Рішення № 38612242, 12.05.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 354/82/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1135/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Марчак Ю.І.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

Суддів: Бойчука І.В., Вакарук В.М.

Секретаря Гавриляк Є.М.

з участю представника апелянта Рокетської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

03.02.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 договору від 12.07.2007 року, останній отримав кредит у розмірі 4700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг і Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 31.10.2013 року за ним наявна заборгованість в загальній сумі 15321,25 грн., а саме: 3909,53 грн. - заборгованість за кредитом, 7902,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2541,50 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 717,68 грн. штраф (процентна складова).

У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 15321,25 грн.

Заочним рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неправильно дійшов висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності. Судом не взято до уваги, що згідно п. 9.12. Умов і правил надання банківських послуг, які разом із заявою позичальника складають між позичальником і банком договір про надання банківських послу, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той же строк. Відповідач не звертався до банку із заявою про припинення дії договору, у зв'язку із чим на підставі умов п. 9.12. Умов і правил надання банківських послуг договір не припинив свою дію. Пунктом 9.3. Умов і правил надання банківських послуг передбачено, що картрахунок відкрито на необмежений строк. Таким чином судом не враховано, що строк дії картки та строк дії кредитного договору поновлюється кожного разу зі спливом терміну дії картки.

Також апелянт вказує, що судом неправильно застосовано до даних спірних правовідносин положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки дана правова норма не містить вказівок на порядок застосування строку позовної давності судом під час розгляду справ в порядку цивільного судочинства, а стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту. Таким чином, суд першої інстанції застосував норму, яка не підлягала застосуванню.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції допустив порушення вимог ст.ст. 5, 10 ч. 3, 11 ч. 1, 60 ЦПК України.

З цих підстав апелянт просить заочне рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав доводи скарги з наведених в ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання на з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку (а.с. 68). Причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності відповідача.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Наведеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 існують договірні стосунки.

12 липня 2007 року між сторонами укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від банку кредитний ліміт на кредитну картку в сумі 800 грн. з базовою процентною ставкою за кредитом 3% на місяць на залишок заборгованості.

Факт укладення кредитного договору між сторонами підтверджується заявою позичальника від 12.07.2007 року, відповідно до якої він погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 10).

Згідно заяви та п. 3.2. Умов і правил надання банківських послуг (а.с. 10, 11 зв.) кредитний ліміт може бути збільшений чи зменшений за рішенням банку.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується випискою ПАТ КБ «ПриватБанк» по рахунку ОСОБА_3, що банком було збільшено кредитний ліміт до 4700 грн.

Відповідно до п. 6.5. Умов і правил надання банківських послуг (а.с. 12 зв.) позичальник зобов'язався погашати заборгованість по кредиту, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 5.4. Правил користування платіжною карткою (а.с. 13 зв.) позичальник зобов'язався погашати проценти по кредиту щомісячно за попередній місяць, а кредит - в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі MONTH).

Не зважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, відповідач систематично порушував строки сплати кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором від 12.07.2007 року (а.с. 7-9).

В силу дії ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом п. 5.2. Умов і правил надання банківських послуг (а.с. 12 зв.) у випадку порушення держателем картки боргових зобов'язань банк вправі вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи в частині визначеній банком.

Відповідно до заяви позичальника від 12.07.2007 року у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. +5% від суми позову.

Положенням п. 5.5.1. Умов і правил надання банківських послуг встановлено, що за несвоєчасне виконання боргових зобов'язань держатель сплачує проценти по підвищеній процентній ставці або додаткову комісію, розміри яких визначаються Тарифами.

З урахуванням встановленого суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором у відповідача перед банком мається заборгованість в загальній сумі 15321,25 грн.

За даними розрахунку заборгованості за договором від 12.07.2007 року (а.с. 7-9) за відповідачем станом на 31.10.2013 року наявна заборгованість, а саме: 3909,53 грн. - заборгованість за кредитом, 7902,54 грн. - заборгованість за процентами, 2541,50 грн. - заборгованість по комісії, 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 717,68 грн. штраф (процентна складова).

Відмовляючи ПАТ КБ «ПриватБанк» в стягненні з відповідача заборгованості по кредитному договору, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, а оскільки судом не встановлено підстав для поновлення строку позовної давності і таке клопотання позивачем не заявлялося, то є підстави для відмови в позові у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності без поважних причин.

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-116цс13 від 06 листопада 2013 року зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до п. 9.12. Умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той же строк.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 не звертався до банку із заявою про припинення дії договору, укладеного між ним та банком 12.07.2007 року, то даний договір не припинив свою дію, а пролонговувався кожного разу зі спливом строку його дії. Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що перебіг позовної давності почався з жовтня 2010 року, і позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором з пропуском строку позовної давності.

Крім того, судом першої інстанції не вірно встановлені обставини справи щодо того, що відповідач ОСОБА_3 не заявляв про застосування строку позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд із заявою, в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за пропуском строку позовної давності.

Разом з тим така заява ОСОБА_3 не може бути взята до уваги, оскільки кредитний договір від 12.07.2007 рокує дійсним, його строк дії не припинений і строк виконання не минув.

Судом першої інстанції також неправильно застосовано до спірних правовідносин положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до Правої позиції Верховного Суду України у справі 6-126цс13 від 20 листопада 2013 року пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що в силу дії п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення. А тому заочне рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. По суті встановленого судом позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Заочне рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року скасувати, ухваливши нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження якого: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, з зарахуванням на р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 - 15321 грн. 25 коп. (12779,75) (п'ятнадцять тисяч триста двадцять одна гривня 25 коп.) заборгованості за договором від 12.07.2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, станом на 31.10.2013 року, та на рахунок 64993919400001, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 - 243 грн. 60 коп. витрат по оплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Вакарук В.М.