Краснодонвугілля» на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Краснодонвугілля» про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що в період з 11.12.1989 року по 28.12.2010 рік працював у вугільній промисловості, останній час на шахті Молодогвардійська ПАТ «Краснодонвугілля». Був звільнений за станом здоров'я за ч.2 ст.40 КЗпП України. Довідкою МСЕК від 07.04.2008 року було встановлено безстроково 50% втрати працездатності по професійним захворюванням та встановлена 3 група інвалідності. З 01.04.2008 року 50% безстроково, у тому числі: 30% радикулопатія, 20% пневмоконіоз. Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 11 від 26.03.2007 року, було встановлено на підставі чого виникли професійні захворювання, а саме: недосконалість машин та механізмів, умов видобутку вугілля та проведення гірничих виробіток не забезпечувався згідно з нормативами. Концентрація вугільного та породного пилу, а також рівень вібрації на робочих місцях перевищували санітарні норми. Противопилові заходи виконувались не в повному обсязі. У зв'язку з професійним захворюванням йому завдано моральну шкоду, оскільки він постійно відчуває біль у грудях, часто лікується, порушені життєві стосунки, постійне почуття страху за своє життя та здоров'я. Просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 50000грн., оскільки трудовим законодавством саме на власника покладено відшкодування моральної шкоди, спричиненої працівникові.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Суд стягнув з публічного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000грн.

В іншій частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції змінити, збільшити розмір стягненої з ПАТ «Краснодонвугілля» на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди з 5000грн. до 50000грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство "Краснодонвугілля" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі через необґрунтованість та у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що актом розслідування хронічного професійного захворювання № 11 від 26.03.2007 року встановлено провину ПАТ «Краснодонвугілля» у виникненні професійного захворювання позивача. Позивач набув ряд хронічних захворювань. Відповідно до витягу з акту огляду МСЕК від 03.09.2003 року позивачу було встановлено 20% втрати професійної працездатності з 13.08.2003 року, що була підтверджена витягом з акту огляду МСЕК за № 0003912 від 11.10.2005 року. Черговим переглядом позивачу було встановлено ІІІ група інвалідності безстроково з 01.04.2008 року та 50% втрати професійної працездатності з 01.04.2008 року - 30% радікулопатія, 20%- пневмоконіоз безстроково. Міською профпатологічною комісією у 2006 році ОСОБА_2 було встановлено діагноз антрокосілікоз, остеохондроз, що віднесено до професійного захворювання, а також хребетна грижа диска, порушення статико-кишкової функції, була зроблена операція по видаленню грижі.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач що в період з 11.12.1989 року по 28.12.2010 рік працював у вугільній промисловості, останній час на шахті Молодогвардійська ПАТ «Краснодонвугілля». Був звільнений за станом здоров'я за ч.2 ст.40 КЗпП України..

Згідно до витягу з акту огляду МСЕК від 03.09.2003 року ОСОБА_2 було встановлено первинно 20% втрати професійної працездатності з 13.08.2003 року, що була підтверджена витягом з акту огляду МСЕК за № 0003912 від 11.10.2005 року. Черговим переглядом позивачу було встановлено ІІІ група інвалідності безстроково з 01.04.2008 року та 50% втрати професійної працездатності з 01.04.2008 року - 30% радікулопатія, 20%- пневмоконіоз безстроково.

Із медичних документів про лікування ОСОБА_2 вбачається, що позивач систематично звертався до медичних установ з приводу отриманого професійного захворювання, проходив курси амбулаторного та стаціонарного лікування.

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання № 11 від 26.03.2007 року встановлено на підставі чого виникли у позивача професійні захворювання, а саме: недосконалість машин та механізмів, умов видобутку вугілля та проведення гірничих виробіток не забезпечувався згідно з нормативами. Концентрація вугільного та породного пилу, а також рівень вібрації на робочих місцях перевищували санітарні норми. Противопилові заходи виконувались не в повному обсязі.

Оскільки професійне захворювання з втратою професійної працездатності позивачем отримано внаслідок не створення відповідачем належних умов праці, тобто з вини відповідача, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі висновками та актами розслідування професійного захворювання, і саме внаслідок вказаних дій відповідача позивачеві заподіяно моральну шкоду, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди саме з ПАТ "Краснодонвугілля".

Колегія суддів з урахуванням положень ч. 2 ст. 214, ст. 360-7 ЦПК України, враховує правову позицію Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові від № 6-26 цс 12 від 18.04.2012 року, щодо застосування правової норми у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або на уповноважений ним орган. За частиною 4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові " виплати), зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, припинення дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням і ця шкода повинна бути відшкодована відповідачем як роботодавцем.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 5000 грн., суд першої інстанції керувався засадами розумності, виваженості і справедливості; врахував характер і обсяг фізичних і душевних страждань, які зазнав і продовжує зазнавати позивач; встановлення ступень втрати професійної працездатності у розмірі 50 % та третю групу інвалідності, неможливість відновлення професійної працездатності та продовжувати працювати за професією шахтаря, зніженості самооцінки, важкість вимушених змін в житті позивача, характер додаткових зусиль для організації його життя, звуженості кола спілкування, необхідності постійного медикаментозного лікування та обов'язкового стаціонарного лікування з приводу хронічних захворювань, безпосередньої загрози для життя через наявні захворювання, встановлення діагнозу - рак легенів унеможливлює відновлення втрачених життєвих функцій організму.

Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги представника позивача щодо розміру стягнутої з відповідача суми моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 5000 грн., суд першої інстанції врахував характер, тривалість і обсяг фізичних і душевних страждань, які зазнав і продовжує зазнавати позивач; неможливість відновлення професійної працездатності, ступень втрати професійної працездатності, встановлення позивачу групи інвалідності, діагноз захворювання, характер додаткових зусиль для організації його життя при цьому суд керувався засадами розумності, виваженості і справедливості;

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Краснодонвугілля» про те, що в матеріалах справи відсутні медичні документи, що підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди, а саме висновок експертизи про наявність у позивача моральних страждань не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення цих обставин із боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить і висновок експертизи, проте він не є як єдиним можливим і достатнім доказом спричинення моральної шкоди, так і підставою визначення її розміру, так як згідно з ч. 2 статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

У разі, якщо відповідач не погоджується з доводами позивача про наявність моральної шкоди та її розміру, то відповідач, відповідно до вимог статей 10,60 ЦПК України, не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи. Як вбачається із матеріалів справи відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції клопотань про призначення експертизи не заявлялося.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК щодо допустимості доказів, норми КЗпП або будь-якій інший закон не вимагає підтвердження саме висновком МСЕК наявність моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Краснодонвугілля» про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини витікають із трудових відносин не заслуговують на увагу, оскільки до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст.233 КЗпП України). Однак, відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надано у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами).

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303,308,319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ПАТ «Краснодонвугілля» - відхилити.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Краснодонвугілля» про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: