Постанова № 38624372, 15.04.2014, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/489/14-a

15 квітня 2014 року м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В., при секретарі Костецькій Н.Т.

за участю:

представника позивача - Їжак Н.П.;

представника відповідача - ЯмнюкаІ.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу

за адміністративним позовом комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 4 листопада 2013 року №0007162201,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» (далі - позивач або КП «Тернопільтеплокомуненерго») звернулося до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - відповідач або Тернопільська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 4 листопада 2013 року №0007162201.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача в судовому засіданні зазначила, що позивачем було представлено для перевірки усі необхідні первинні бухгалтерські документи та документи податкового обліку, які підтверджували реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Лідерком», а тому вважає безпідставними висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо нереальності здійснення господарської операції.

Крім того, представник позивача зазначила, що КП «Тернопільтеплокомуненерго» не може нести відповідальності за можливі порушення податкового чи іншого законодавства зі сторони його контрагента, оскільки зі своєї сторони позивач виконав всі необхідні дії для підтвердження свого права на податковий кредит, а тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим.

З врахуванням вищенаведеного, представник позивача просила скасувати оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, з мотивів викладених в письмових запереченнях проти позову.

Представник податкового органу, зокрема, зазначив, що в ході перевірки було встановлено, що господарські операції позивача із ТОВ «Лідерком» не несуть економічного змісту та не мають реальних наслідків, що свідчить про фіктивний характер вказаних операцій та їх спрямування на неправомірне отримання податкової вигоди, а тому дані операції з вищевказаним контрагентом були спрямовані на отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Дані обставини, на думку представника податкової інспекції підтверджуються тим, що у контрагента позивача - ТОВ «Лідерком» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Також представник відповідача наголосив, що з показань свідка ОСОБА_3 встановлено, що він за грошову винагороду погодився взяти участь у реєстрації ТОВ «Лідерком» та ряду інших підприємств без мети здійснення реальної господарської діяльності. Фактичної господарсько-фінансової діяльності на ТОВ «Лідерком» він не проводив. Будь-яких робіт, послуг, товарів нікому не постачав та ні від кого не отримував. Виходячи з наведеного, перевіркою зроблено висновок, що невстановлені особи використовували ТОВ «Лідерком» з метою прикриття незаконної діяльності та товариство здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

З врахуванням викладеного, представник позивача вважає, що Тернопільська ОДПІ провела перевірку з дотриманням норм чинного законодавства та прийняла правомірне податкове повідомлення - рішення, а тому, вимоги позивача є безпідставними.

Крім пояснень представників сторін, судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані представниками позивача та відповідача, а також витребувані з ініціативи суду.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Тернопільською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку КП «Тернопільтеплокомуненерго» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Лідерком» за період з 1 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт № 1056/22-01/03353590 від 2.10.2013 року (а.с.9-20).

Перевіркою встановлено, що в порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (надалі по тексту - ПК України) КП «Тернопільтеплокомуненерго» завищено податковий кредит в загальній сумі 6391 грн.

За розглядом акта перевірки Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення - рішення від 4 листопада 2013 року № 0007162201 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 988, 75 грн., в тому числі основний платіж 6391 грн. та штрафні санкції 1 597, 75 грн.

Позивач не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, оскаржував його в адміністративному порядку, проте як рішенням Головного управління Міндоходів в Тернопільській області від 6 грудня 2013 року (а.с.35-38) так і рішенням Міністерства доходів та зборів України від 17 лютого 2014 року (а.с.45-47) в задоволенні скарг платника податків було відмовлено, а податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 4 листопада 2013 року № 0007162201 - залишено без змін.

Як вбачається з акту перевірки податковий орган при проведенні перевірки нібито встановив, що господарські операції позивача із ТОВ «Лідерком» не несуть економічного змісту та не мають реальних наслідків, що свідчить про фіктивний характер вказаних операцій та їх спрямування на неправомірне отримання податкової вигоди, а тому дані операції з вищевказаним контрагентом були спрямовані на отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту.

Податковий орган вважає, що вищенаведені обставини підтверджуються тим, що у контрагента позивача - ТОВ «Лідерком» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Крім того, при проведенні перевірки позивача враховано показання свідка ОСОБА_3 з яких нібито вбачається, що він за грошову винагороду погодився взяти участь у реєстрації ТОВ «Лідерком» та ряду інших підприємств без мети здійснення реальної господарської діяльності. Фактичної господарсько-фінансової діяльності на ТОВ «Лідерком» він не проводив. Будь-яких робіт, послуг, товарів нікому не постачав та ні від кого не отримував. Виходячи з наведеного, перевіркою зроблено висновок, що невстановлені особи використовували ТОВ «Лідерком» з метою прикриття незаконної діяльності та товариство здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам..

З такими висновками податкового органу суд не погоджується та вважає їх безпідставними виходячи з наступного:

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового Кодексу встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зазначаючи в акті перевірки про порушення позивачем вищенаведених норм Податкового кодексу України, податковий орган жодним чином не зазначив в чому ж виявилось таке порушення зі сторони позивача.

Суд вважає, що факт реального виконання договірних правовідносин між КП «Тернопільтеплокомуненерго» та ТОВ «Лідерком» підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а саме:

від 11.11.2011 р. № 255 на придбання фланця сталевого, датчиків на загальну суму 21408,0 грн., в т.ч. ПДВ 3568,0 грн.; від 15.11.2011 р. № 322 на поставку послуг-налагоджувальні роботи та забезпечення повірки тепл. у/з на загальну суму 1282,0 грн., в т.ч. ПДВ 213,67 грн.; від 15.11.2011 р. № 323 на придбання лічильників гарячої води на загальну суму 780,04 грн., в т.ч. ПДВ 130 грн.; від 21.11.2011 р. 461 на придбання лічильників гарячої води на загальну суму 5800 грн. в т.ч. ПДВ 96,67 грн.; від 21.11.2011 р. № 462 на поставку послуг-налагоджувальні роботи та забезпечення повірки тепл. у/з на загальну суму 3845,0 грн., в т.ч. ПДВ 641.0 грн.: від 21.11.2011 р. № 478 на придбання лічильників води на загальну суму 3600.0 грн., в т.ч. ПДВ 600,0 грн.: від 05.12.2011 р. № 127 попередня оплата на загальну суму 6852,0 грн., в т.ч. ПДВ - 1142,0 грн.

Поставка товару оформлена видатковими накладними, а надані факт надання послуг підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт.

Розрахунки за отриманий товар та надані послуги підтверджуються відповідною банківською випискою (а.с.67).

Судом не беруться до уваги твердження відповідача про те, що згідно протоколу допиту керівника ТОВ «Лідерком» він не мав наміру здійснювати господарської діяльності, а тому це свідчить про відсутність фактичної операції надання послуг. Такі твердження спростовується наступним:

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника-фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину, а такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Таким чином, належним доказом відсутності господарських операцій у випадку не підписання документів, що підтверджують її виконання, належною особою, може бути лише обвинувальний вирок суду який набрав законної сили та яким встановлено вищенаведену обставину.

Безпідставними суд вважає твердження Тернопільської ОДПІ про відсутність у ТОВ «Лідерком» об'єктивної можливості для виконання господарського зобов'язання в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання зобов'язання. Крім того, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка (надання) товарів, робіт, послуг контрагентом. До того ж, податковим органом не доведено існування об'єктивної потреби у залученні працівників та основних засобів, та складських приміщень.

Тернопільська ОДПІ прийшовши до висновку про нереальність здійснення господарських операцій між КП «Тернопільтеплокомуненерго» та ТОВ «Лідерком» взяла до уваги висновок акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерком», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.09.2011 року по 29.02.2012 року від 17.05.2013 року № 1698/22-8/3519707 (а.с.96-101).

Суд не може приймати до уваги вищенаведений акт як належний та допустимий доказ, який підтверджує нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та названими контрагентами, оскільки вищенаведеним актом перевірки було зафіксовано неможливість проведення звірки контрагента позивача, але жодним чином не перевірялися та не аналізувалися будь-які документи по взаємовідносинах даних суб'єктів господарювання.

Також суд вважає, що на реальність здійснення господарських операцій не впливає (можливе в даній справі) невиконання контрагентом своїх зобов'язань.

Так, Постановою Верховного Суду України від 1 червня 2010 р. № 10/82 визначено, що «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Позиція Верховного суду в даному випадку повністю узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

В даному випадку з врахуванням вищенаведеного рішення Європейського суду з прав людини та керуючись ч.2 ст.8 КАС України суд при вирішення спору в вищенаведеній частині застосовує принцип верховенства права.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошено на тому, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування такого підходу на практиці, оскільки подібне розмежування дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Суд при вирішенні даного спору, враховує те, що податковим органом не доведено недобросовісності КП «Тернопільтеплокомуненерго», а вчиненні ним господарські операції з ТОВ «Лідерком» не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Згідно приписів частини 2 статті 71 КАСУ, яка регулює порядок доказування в адміністративному суді, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно обов'язок щодо доказування правомірності рішення суб'єкта владних повноважень покладається на останнього і у справах про визнання його правового акта протиправним і його скасування.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 4 листопада 2013 року №0007162201 є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, не спростовані належним чином відповідачем, а отже підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області форми "Р" №0007162201 від 4 листопада 2013 року.

Повернути з Державного бюджету України на користь комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" 1 827 грн. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 квітня 2014 року.

Суддя Осташ А. В.

копія вірна

Суддя Осташ А. В.