Ухвала суду № 38618511, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 року м. Київ К/9991/84664/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - ДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

у справі № 2а-1517/10/1770 (32496/10/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ-ЕКО" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.09.2009 № 0004272342/0, № 0004262342/0 та № 0002231742/0/17-123 (а також податкових повідомлень-рішень, прийнятих у процедурі адміністративного оскарження), визнання недійсними та скасування першої і другої податкових вимог від 23.04.2010 № 1/387 та від 27.05.2010 № 2/469, рішення ДПІ від 01.07.2010 № 51, та про зобов'язання відповідача виключити суми оспорюваних податкових зобов'язань з реєстру податкових повідомлень і обліковувати їх в окремому реєстрі до закінчення процедури судового оскарження.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011, позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.09.2009 № 0004272342/0 (№ 0004272342/1, № 0004272342/2, № 0004272342/3) та № 0004262342/0 (№ 0004262342/1, № 0004262342/2, № 0004262342/3); визнано недійсними першу та другу податкові вимоги, а також рішення податкової інспекції про застосування заходів погашення податкового боргу платника за рахунок стягнення його активів; в решті позову відмовлено.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про неправильне застосування судами вимог чинного законодавства та просить частково скасувати прийняті у справі рішення і повністю відмовити у позові Товариства.

Переглянувши справу у межах касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що контролюючим органом було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.03.2009, оформлену актом від 31.08.2009 № 51/23/33001226. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення від 11.09.2009:

№ 0004272342/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 332 946 грн. (у тому числі 221964 грн. за основним платежем та 110982 грн. за штрафними санкціями);

№ 0004262342/0 про донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 601 473 грн. (у тому числі 428 910 грн. за основним платежем та 172 563 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваних донарахувань став висновок податкового органу про неправомірне відображення позивачем у податковому обліку операцій, здійснених у процесі провадження Товариством будівельної діяльності з капітального ремонту вертикального транспорту (ліфтів) без наявності ліцензії, що вплинуло на правильність визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість. На обґрунтування цієї правової позиції податковий орган зазначає про те, що витрати (у тому числі і по сплаті ПДВ), понесені у рамках провадження незаконної господарської діяльності, не відповідають критеріям валових витрат, наведеним у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та умовам формування податкового кредиту згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Однак суди цілком об'єктивно відхилили зазначені доводи податкового органу як неспроможні.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У справі, що переглядається, суди обґрунтовано зазначили, що Товариством подано до податкового органу всі необхідні документи, що підтверджують його право на валові витрати та податковий кредит за операціями з придбання робіт та матеріалів для їх подальшого використання у процесі виконання ремонту ліфтів. ДПІ не доведено невідповідності цих первинних документів вимогам чинного законодавства або наявності у них суперечливих відомостей. Реальність виконання зазначених операцій ДПІ не заперечує. Доказів, які б свідчили про відсутність у платника наміру отримати економічний ефект в результаті реальної економічної діяльності, податкова інспекція не представила.

Доводи ДПІ про понесення Товариством спірних витрат без наявності дозвільної документації (ліцензії для виконання будівельних робіт) не можуть слугувати належною підставою для оспорюваних донарахувань, позаяк наявність відповідних документів не передбачена наведеними законодавчими нормами як умова для формування валових витрат та податкового кредиту.

Чинне податкове законодавство не ставить порядок формування платником даних податкового обліку в залежність від дотримання ним вимог цивільного та господарського законодавства при провадженні господарської діяльності. Саме по собі здійснення платником діяльності без наявності ліцензії не є правопорушенням у сфері податкового законодавства та не може призводити до негативних наслідків у податковому обліку платника.

З тих самих підстав суди правильно відхилили і твердження податкового органу про неправомірне нарахування платником амортизації на вартість основних фондів, що використовувалися Товариством при здійсненні капітального ремонту ліфтів до часу отримання ліцензії.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

В силу вимог підпункту 6.2.3 пункту 6.2 цієї ж статті Закону перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків. обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк; друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Таким чином, як вірно зазначили суди, чинне податкове законодавство України пов'язує можливість надсилання податкової вимоги платникові з фактом узгодженості податкового зобов'язання та його перетворенням у податковий борг внаслідок порушення строків його погашення.

Відповідно до приписів підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 названого Закону при зверненні платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і прийняття відповідного рішення.

Оскільки, як встановили суди, Товариством було подано даний позов 01.04.2010, тобто до закінчення граничного строку сплати податкових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 15.03.2010 № 0004272342/3 та № 0004262342/3 (які були отримані позивачем 26.03.2010), то зазначені податкові зобов'язання не набули статусу узгоджених, а тому були неправомірно включені ДПІ до оспорюваних податкових вимог. Наведене обумовлює і незаконність вжиття податковою інспекцією заходів погашення податкового боргу за рахунок активів Товариства.

Рішення судів в частині відмови у задоволенні позову (зокрема, в частині висновків щодо правомірності нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 12356,58 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 11.09.2009 № 0002231742/0/17-123) учасниками спору у касаційному порядку не оскаржується. А відтак з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині другій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційного суду відсутні підстави для надання правового аналізу оскаржуваних судовим актам у відповідній частині.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне відхилити.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-1517/10/1770 (32496/10/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько