Постанова № 38602872, 31.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 р. Справа № 804/16896/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріБубенець Т.А. за участю: представника позивача представника відповідача Ремез К.І. Колупаєва О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Арматурний завод «Адмірал» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арматурний завод «Адмірал» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000372206 від 05.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в акті перевірки не наведено жодних даних та обґрунтованих доказів, які б підтверджували порушення позивачем норм податкового законодавства, у зв'язку з чим пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено податковим органом правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Працівниками Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Арматурний завод «Адмірал» з питання правомірності декларування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) та задекларований у податковій декларації з ПДВ за період вересень 2013 року з моменту його виникнення.

За результатами перевірки складено акт №1004/2206/31158157 від 22.11.2013 року, в якому перевіряючими зроблено висновок про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Арматурний завод «Адмірал» п.200.1 статті 200 Податкового кодексу України, а саме завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24) податкової декларації за вересень 2013 року у розмірі 247469,00 грн.; п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за серпень 2013 року на суму 101964,00 грн. за вересень 2013 року на суму 2037,00 грн.

Не погодившись із результатами перевірки, позивач надав заперечення, на які було надано відповідь вих.№9315/10/2206 від 02.12.2013 року про те, що висновки акту №1004/2206/31158157 від 22.11.2013 року є правомірними та відповідають вимогам діючого законодавства.

05.12.2013 року Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0000372206, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 130 001,25 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач (орендар) з товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім «Технопром» (орендодавець) уклав договір оренди №04012013/02 від 04.01.2013 року, згідно умов якого орендодавець в порядку та на умовах, встановлених даним договором, передає за плату орендарю у строкове користування, а орендар приймає нерухоме майно з усім наявним устаткуванням загальною площею 5463,4 кв.м., що розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Краснозаводська, 14 із зобов'язанням сплати на користь орендодавця визначеної орендної плати.

Пунктом 3.1 укладеного договору оренди встановлено, що строк оренди становить 10 років з моменту прийняття орендарем об'єкту оренди по акту прийому-передачі нерухомого майна в орендне користування.

Відповідач в своїх запереченнях звертав особливу увагу суду на те, що орендодавець приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, 14, яке орендує позивач разом із обладнанням, не є власником цього майна, а тому не має права здавати його в оренду. На підтвердження цього відповідач надав відповідь з Державної реєстраційної служби України, яка інформує, що об'єкти нерухомого майна за реєстраційними номерами №2439712101, 18188312101, 53166012101, 53221612101, 189378612101, що знаходяться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, 14, не належать орендодавцю ТОВ Торговий дім «Технопром».

Проте, матеріалами справи підтверджується, що про право власності на нерухоме майно (будівля механічного цеху), що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, зул. Краснозаводська, 14 за реєстраційним номером 33202427, знаходиться у власності ТОВ Торговий дім «Технопром» з 22.04.2011 року на підставі говору купівлі-продажу нерухомо майна.

Таким чином, орендодавець - ТОВ Торговий дім «Технопром» є власником приміщення, що орендується, тому укладений договір оренди №04012013/02 від 04.01.2013 року є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства .

У зв'язку з тим, що договір №04012013/02 від 04.01.2013 року не було зареєстровано та нотаріально засвідчено податковий орган зробив висновок про нікчемність даного договору та спрямованість господарської операції винятково на зменшення бази оподаткування, що не має під собою розумної, економічно-обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з неправомірним використанням позивачем у господарській діяльності нерухомого приміщення, договір оренди на яке не був зареєстрований.

Суд не погоджується з викладеним висновком відповідача з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 1 статі 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами.

З аналізу наведених норм вбачається, що усі договори оренди, які використовуються товариством при здійсненні ним підприємницької діяльності, повинні пройти державну реєстрацію.

Проте суд вважає, що використання приміщення без державної реєстрації правовстановлюючих документів або з недотриманням встановленого порядку не є порушенням вимог податкового законодавства, які тягнуть за собою передбачену відповідальність. При цьому, відповідальність за порушення, допущені в іншій галузі законодавства, не може створювати для суб'єктів господарювання додаткову, прямо не передбачену законодавством, відповідальність в сфері оподаткування.

Суд зазначає, що податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов'язковість формального оформлення договорів оренди, підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції.

Позивачем були надані відповідні документи на підтвердження легітимності користування об'єктом оренди. Недотримання правил реєстрації угод (при встановлені волевиявлення учасників угод на реєстрацію договорів) може бути підґрунтям цивільно-правової відповідальності для сторін по угоді, але не може бути в даному випадку підставою для застосування податкових санкцій, в тому числі у вигляді визначення податкових зобов'язань.

Крім того, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що договір оренди №04012013/02 від 04.01.2013 року було укладено із врахуванням протоколу розбіжностей від 04.01.2013 року, яким передбачено редакція пункту 3.1 договору, а саме закріплено строк оренди 1 рік з моменту прийняття орендарем об'єкту оренди по акту прийому-передачі нерухомого майна в орендне користування.

Вказаний протокол розбіжностей підписано орендодавцем без заперечень та відповідає приписам пункту 3.3 договору оренди.

Таким чином, договір вступив у силу із врахуванням протоколу розбіжностей та не підлягав додержанню форми правочину, передбаченої статтями 793-794 Цивільного кодексу України.

При цьому суд критично оцінює позицію представника відповідача, що ненадання позивачем до перевірки протоколу розбіжностей від 04.01.2013 року у відповідності до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України є підставою для висновку, що такий документ був відсутній у платника податків на час складення договору оренди.

Згідно абзацу 2 пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Суд зазначає, що чинне законодавство не зобов'язує платника податку надавати документи тільки до перевірки або письмових заперечень на акт перевірки, він може подати їх безпосередньо до суду як доказ на підтвердження обґрунтування своєї позиції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав усі підтверджуючі документи, що засвідчують факт виконання договору оренди №04012013/02 від 04.01.2013 року, зокрема, акти прийому-передачі нерухомого майна в орендне користування, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також документи, що підтверджують орендну плату.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що ТОВ «Арматурний завод «Адмірал» на підставі пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України законно було задекларовано податковий кредит у травні-вересні 2013 року та правомірно сформовано р.19 податкових декларацій з ПДВ.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 260,00 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Арматурний завод «Адмірал» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000372206 від 05.12.2013 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Арматурний завод «Адмірал» судові витрати у розмірі 260,00 грн. (двісті шістдесят гривень нуль копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 07 квітня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко