Рішення № 38617922, 06.05.2014, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/12683/13-ц

Провадження №2/751/46/2014

Рішення

Іменем України

06 травня 2014 року м. Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Овсієнко Ю. К.

при секретарі Ніколаєнко І. О.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, Реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області, про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, визнання договору частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

встановив:

20 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності (т.1 а.с. 2-6).

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року позов задоволено: визнано АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і визнано за кожним з них право власності на 1/2 частину цієї квартири. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2013 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року змінено: визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/20 ідеальних частин приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2013 року рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

28 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 лютого 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_7, про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору частково недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння об'єднано в одне провадження.

З урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно - приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на 1/2 частину приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 19 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 2539 в частині дарування 1/2 частини нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1; витребувати з володіння ОСОБА_5 на його користь 1/2 частину нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивує тим, що з ОСОБА_11 він перебував у зареєстрованому шлюбі з 12 жовтня 1990 року. На підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.09.2012 року шлюб між ними було розірвано. Вказує, що за період шлюбу за рахунок спільних коштів ними було набуте нерухоме майно - АДРЕСА_1. Дану квартиру було придбано за договорами купівлі продажу, які оформлялися на ОСОБА_3 Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 заперечує існування його права власності на набуте за час шлюбу нерухоме майно, а тому змушений звернутися до суду з відповідним позовом. У позовній заяві від 28.01.2014 року (а.с. 139-145 тому № 2) позивач зазначає, що 21 вересня 2012 року Новозаводським районним судом м. Чернігова було постановлено ухвалу по цивільній справі за його позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та з метою забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1. 16 жовтня 2012 р. Новозаводським районним судом м. Чернігова по даній цивільній справі було винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, визнано спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та визнано за позивачем і відповідачем ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири кожному. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2013 р. рішення суду першої інстанції змінено: визнано за позивачем право власності на 9/20 ідеальних частин приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1; вирішено питання по перерозподілу судових витрат. Позивач пояснює, що на підставі ввищезгаданого рішення суду апеляційної інстанції, 14.02.2013 року Реєстраційною службою Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області було зареєстровано за ним на праві спільної сумісної власності 9/20 ідеальних частин приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1. Ухвалою ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.11.2013 р. рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 р. та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 28 січня 2013 р. були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Стверджує, що не зважаючи на ту обставину, що в суді продовжувався розгляд даної справи, на предмет спору було накладено арешт, а Новозаводським ВДВС Чернігівського МУЮ як обтяжувачем не було прийнято постанову про припинення обтяження, відповідач ОСОБА_3 під час судового провадження невідомими для нього шляхами змінила правовий статус спірного майна, а в подальшому вчинила незаконні дії щодо зняття арешту з нього, а потім здійснила його відчуження без згоди на те позивача. Позивач зазначає, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.01.2014 року щодо спірного майна були вчинені наступні дії: 09.12.2013 року за заявою відповідачки ОСОБА_3 було припинено обтяження - знято арешт з майна; підставою для припинення було рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 жовтня 2012 року (яке було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.11.2013 р.); 10.12.2013 pоку було скасовано державну реєстрацію його власності на 9/20 ідеальних частин приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1 на підставі ухвали ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.11.2013 року; 11.12.2013 року відповідачка ОСОБА_3 змінила правовий статус спірного майна, здійснивши реєстрацію на своє ім'я нежитлового приміщення, магазину непродовольчих товарів за адресою АДРЕСА_1 хоча після скасування судом касаційної інстанції рішень судів першої та апеляційної інстанцій спірне майно знову мало статус «квартири» та перебувало під арештом і реєстрацію було проведено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, а не на фізичну особу ОСОБА_3; 19.12.2013 року між відповідачкою ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 2539 і власником спірного майна стала ОСОБА_4; 08.01.2014 року між відповідачкою ОСОБА_4 та третьою особою по справі ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 12 і власником спірного майна стала третя особа по справі ОСОБА_6; 11.01.2014 року між третьою особою по справі ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 32 і власником спірного майна став відповідач ОСОБА_5; 11.01.2014 року між відповідачем ОСОБА_5 (іпотекодавцем) та третьою особою ОСОБА_8 (іпотекодержателем) було укладено договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 34; на спірне майно зареєстровано обтяження - заборону на нерухоме майно. Виходячи з вищенаведених обставин вважає, що договір дарування нежитлового приміщення від 19 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 2539, підлягає визнанню частково недійсним щодо 1/2 частини нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1, оскільки відповідач ОСОБА_3 уклала його за відсутності належних на те повноважень, тобто без згоди іншого співвласника - ОСОБА_1 Також пояснює, що відповідач ОСОБА_5 безвідплатно набув в особи, яка не мала права його відчужувати, право власності на спірне майно за договором дарування від 11.01.2014 року, а тому просить витребувати з володіння останнього на його користь 1/2 частину зазначеного спірного майна.

Судом проводиться розгляд справи в загальному порядку, оскільки проти проведення заочного розгляду справи заперечує позивач та його представник.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити. В своїх поясненнях послались на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином (а.с. 283 тому №2). До суду телеграфом надійшло повідомлення від 05.05.2014 року, про відкладення розгляду. (т.2 а.с. 292). Поважних причин щодо не можливості прийняти участь в судовому засіданні суду не надано, а тому суд вважає можливим справу розглянути у відсутність відповідача за наявними доказами у справі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином (а.с. 276 тому № 2). Причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення проведення судового засідання від неї не надходило.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином (т.2 а.с. 281). Причини неявки суду невідомі, клопотань про відкладення проведення судового засідання від нього не надходило.

Треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином (т.2 а.с. 286, 287). Причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення проведення судового засідання від них не надходило.

Третя особа ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином (т.2 а.с. 282, 284). Через канцелярію суду надав заяву, в якій просить суд судовий розгляд проводити без його участі (т.2 а.с. 295).

Третя особа приватний нотаріус ЧМНО ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином (т.2 а.с. 277, 288 ). До суду надіслав заяву, в якій просив цивільну справу слухати у його відсутність у судових засіданнях (т.2 а.с. 262).

Третя особа приватний нотаріус ЧМНО ОСОБА_10 в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином (т.2 а.с. 278, 285 ). Причини неявки суду невідомі, клопотань про відкладення проведення судового засідання від нього не надходило.

Представник третьої особи Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином (т.2 а.с. 279). Через канцелярію суду надійшла заява, в якій просили провести розгляд справи без участі представника третьої особи (т.2 а.с. 293).

Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 12.10.1990 pоку, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.09.2012 року, що підтверджується копією рішення суду, яке набрало законної сили (т.1 а.с. 31).

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають доньку ОСОБА_4, а ОСОБА_7 є сином ОСОБА_3, що не заперечувалось учасниками судового розгляду.

В період шлюбу відповідно до трьох нотаріально-посвідчених договорів купівлі-продажу від 24.12.2002 року, 24.12.2002 року та 30.10.2003 року, в яких покупцем є відповідач ОСОБА_3, сторонами по справі була придбана квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 8-10).

Рішенням Чернігівського міськвиконкому від 22.01.2003 року № 18 за заявою ОСОБА_12 і ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 переведено з житлового фонду до нежитлового, а рішенням Чернігівського міськвиконкому від 15.12.2003 року затверджено акт державної приймальної комісії магазину непродовольчих товарів приватного підприємця ОСОБА_3 з присвоєнням йому поштової адреси: АДРЕСА_1, що підтверджується копіями даних розпоряджень (т.1 а.с. 61, 105).

Відповідно до довідки КП «Чернігівське МБТІ» станом на 08.10.2012 року право власності в цілому на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 (т.1 а.с. 29).

Згідно ч. 1 ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю; кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними; в окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Частиною 1 ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення.

Судом не встановлені правові підстави для відступу від засад рівності часток подружжя.

19 грудня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування нежитлового приміщення, за яким ФОП ОСОБА_3 передала безоплатно ОСОБА_4 в дар нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів, яке знаходиться в АДРЕСА_1, та вказано, що щодо нежитлового приміщення відсутні судові спори, що підтверджується копією вказаного договору (т.2 а.с. 251-252).

Частинами 1, 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною 4 статті 369 ЦК України передбачено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

08.01.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 12; власником спірного майна стала ОСОБА_6 (т.2 а.с. 263).

11.01.2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 32; власником нежитлового приміщення магазина непродовольчих товарів у будинку АДРЕСА_1 став ОСОБА_5 (т.2 а.с. 264).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 3 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що необхідно визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно - приміщення магазину непродовольчих товарів у будинку АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1.

Враховуючи відсутність у відповідача ОСОБА_3 необхідних повноважень щодо відчуження спірного майна без згоди іншого співвласника, суд приходить до висновку, що необхідно визнати частково недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 19 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 2539 в частині дарування 1/2 частини нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи, що ОСОБА_5 безвідплатно набув право власності на нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 за договором дарування від 11.01.2014 року, укладеним між ним та ОСОБА_6, а тому 1/2 частина вищезазначеного нерухомого майна, яка належить на праві власності ОСОБА_1, має бути витребувана з володіння ОСОБА_5 на користь позивача.

Позивачем понесені документально підтверджені судові витрати по сплаті сцдового збору (т.1 а.с. 1, т.2 а.с. 138), які в порядку ст. 88 ЦПК України мають бути стягнуті з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в сумі 565 грн. 50 коп.

Згідно приписів ст. ст.10, 11 ЦПК України справу розглянуто судом в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 22, 28 КпШС України, ст.ст. 60, 61, 68, 70 СК України, ст.ст. 217, 368, 369, 387, 388 ЦК України, -

Вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно - приміщення магазину непродовольчих товарів у будинку АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину приміщення магазину непродовольчих товарів у буд. АДРЕСА_1.

Визнати частково недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 19 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 2539 в частині дарування 1/2 частини нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувати з володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частину нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 565 (п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 50 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд м. Чернігова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ю. К. Овсієнко