Постанова № 38596716, 06.05.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2014 року 810/2034/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представників позивача - Хомишина М.А., Юрчика М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галафарм» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

25 березня 2014 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Галафарм» (ТОВ «Галафарм», товариство) із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2013 року №0002112300.

Зазначали, що твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентами не відповідає дійсності, а податковий орган не наділений повноваженнями визнавати угоди нікчемними. Стверджували наявність у товариства усіх необхідних і належно оформлених первинних документів, що підтверджують реальність операцій. Вказали, що платник податку не може нести відповідальність за порушення законодавства його контрагентами. Звертали увагу, що Інспекцією не було проаналізовано умов договорів страхування позивача, як і змісту інших первинних документів за відповідними операціями.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, в частині збільшення нарахування сум грошового зобов'язання із податку на прибуток, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач у судові засідання 15 квітня та 6 травня 2014 року не з'явився, заперечень на адміністративний позов, як і витребовуваних судом документів, - не надав; про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову і необхідність його задоволення, виходячи із такого.

Як вбачається з Акта № 269/10-13-22-01-121/30886474 від 6 листопада 2013 року, на підприємстві з 29 серпня по 9 жовтня 2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, товариством порушено, зокрема, вимоги підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим констатовано заниження податку на прибуток на суму 8332000 грн.

На підставі Акта перевірки, 21 листопада 2013 року прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002112300 та визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток підприємств за основним платежем - 8332000 грн. і штрафні санкції у сумі 1191001 грн.

Зі змісту Акта перевірки та пояснень представників позивача вбачається, що приводом для перевірки та підставою твердження про нікчемність угод стали опосередковані дані про укладення контрагентами позивача договорів страхування та перестрахування не спрямованих на реальне настання наслідків, зокрема Акт ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 19 липня 2013 року №445/2250/30303336 з питань дотримання ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року та Акт Бориспільської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 липня 2013 року №28/22-1/32704920 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Сяйво».

Проте врахування зазначених документів у якості єдиних доказів відсутності здійснення господарських операцій позивачем є передчасним.

Так, згідно статутних документів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галафарм» є юридичною особою, зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 28 квітня 2000 року, перебуває на податковому обліку у ДПІ в Києво-Святошинському районі (т.1 а.с.27-39). Тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Основними видами діяльності підприємства є: оптова торгівля фармацевтичними товарами; роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; консультування з питань інформатизації; інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (т.1 а.с.37).

Також, рішенням Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України №371 від 11 жовтня 2010 року товариству «Галафарм» видано ліцензію №500844 на оптову та роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

У період, за який проводилась перевірка діяльності позивача, останній перебував у договірних відносинах із страховими компаніями «Прогрес-Фонд» та «Сяйво», згідно ідентичних за умовами генеральних договорів добровільного страхування майна.

Так, згідно умов генерального договору добровільного страхування майна №ПФ1001/37-320 від 1 жовтня 2007 року (т.1 а.с.121-126) Страховик (ЗАТ «Прогрес-Фонд») зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні передбаченої договором страхової події (страхового випадку) відшкодувати Страхувальнику (ТОВ «Галафарм») завдані внаслідок цієї події збитки (страхове відшкодування) в межах визначеної страхової суми. Предметом договору є майнові інтереси Страхувальника, а саме: медичні препарати, які знаходяться за адресою - місто Київ, вул. Магнітогорська, 1; вигодонабувачем за цим договором є Страхувальник.

Страховими випадками за таким договором є збитки Страхувальника в результаті пошкодження або загибелі майна внаслідок двох груп ризиків: 1) пожежі; стихійного лиха; 2) вибуху парових котлів, газопроводів, машин; аварії водопровідної, каналізаційної чи опалювальної системи, а також системи пожежогасіння; протиправних дій третіх осіб; пошкодження або знищення майна внаслідок падіння льоду, дерев, стовпів, іншого майна, астероїдів, інших небесних тіл, космічних апаратів, пілотуємих апаратів.

Страховий тариф складає 2,5 % від страхової суми, яка визначена додатковою угодою, по кожній із груп ризиків.

В останній робочий день поточного місяця за реально здійсненим страхуванням майна в поточному місяці Страхувальником складається акт, що підтверджує його вартість та розрахований страховий платіж.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем подано належним чином засвідчені копії таких документів:

- додаткові угоди, в яких передбачено перелік ризиків, загальну страхову суму, страховий тариф, загальний страховий платіж, строк страхування (т.1 а.с.141,143,145,147,149,151,153,155,157,159,161,163,165,167,169,171,172,174,176,178);

- акти виконаних робіт до кожної із додаткових угод, складені в останній робочий день поточного місяця з відомостями про виконання зобов'язань та перераховані суми коштів (т.1 а.с142,144,146,148,150,152,154,156,158,160,162,164,166,168,173,175,177,179);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок товариства «Прогрес-Фонд» за відповідні послуги (т.2 а.с.78-159).

Також надано картку рахунку 68.5.1 за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року по контрагенту «Прогрес-Фонд» (т.2 а.с.228-233) на засвідчення відображення операцій із страхування у бухгалтерському обліку позивача.

Судом з'ясовано, що ТОВ «Галафарм» перед підписанням згаданого договору, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності страхової компанії «Прогрес-Фонд», зокрема отримало копію свідоцтва про реєстрацію юридичною особою, копію свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи, копії ліцензій на страхову діяльність, копію довідки з ЄДРПОУ, витяг із статуту, копію протоколу загальних зборів акціонерів (т.1 а.с.132-140). Подано і витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо такого контрагента станом на 1 жовтня 2007 року та на 19 березня 2014 року (т.1 а.с.128-131).

Також, на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, надано письмове підтвердження перебування страхової компанії «Прогрес-фонд» у договірних відносинах із ТОВ «Галафарм» з питань страхування у період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, із печаткою та за підписом голови Правління такої страхової компанії Рульова І.О. (т.3 а.с.19-21). До того ж, перераховано усі додаткові угоди між такими контрагентами у вказаний період та додано таблицю взаєморозрахунків, із зазначенням підстав проведення оплати та відомостей про перерахування коштів (т.3 а.с.22-23).

Судом досліджено і Акт планової інспекції Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог чинного законодавства щодо запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму від 21 вересня 2012 року №12/13-8/ФМ, за висновками якого порушень вказаного законодавства виявлено не було (т.3 а.с.27-31).

Крім того, 3 травня 2012 року позивач уклав генеральний договір добровільного страхування майна №0503/20-И із Товариством з додатковою відповідальністю «Страховою компанією «Сяйво» (т.1 а.с.180-186), як вже зазначалося, із аналогічними умовами, як і з попереднім контрагентом.

На підтвердження виконання його умов товариством «Галафарм» надано належним чином завірені копії таких документів:

- додаткові угоди (т.1 а.с.204,206,209,211,213,216), в яких передбачено перелік ризиків, загальну страхову суму, страховий тариф, загальний страховий платіж, строк страхування;

- акти виконаних робіт до кожної із додаткових угод із відомостями про виконані зобов'язання (т.1 а.с.205,207,208,210,212,214,215,217);

- платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» (т.2 а.с.78-159).

На засвідчення відображення таких операцій у бухгалтерському обліку товариства «Галафарм» надано картку рахунку 68.5.1 за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року по контрагенту «Сяйво» (т.2 а.с.234-235).

На підтвердження перевірки свого контрагента на предмет добросовісності, позивачем подано: статут страхової компанії «Сяйво», копію свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи, копії ліцензій на страхову діяльність, копію довідки з ЄДРПОУ, витяг із протоколу загальних зборів, наказ про вступ на посаду директора (т.1 а.с.192-203). Надано і витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо такого контрагента станом на 1 травня 2012 року та на 19 березня 2014 року (т.1 а.с.187-190).

До того ж, товариством «Страхова компанія «Сяйво», у зв'язку із витребуванням судом відповідної інформації, надано письмове підтвердження перебування цієї страхової компанії у договірних відносинах із позивачем з питань страхування у період з 3 травня 2012 року по 31 грудня 2012 року, із печаткою та за підписом директора такої страхової компанії Раю В. (т.3 а.с.24-26). Також перераховано усі додаткові угоди між цими контрагентами у вказаний період та акти виконаних робіт, вказано про отримання страхових платежів від ТОВ «Галафарм» у повному обсязі, додано таблицю із відображенням взаєморозрахунків та їх підстав (т.3 а.с.24-25).

Крім того, до суду подано й Акт планової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Сяйво» з питань дотримання вимог чинного законодавства щодо запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму від 21 лютого 2013 року №3-13/7-ФМ, за висновками якого порушень відповідного законодавства виявлено не було (т.3 а.с.27-31).

На підтвердження відображення операцій позивача із страховими компаніями «Сяйво» та «Прогрес-Фонд» у податковій звітності, товариством «Галафарм» подано примірники декларацій із податку на прибуток за період з 2010 року по 2012 рік із доказами їх прийняття податковим органом (т.2 а.с.189-227).

Судом з'ясовано, що 1 березні 2010 року товариством «Галафарм» укладено договір оренди нежитлового приміщення із ТОВ «Суфор», за умовами якого позивач отримав у користування нежитлові приміщення загальною площею 3772,60 кв. м. у місті Києві по вул. Магнітогорській, 1 з метою розташування в ньому оптового аптечного складу для зберігання лікарських засобів та офісних приміщень (т.2 а.с.59-62). При цьому, у додатку №1 від 5 березня 2010 року до такого договору на позивача орендодавцем покладено обов'язок страхування товару ТОВ «Галафарм», який підлягає зберіганню у орендованому приміщенні від ризиків пошкодження внаслідок стихійних явищ техногенного характеру та аварій інженерних комунікацій у відповідному приміщенні, перелік яких деталізовано у додатку №1 (т.2 а.с.64). 1 березня 2010 року складено акт прийому-передачі приміщення (т.2 а.с.63).

Крім того, 5 грудня 2011 року із вказаним контрагентом укладено договір суборенди приміщення (площею 2588,90 кв. м. - т.2 а.с.65-68), у додатку №1 до якого знову ж таки встановлено аналогічний обов'язок щодо страхування товару (т.2 а.с.70).

Зважаючи на розмір витрат на страхування майна за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року (зокрема, загальний страховий платіж у сумі 10600000 грн. по договору з ТДВ «Страхова компанія «Сяйво», а також 24600000 грн. у взаємовідносинах із ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд»), судом витребовувалось у позивача докази наявності ділової мети та співрозмірності витрат товариства «Галафарм» за договорами страхування із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Сяйво».

Так, товариством «Галафарм» подано звіти про фінансові результати за 2010-2012 роки (т.3 а.с.43-59), копії балансу станом на 1 жовтня 2010 року, 1 січня 2011 року, 31 березня 2011 року, 30 червня 2011 року, 30 вересня 2011 року, 31 грудня 2011 року, 1 січня 2012 року, 31 березня 2012 року, 30 червня 2012 року, 30 вересня 2012 року (т.3 а.с.60-79), які підтверджують доводи представників позивача про те, що, у досліджуваний період, середньозважені оборотні активи підприємства складали 73000000 грн., середньомісячний дохід був на рівні 33000000 грн., а середній щомісячний залишок товарів на складі становив 39000000 грн.

Також надано витяг із журналу-ордеру та відомості по рахунку 66.1 щодо розрахунків по заробітній платі (т.3 а.с.80), з якого видно, що середньомісячний фонд оплати праці у відповідний період складав 220000 грн., а середньорічна кількість найманих працівників - 150 осіб.

Крім того, у Акті перевірки позивача конкретизовано факти імпорту та експорту лікарських засобів у значних обсягах (т.1 а.с.96-99).

Як вбачається з Акта перевірки, позивачем надавались посадовим особам Інспекції досліджені у судовому засіданні первинні документи товариства «Галафарм» по операціям із страховими компаніями «Прогрес-Фонд» та «Сяйво». При цьому, податковий орган у ході перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містили такі первинні документи, як і не зазначав недоліків у їх оформленні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

За правилами статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються, зокрема, такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

До 1 квітня 2011 року спірні відносини регулювалися Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», за положеннями статті 3 якого об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За змістом статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До їх складу включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Однак, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

У підпункті 5.4.6 пункту 5.4 цього ж Закону закріплено, що до складу валових витрат підприємства включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Також суд звертає увагу, що у висновках Акта перевірки та у податковому повідомленні рішенні Інспекцією стверджено порушення позивачем саме підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств».

Зокрема, за приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Разом із тим, яким чином така норма закону стосується діяльності позивача податковий орган не обґрунтував, при цьому, суд враховує, що ТОВ «Галафарм» не займалося та не займається страховою діяльністю, а, відповідно, і не отримує доходу від неї, у зв'язку із чим застосування до нього положень підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток.

Таким чином, право на формування валових витрат виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів/послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання.

З метою встановлення факту здійснення господарських операцій судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій; зв'язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку; наявність належно оформлених первинних документів.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентами. Тобто саме по собі порушення податкового законодавства контрагентами підприємства, у разі дотримання останнім його вимог, не тягне негативних наслідків для такого підприємства.

Крім того, суд наголошує, що факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податку на прибуток; валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначається податкове зобов'язання платника податків, повинно прийматися податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин його господарської діяльності, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого Акта перевірки позивача убачається, що посадові особи Інспекції безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в Акті перевірки лише суб'єктивні думки посадових осіб інших податкових органів щодо контрагентів позивача.

Суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарських договорів ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» та ТДВ «Страхова компанія «Сяйво» були належним чином зареєстрованими юридичними особами, мали право укладати правочини та право здійснювати страхову діяльність.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт надання послуг, оплати їх вартості, використання у господарській діяльності позивача підтверджується документально; надані товариством «Галафарм» докази є переконливими для твердження про реальність господарських операцій.

Суд наголошує, що у випадку, який розглядається, податковим органом не було надано жодного доказу нереальності операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд враховує положення частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та вважає, що у цьому випадку Інспекцією його дотримано не було.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що податковий орган не довів правомірності оскаржуваного повідомлення-рішення, більш того, не надав заперечень на адміністративний позов, у зв'язку із чим не виконав свого обов'язку, закріпленого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 487,20 грн. згідно платіжного доручення №1617 від 11 березня 2014 року, доказів понесення інших судових витрат не надано.

Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 листопада 2013 року №0002112300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галафарм» судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 травня 2014 р.