Рішення № 38600611, 05.05.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.05.2014 Справа № 905/1565/14

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до комунального підприємства «Красноармійськтепломережа» (85300, Донецька область, місто Красноармійськ, вулиця Дніпропетровська, будинок № 4-А; код ЄДРПОУ 32213475)

про стягнення 4 987 532,23 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Данилевський О.М. (довіреність № 14-89 від 18.04.2014)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з комунального підприємства «Красноармійськ-тепломережа» 4 326 032,69 гривень основного боргу, 305 792,47 гривень штрафу, 295 311,11 гривень пені та 60 395,96 гривень трьох відсотків річних.

Позовні вимоги з посиланням на статті 525, 526, 599, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України та статтю 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 16/12-БО від 18 липня 2012 року в частині розрахунків за природний газ.

На підтвердження своїх вимог позивачем подано у копіях: договір купівлі-продажу природного газу № 16/12-БО від 18 липня 2012 року, акти прийняття-передачі природного газу за серпень-грудень 2012 року, розрахунок штрафних санкцій та трьох відсотків річних.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14 березня 2014 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 07 квітня 2014 року (а.с. 1).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).

Відповідач надав відзив на позовну заяву за № 10-501 від 03 квітня 2014 року, в якому просить врахувати викладену ним позицію та відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що:

- позивачем на враховано погашення суми основного боргу у розмірі 4 326 032,69 гривень;

- заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу виникла не з вини комунального підприємства «Красноармійськтепломережа», а є наслідком низької платоспроможності споживачів послуг (бюджетних установ та організацій);

- є необґрунтованим нарахування штрафних санкцій та трьох відсотків річних (а.с. 38-39).

04 квітня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання за № 10-502, в якому комунальне підприємство «Красноармійськтепломережа» просить зменшити розмір пені та штрафу до 99,9 % (а.с. 96).

22 квітня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли заперечення б/н, в яких публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу (а.с. 102-106).

25 квітня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання комунального підприємства «Красноармійськтепломережа» про відкладення розгляду справи (а.с. 112).

Розглянувши подане клопотання, господарський суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, та не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Положеннями статті 28 ГПК України закріплено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Наведена відповідачем обставина (вихідні дні підприємства), на думку суду, не свідчить про неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні.

Відповідачем у справі є комунальне підприємство «Красноармійськтепломережа», а не конкретний представник, а тому господарський суд враховує, що відповідач не був позбавлений права направити до участі у справі іншого представника, у тому числі з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Матеріали справи є достатніми для прийняття рішення за заявленими вимогами при зазначених підставах позову.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

18 липня 2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі по тексту - позивач або продавець) та комунальним підприємством «Красноармійськтепломережа» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 16/12-БО (далі по тексту - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього Договору (а.с. 15-20).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктами 1.2, 2.1 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. Продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 2522,000 тис.куб.м. (два мільйони п'ятсот двадцять дві тисячі куб.м.), у тому числі по місяцях, зазначених у цьому пункті.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (пункти 3.3, 6.1 Договору).

Ціна газу узгоджена сторонами у розділі 4 Договору.

Так, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за Договором, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ:

- у серпні 2012 року в обсязі 9,102 тис.куб.м. на загальну суму 42 431,12 гривень (акт від 31.08.2012) (а.с. 21);

- у вересні 2012 року в обсязі 9,430 тис.куб.м. на загальну суму 43 960,17 гривень (акт від 30.09.2012) (а.с. 22);

- у жовтні 2012 року в обсязі 356,050 тис.куб.м. на загальну суму 1 659 811,11 гривень (акт від 27.11.2012) (а.с. 23);

- у листопаді 2012 року в обсязі 910,335 тис.куб.м. на загальну суму 4 243 741,46 гривень (акт від 30.11.2012) (а.с. 24);

- у грудні 2012 року в обсязі 1 462,458 тис.куб.м. на загальну суму 6 817 593,09 гривень (акт від 31.12.2012) (а.с. 25).

Отже, послуги з постачання газу підтверджуються підписаними сторонами двосторонніми актами приймання-передачі газу за період серпень-грудень 2012 року, в яких зазначаються фактичні обсяги спожитого газу.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаних уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 Договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 серпня 2012 року до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1 Договору).

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту 1 статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально-господарського інтересу.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме передав відповідачу природний газ, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами приймання-передачі, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманого природного газу, допустивши порушення строків розрахунків, що й зумовило позивача звернутися до господарського суду з відповідним позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 4 326 032,69 гривень.

Позовна заява за вихідним № 14/2-125 від 03 березня 2014 року відправлена на адресу господарського суду Донецької області 03 березня 2014 року, про що свідчить штемпель органу поштового зв'язку на конверті (а.с. 34).

З наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що відповідачем за період з 20 грудня 2013 року по 28 лютого 2014 року здійснено оплату суми основного боргу у розмірі 3 026 032,69 гривень, та з 03 березня 2014 року (дата звернення до господарського суду) по 31 березня 2014 року ще 1 300 000,00 гривень (а.с. 41-81).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача з позовом до господарського суду, і до порушення провадження у даній справі, не існувало порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача в частині стягнення 3 026 032,69 гривень основного боргу.

У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3 026 032,69 гривень основного боргу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а в частині стягнення 1 300 000,00 гривень основного боргу - підлягають припиненню у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Щодо позовних вимоги про стягнення 60 395,96 гривень трьох відсотків річних, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума трьох відсотків річних становить 58 721,13 гривень.

При цьому, розмір суми трьох відсотків річних за актом приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2012 року є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Відповідно до вимог пункту 2 статі 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач під час судового розгляду та його представник у судовому засіданні наполягав на заявлених вимогах з підстав, зазначених у позовній заяві. Заяв та клопотань іншого змісту суду не подавалось та представником не заявлялось.

За таких обставин, господарський суд при винесенні рішення обмежений розміром позовних вимог, визначеним позивачем.

Щодо позовних вимоги про стягнення 295 311,11 гривень пені та 305 792,47 гривень штрафу, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцяти днів виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 ГК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Сторонами у пункті 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору, він (покупець) у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію зі спірних правовідносин викладено в постановах Верхового Суду України № 20/246-08 (№ 3-88гс11) від 09.04.2012; № 06/5026/1052/2011 (№ 3-24гс12) від 27.04.2012.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовній діяльності судів.

Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності (пункт 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Пунктом 9.3 Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Таким чином, сторонами було збільшено строк спеціальної позовної давності до п'яти років.

Отже, враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до господарського суду 03 березня 2014 року, строк позовної давності позивачем щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) не пропущено.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума пені становлять 293 605,67 гривень.

При здійсненні перерахунку встановлено, що розмір суми пені за актом приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2012 року є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем, однак господарський суд при винесенні рішення обмежений розміром позовних вимог, визначеним позивачем.

В судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу.

Відповідач просить зменшити розмір неустойки до 99,9 %, посилаючись на скрутне фінансове становище та погашення основної суми боргу.

Про важкий фінансовий стан відповідача у даній справі свідчать баланс (звіт про фінансовий стан) на 31 грудня 2013 року та звіт про фінансові результати за 2013 рік, які за правилами статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» складаються на основі даних бухгалтерського обліку та є складовою фінансової звітності підприємства (а.с. 89-90).

Представник позивача заперечив проти зменшення суми пені та штрафу.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для покупця та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків продавцем.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Враховуюче повне погашення відповідачем заборгованості за Договором та приймаючи до уваги, що позивачем не надано суду доказів наявності збитків та інших наслідків порушення зобов'язання відповідача, з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності та інтересів сторін, господарський суд дійшов до висновку, що даний випадок є винятковим, тому вважає за можливе зменшити розмір пені та штрафу на 50 %, стягнувши з відповідача 146 802,84 гривень пені та 152 896,24 гривень штрафу.

При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки господарський суд враховує, що відповідач є комунальним підприємством, яке здійснює свою діяльність в інтересах держави та споживачів.

При зменшенні розміру пені, господарським судом дотриманий баланс інтересів сторін.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 80 п. 1-1, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 1 300 000,00 гривень основного боргу припинити за відсутністю предмета спору.

Позов в решті вимог задовольнити частково.

Розмір стягуваної пені зменшити до 146 802,84 гривень.

Розмір стягуваного штрафу зменшити до 152 896,24 гривень.

Стягнути з комунального підприємства «Красноармійськтепломережа» (85300, Донецька область, місто Красноармійськ, вулиця Дніпропетровська, будинок № 4-А; код ЄДРПОУ 32213475, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 146 802,84 гривень пені, 152 896,24 гривень штрафу, 58 721,13 гривень трьох відсотків річних, 28 691,21 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08 травня 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова