Постанова № 38602345, 30.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2014 р. Справа№ 910/19814/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

За участю представників:

позивача: Бабенко С.В. - пред. за. дов. б/н від 02.01.2014;

відповідача -1: не з'явився;

відповідача -2: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Капітал Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 р.

у справі №910/19814/13 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Звенигородський сироробний комбінат"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Капітал Інвест"

про стягнення 868 693, 83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2014р. у справі № 910/19814/13 позов задоволенно частково: підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача 811 399,50 грн. - заборгованості та 16 227,99 грн. - судового збору. Також, підлягає стягненню з відповідача -1 на користь позивача 44 019,65 грн. - пені, 9 578,92 грн. - 3% річних та 1 071,97 грн. - судового збору, а з відповідача-2 на користь позивача 1 866,22 грн. - пені, 1 533,88 грн. - 3% річних та 68,00 грн. - судового збору. В решті частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального права.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм ст. 77 ГПК України не задовольнив клопотання відповідача-2 та не відклав розгляд справи. Також, скаржник вказує, що видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, як первинні документи бухгалтерського обліку, оформлені з грубим порушенням норм закону без зазначення передбачених законом обов'язкових реквізитів, а саме, посади та прізвища осіб, відповідальних за отримання продукції, у зв'язку з чим не можуть підтверджувати факт поставки продукції позивачем відповідачу-1.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що скаржник мав достатньо часу, за період розгляду справи в суді першої інстанції, щоб надати свої заперечення на позовну заяву, до того ж, відповідач-2 не заперечує проти суми боргу, а необґрунтовано вказує на оформлення видаткових накладних до Договору поставки, хоча правовідносини між позивачем та відповідачем-2 базуються на Договорі поруки.

Відповідач-1 відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою від 11.03.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду на 02.04.2014.

01.04.2014 від генерального директора відповідача-2 на адресу суду надійшла телеграма, яка за своїм змістом є клопотанням про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 02.04.2014 представник позивача з'явився, представники відповідачів не з'явилися.

Ухвалою суду від 02.04.2014 розгляд справи відкладено на 30.04.2014.

В судове засідання 30.04.2014 представник позивача з'явився, представники відповідачів повторно не з'явилися.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи з урахуванням правил ст.ст.99,101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне:

Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідачів 868 693, 83 грн., з яких 811 399,50 грн. - основного боргу, який просить стягнути солідарно з відповідачів, а з відповідача-1 - 44 019,65 грн. - пені та 9 578,92 грн. - 3% річних і з відповідача-2 - 2 028,50 грн. - пені та 1 667,26 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки №1682/10/10 від 01.12.2010 р. відповідачем-1 належним чином не виконано зобов'язання з оплати поставленої позивачем продукції, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 811 399,50 грн. Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача-1 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань пені у розмірі 44 019,65 грн. та 3% річних у розмірі 9 578,92 грн.

Вимоги до відповідача-2 обґрунтовані тим, що відповідно до Договору поруки №96 від 10.07.2013 р. ТОВ "Ренесанс Капітал Інвест" поручилося за повне та своєчасне виконання відповідачем-1 зобов'язань щодо оплати заборгованості за поставлену продукцію за Договором поставки №1682/10/10 від 01.12.2010 р., яке останнім належним чином не виконане. Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача-2 пені у розмірі 2 028,50 грн. та 3% річних у розмірі 1 667,26 грн. за Договором поруки №96 від 10.07.2013.

Відповідач-1 у відзиві на позов просить відмовити у позові, вказуючи на відсутність в матеріалах доказів на підтвердження факту поставки позивачем продукції згідно з умовами Договору поставки №1682/10/10 від 01.12.2010 р.

Відповідач-2 на вимогу суду відзиву на позов так і не надав, повноважного представника в судові засідання до суду першої інстанції протягом всього розгляду справи не направив.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2010 р. між Відкритим акціонерним товариством "Звенигородський сироробний комбінат" (після зміни найменування - ПАТ "Звенигородський сироробний комбінат") (постачальник) та ТОВ "Ренесанс Кепітал Інвест" (покупець) було укладено Договір поставки №1682/10/10 (надалі - "Договір поставки").

Відповідно до п. 1.1 Договору поставки на умовах даного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п. 3.2 Договору поставки продукція вважається переданою покупцеві з моменту її фактичної передачі йому разом з необхідними супровідними документами та підписанням покупцем відповідного документу про прийняття цієї продукції. З цього моменту покупець набуває право власності на продукцію. Ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця з моменту набуття ним права власності.

Пунктом 4.3 Договору поставки передбачено, що розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30 календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію (п. 3.2 Договору). Днем оплати вважається день списання банком коштів з поточного рахунку покупця.

На виконання умов Договору поставки позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 890 600,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №34694 від 18.03.2013 р., №34751 від 25.03.2013 р., №34844 від 10.04.2013 р., №34922 від 16.04.2013 р. та №35261 від 31.05.2013 р., а також видатковими накладними №34694 від 18.03.2013 р., №34751 від 25.03.2013 р., №34844 від 10.04.2013 р., №34922 від 16.04.2013 р. та №35261 від 31.05.2013 р.

03.07.2013 р. повноважні представники сторін підписали та скріпили печатками юридичних осіб Акт звірки взаєморозрахунків за первинними документами бухгалтерського обліку, яким підтверджується прийняття відповідачем-1 від позивача продукції на загальну суму 890 600,00 грн.

Відповідач-1 частково повернув поставлену продукції на суму 240,60 грн. згідно видаткової накладної (повернення) №ВП-0000012 від 18.03.2013 р., а, також, частково оплатив поставлену продукцію на суму 78 959,90 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача. Таким чином, заборгованість відповідача-1 перед позивачем за поставлену продукцію становить 811 399,50 грн.,

Крім того, 10.07.2013 р. між ПАТ "Звенигородський сироробний комбінат" (кредитор), ТОВ "Ренесанс Кепітал Інвест" (боржник) та ТОВ "Ренесанс Капітал Інвест" (поручитель) було укладено Договір поруки №96 (надалі - "Договір поруки").

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання усіх зобов'язань за Договором поставки, який укладений між кредитором та боржником.

Пунктом 3.1 Договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань щодо оплати заборгованості за поставки продукції згідно Договору поставки у загальній сумі 811 399,50 грн., яка підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 03.07.2013 р., що є невід'ємним додатком до цього договору.

Згідно з п. 3.2 Договору поруки поручитель розраховується перед кредитором за боржника до 15.09.2013 р. шляхом перерахування грошових коштів, визначених п. 3.1 цього договору, в національній валюті України на розрахунковий рахунок кредитора, який вказаний в розділі 8 даного договору.

18.09.2013 позивач звернувся до відповідача-1 Листом №2271, в якому просив негайно погасити заборгованість на суму 811 399,50 грн., але відповідач-1 вимогу не виконав та не надав відповіді на вказаний лист, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, з огляду на наступне:

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до товарно-транспортних накладних №34694 від 18.03.2013 р., №34751 від 25.03.2013 р., №34844 від 10.04.2013 р., №34922 від 16.04.2013 р. та №35261 від 31.05.2013 р. та видаткових накладних №34694 від 18.03.2013 р., №34751 від 25.03.2013 р., №34844 від 10.04.2013 р., №34922 від 16.04.2013 р. та №35261 від 31.05.2013 р.) позивачем передано відповідачу-1 сировину для харчової промисловості згідно Договору на загальну суму 890 600,00 грн.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірні товарно-транспортні накладні та видаткові накладні відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку. Вказані накладні є первинними бухгалтерськими документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ -накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, товарно-транспортні та видаткові накладні підписані відповідальними посадовими особами, довіреності яких містяться в матеріалах справи (а.с. 111-115) та скріплені печатками юридичних осіб, крім того, містять інші відомості та реквізити, наявність яких визнана обов'язковою для первинних документів у розумінні ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що спростовує безпідставні твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

Крім того, Актом звірки взаєморозрахунків від 03.07.2013 р., підписаним представниками сторін та скріпленим печатками юридичних осіб, підтверджується факт прийняття відповідачем-1 від позивача продукції на загальну суму 890 600,00 грн.

Також, відповідачем-1 здійснено часткову оплату за поставлений продукцію на суму 78 959,90 грн. та повернено продукцію на суму 240,60 грн. за видаткової накладної (повернення) №ВП-0000012 від 18.03.2013 р., отже, відповідач-1.

На підставі викладеного, матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача-1 перед позивачем за поставлену продукцію становить 811 399,50 грн., у зв'язку з чим доводи скаржника є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодекс України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Оскільки, між позивачем та відповідачем-2 було укладено Договір поруки, за яким ТОВ "Ренесанс Капітал Інвест" повинно було перерахувати на користь ПАТ "Звенигородський сироробний комбінат" заборгованість у розмірі 811 399,50 грн. у строк до 15.09.2013 р., але дане зобов'язання не було виконане, доказів погашення заборгованості відповідачами перед позивачем матеріали справи не містять, то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 811 399,50 грн.

Позивач, просив стягнути з відповідача-1 44 019,65 грн. - пені згідно п.9.7 Договору поставки за період з 18.04.2013 по 09.10.2013 та стягнути з відповідача-2 2 028,50 грн. - пені згідно з п.4.2 Договору поруки за період з 15.09.2013 по 09.10.2013.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пунктом 9.6 Договору поставки передбачено, що за прострочення поставки продукції постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з п. 4.2 Договору поруки за порушення строків, визначених п. 3.2 цього договору поручитель сплачує кредитору пеню у розмірі 0,01% від розміру заборгованості, визначеної п. 3.1 цього Договору за кожен день прострочення.

Оскільки, відповідач-1 не виконав у встановлений строк свої зобов'язання за Договором поставки, а відповідач-2 не виконав умови Договору поруки, тому вимога позивача про стягнення з відповідачів пені є правомірною.

Проте, розрахунок заявленої позивачем пені до відповідача-2 є невірним, оскільки останнім днем виконання відповідачем-2 грошового зобов'язання з повернення грошових коштів за Договором поруки, є вихідний день, а, відтак, останній день виконання грошового зобов'язання з урахуванням положень ст. 254 Цивільного кодексу України переноситься на понеділок.

У зв'язку з тим, що розрахунок, заявленої до відповідача-1 пені є арифметично правильним, то вказана вимога правомірно задоволена судом першої інстанції повному обсязі - 44 019,65 грн., а вимога про стягнення з відповідача-2 пені в сумі 2 028,50 грн. обґрунтовано частково задоволена судом в сумі 1 866,22 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача-1 9 578,92 грн. - 3% річних за невиконання належним чином грошового зобов'язання Договором поставки за період з 18.04.2013 по 09.10.2013 та стягнути з відповідача-2 1 667,26 грн. - 3% річних за невиконання грошового зобов'язання за Договором поруки за період з 15.09.2013 по 09.10.2013.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач-1 не виконав свої грошові зобов'язання за Договором поставки у встановлений строк, а розрахунок 3% річних є арифметично правильним, то вказана вимога правомірно задоволена судом першої інстанції у повному обсязі в сумі 9 578,92 грн.

Проте, розрахунок 3% річних заявлені, які до відповідача-2, обрахований невірно, а саме, без врахування положень ст. 254 Господарського кодексу України, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вказану вимогу частково, а саме, в сумі 1 533,88 грн.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то варто зазначити, що:

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї із сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України. (див. Постанову Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Крім того, у випадку неподання відповідачем витребуваних судом документів, відкладення розгляду справи не є обов'язковим, оскільки, відповідно до норм ст. 75 ГПК України, якщо відзив і витребувані господарським судом документи не подано відповідачем, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції неодноразового відкладав розгляд справи у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача-2, ухвалу суду про порушення провадження у справі від 16.10.2013, ухвали суду про відкладення розгляду справи від 18.11.2013, від 09.12.2013, від 25.12.2013 та від 27.12.2013 уповноважений представник відповідача-2 отримував, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, жодного разу представник відповідача-2 не з'явився до суду першої інстанції, відзиву на позовну заяву або письмових пояснень не надав, отже, судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено необґрунтоване клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи 27.01.2014, а твердження скаржника, що суд першої інстанції позбавив його права на участь в судовому засіданні, є безпідставними.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та мають формальний характер, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи та прийняте з дотриманням норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Капітал Інвест" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 р. у справі №910/19814/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/19814/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.О. Кондес

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха