Постанова № 38596143, 29.04.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3537/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Совгири Д. І. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю:

представника позивача - Томенка Р.В.;

представника відповідача - Гуменюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в частині відмови у задоволенні адміністративного позову , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0004382202 від 13.08.2013 року, № 0004392202 від 13.08.2013 року, № 0004402202 від 13.08.2013 року, № 0004412202 від 13.08.2013 року, № 0004462203 від 13.08.2013 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2014 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення відповідача від 13.08.2013 року № 0004382202, від 13.08.2013 року № 0004392202, від 13.08.2013 року № 0004402202, від 13.08.2013 року № 0004412202; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги, в яких: позивач просить суд скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та задовольнити в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін; відповідач просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні представники сторін доводи апеляційних скарг підтримали.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу позивача задовольнити повністю, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом проведена планова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. За результатами проведеної перевірки складено Акт №42/2202/13304871 від 30.07.2013 року. Вказаним актом задокументовано ряд, наявних на думку контролюючого органу, порушень податкового законодавства, що допущені у своїй діяльності позивачем. Зокрема встановлено такі порушення: 1. п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 ПК України, а саме заниження податку на прибуток на 539194 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на 2740627 грн.; 2. п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1. ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 877564 грн. та завищено залишок від'ємного значення на 201545 грн.; 3. п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, щодо неоприбуткування (неповного оприбуткування) готівки в розмірі 30000 грн. у книзі обліку розрахункових операцій. Вказані порушення стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень: № 0004382202 від 13.08.2013 року, яким нараховані грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 808791 грн., в т.ч. основний платіж - 539194 грн., штрафна (фінансова) санкція - 269597 грн.; № 0004392202 від 13.08.2013 року, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток підприємств в розмірі 2740627 грн.; № 0004402202 від 13.08.2013 року, яким нараховані грошові зобов'язання з податку додану вартість в розмірі 1316347 грн., в т.ч. основний платіж - 877564 грн., штрафна (фінансова) санкція - 438783 грн.; № 0004412202 від 13.08.2013 року, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 201545 грн.; № 0004462203 від 13.08.2013 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил обігу готівки в розмірі 150000 грн.

На вказані податкові повідомлення-рішення позивачем подано скаргу до ДПС у Вінницькій області, за результатами якої оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

В ході судового розгляду судом першої інстанції ухвалою від 04.10.2013 року призначено судово - економічну експертизу по даній адміністративній справі. За наслідками експертного дослідження судовим експертом Зубрицькою І.Ю. складено висновок яким експерт визнала такими, що документально не підтверджуються висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов'язань із податку на прибуток та податку на додану вартість. Також експерт у своєму висновку не погодився із висновком податкового органу про неоприбуткування позивачем готівкових коштів в розмірі 30000 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведеною безпідставність винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0004382202 від 13.08.2013 року, № 0004392202 від 13.08.2013 року, № 0004402202 від 13.08.2013 року, № 0004412202 від 13.08.2013 року. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0004462203 від 13.08.2013 року податковий орган діяв на підставі та в межах наданих повноважень, а також у спосіб встановлений Законом, тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підставою прийняття оскаржуваних рішень слугували висновки відповідача, що господарські операції позивача із ПП "Продекс", ТОВ "Арт-Компані", СФГ "Аграрій" носять безтоварний характер та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 ПК України, до складу валових витрат підприємства належать витрати операційної діяльності які включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником податку витрат підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором поставки товарів у власній господарській діяльності.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Щодо господарської операції позивача із ПП "Продекс".

З матеріалів справи слідує, що між позивачем та ТОВ "Продекс", як Постачальником був укладений договір поставки № ДА 30 від 26.01.2012 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця товар (насіння соняшника врожаю 2011 року), а Покупець зобов'язувався прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Реальність виконання умов договору повністю підтверджується, зокрема: видатковою накладною № РН-2701-03 від 27.01.2012 року; платіжним дорученням № 1329 від 30.01.2012 року на суму 89 126,70 грн., що підтверджує зміну майнового стану та оплату за отриманий товар; податковою накладною № 46/2 від 27.01.2012 року на загальну суму 89126,70 грн.; товарно-транспортною накладною № 724151 від 27.01.2012 року, що підтверджує постачання замоленого товару.

Вказане доводиться також висновком експерта № 05/10/2013/02-04 від 29.01.2014 року яким визнано документально не підтвердженим твердження податкового органу про те, що взаємовідносини позивача з його контрагентом не мали реального характеру.

Крім того, оцінка реальності господарської операції позивача із ПП "Продекс" вже надавалася судом у межах розгляду адміністративної справи № 802/2308/13-а між сторонами.

Так, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 р. у справі № 802/2308/13-а, яка набрала законної сили, встановлено, що сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарської операції між сторонами, що виникла на підставі договору поставки № ДА 30 від 26.01.2012 року. У межах розгляду вказаної справи досліджено також усі первинні документи бухгалтерського обліку, що супроводжували дану господарську операцію. Такі первинні документи визнано належними та достатніми доказами в підтвердження реальності такої.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність факту реальності господарської операції позивача із ПП "Продекс", що виникли на підставі договору поставки № ДА 30 від 26.01.2012 року.

Щодо взаємовідносин позивача із ТОВ "Арт-Компані".

З матеріалів справи слідує, що між позивачем та вказаним товариством укладено договір поставки № МТП-12 від 03.08.2012 року відповідно до умов якого, постачальник ТОВ "Арт-Компані" зобов'язується передати у власність ТОВ "Авіс" товар, а покупець прийняти та оплатити олію соняшникову нерафіновану І ґатунку.

Факт виконання умов вказаного договору підтверджується: видатковими накладними № РН-0000029 від 03.08.2012 року, № РН-0000037 від 15.08.2012 року, № РН-0000043 від 16.08.2012 року; податковими накладними № 7 від 03.08.2012, № 15 від 15.08.2012 року, № 21 від 16.08.2012 року; платіжними дорученнями № 1182 від 03.08.2012 року, № 1351 від 15.08.2012 року, № 1377 від 16.08.2012 року що підтверджує зміну майнового стану сторін та оплату за отриманий товар.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки послуги були надані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Крім того висновком експерта № 05/10/2013/02-04 від 29.01.2014 року встановлено, що пред'явлені позивачем до перевірки документи (договір, видаткова і податкова накладні, банківські документи тощо) є первинними у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та повністю підтверджують факт здійснення операцій. Усі вони оформлені належним чином, підписані повноважними особами та завірені печатками підприємств.

Безпідставні посилання відповідача на оформлення товарно-транспортних накладних при здійсненні операції з відвантаження товарів позивачу, оскільки товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак, не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається податковий кредит. Окрім того, наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилання відповідача на відсутність документального підтвердження місць виконання зобов'язань за спірними правочинами, а також на розбіжності щодо місць відвантаження товару, який поставлявся позивачу, з місцями реєстрації його постачальників, то суд першої інстанції вірно вказав, що за умовами договорів придбана позивачем олія та насіння соняшника поставлялися на його склади транспортом постачальників, що не суперечить положенням ст. 532 ЦК України, а та обставина, що місце його відвантаження не співпадає з фактичним місцем реєстрації контрагентів жодним чином не вказує на відсутність поставки товару позивачу, факт якої повністю підтверджується документально.

Посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості на товар, які б свідчили про загальні характеристики та якість поставленого товару безпідставні, оскільки зазначені документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, які враховуються при формуванні податкового обліку платника податків. Крім того, у позивача є атестована лабораторія, яка самостійно може визначити якість нерафінованої соняшникової олії як сировини для виробництва готової продукції, а тому наявність сертифікату якості не є визначальним.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність посилання відповідача на безтоварність вказаних господарських операцій, оскільки матеріали справи у своїй сукупності свідчать про неправомірність посилань відповідача, викладених в акті перевірки щодо відсутності намірів сторін по договору для настання реальних наслідків.

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність посилання відповідача на безтоварність господарських операцій із контрагентом СФГ "Аграрій", з таких підстав.

На думку контролюючого органу, вказані господарські операції є безтоварними по тій причині, що відповідно до протоколів допитів робітників СФГ "Аграрій" зернова продукція не вирощувалась, що дає підстави вважати факт не реального здійснення продажу соняшника СФГ "Аграрій" на адресу позивача, тому, наявність у позивача видаткових накладних, податкових накладних отриманих від СФГ "Аграрій" за умови встановлення факту нездійснення господарських операцій, є обов'язковою, але не виключною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до витрат та податкового кредиту.

Як вірно встановлено судом, на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області проведено вилучення оригіналів первинних бухгалтерських документів, які відображають фінансово-господарські взаєморозрахунки між позивачем та СФГ "Аграрій".

Водночас, у матеріалах справи міститься рішення господарського суду Вінницької області від 09.07.2013 року по справі № 902/855/13 за позовом ТОВ "Авіс" до СФГ "Аграрій" про стягнення заборгованості, де предметом господарського спору були дані господарські операції. Згідно вказаного рішення встановлено, що СФГ "Аграрій" на виконання вимог договору поставив на адресу позивача товар згідно видаткових накладних № 447 від 20.10.2012 року, № 448 від 28.10.2012 року, № 449 від 31.10.2012 року, № 511 від 23.11.2012 року на загальну суму 1 939 092,18 грн. Розмір коштів перерахованих позивачем на рахунок СФГ "Аграрій" становить 2130000,00 грн. Відтак, рішенням господарського суду Вінницької області від 09.07.2013 року встановлено факт поставок товару від СФГ "Аграрій" до позивача, проведену оплату за їх поставки тобто підтверджено реальне здійснення господарських операцій між сторонами. Крім того, про факт оплати товару свідчать також платіжні доручення, що наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати на оплату товарів згідно договорів із контрагентами позивача протягом періоду який був предметом перевірки правомірно включив до складу витрат підприємства на підставі п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України, тобто висновки Вінницької ОДПІ про завищення витрат та заниження грошового зобов'язання із податку на прибуток є безпідставними, як і подальше донарахування сум податку на прибуток.

Щодо нарахування податкового кредиту позивача із вказаними контрагентами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПКУ України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пунктів 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Крім того податкові накладні, отримані позивачем від постачальників повністю відповідають вимогам податкового законодавства та містять усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити. Факт реєстрації вказаних контрагентів платниками ПДВ на час видачі цих податкових накладних відповідачем не заперечується.

Як вже встановлено товарність та реальність за вказаними господарськими операціями із контрагентами позивача встановлена, що дає право позивачу на нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту за отриманий товар, та як наслідок його бюджетного відшкодування.

Безпідставні посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача та на ведення їхньої господарської діяльності, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач довів безпідставність винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0004382202 від 13.08.2013 року, № 0004392202 від 13.08.2013 року, № 0004402202 від 13.08.2013 року, № 0004412202 від 13.08.2013 року.

Щодо позовної вимоги визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004462203 від 13.08.2013 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення правил обігу готівки в розмірі 150 000 грн.

Як встановлено податковим органом в порушення п. 2.6 Положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" позивачем під час проведення розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) не здійснено облік готівкових коштів, у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) на підставі фіскальних звітних чеків РРО, а саме: згідно фіскального чеку № 884 від 13.06.2012 року, фактична сума виторгу 255 351,77 грн., а оприбуткована в книзі обліку РРО в сумі 225 351,77 грн. Відповідно до касових ордерів від 13.06.2012 року № 21261, 21262, 21296, 21298, 21299, 21353, 21354, 21355 виручка з офісу надійшла до каси підприємства в сумі 255 351,77 грн. Таким чином, як зазначено відповідачем, позивачем не оприбутковано готівку в сумі 30 000,00 грн. так як у КОРО вчинено запис 225 351,77 грн. замість 255 351,77 грн. (сума визначена на підставі фіскальних звітних чеків РРО).

Проте з таким висновком відповідача колегія суддів не погоджується, з наступних підстав.

Визначення порядку ведення операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень НБУ (пункт 6 статті 33 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України").

Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320; далі - Положення про ведення касових операцій).

Згідно з абз. 3 п. 2.6 Положення, у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних розрахункової книги).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, книга обліку розрахункових операцій (КОРО) - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

Статтею 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 (далі - Указ №436/95) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відтак, пунктом 2.6 Положення передбачено два механізми оприбуткування готівки залежно від способу фіксації її надходження в касу: прибуткові касові ордери або фіскальні звітні чеки (РК).

Отже, у разі проведення готівкових розрахунків з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).

Таким чином, для вирішення питання щодо дотримання порядку оприбуткування готівки суди повинні з'ясовувати, яким чином здійснена фіксація повної суми фактичних надходжень готівки (прибуткові касові ордери або фіскальні звітні чеки), а також чи відображено в подальшому такі касові документи у відповідній книзі обліку.

Окрім цього, положення пунктів 7.16, 7.19 Положення не спростовують зазначеного вище висновку щодо обов'язку підприємства дотримуватися сукупності дій, передбачених пунктом 2.6 Положення, для належного оприбуткування готівки, оскільки ці норми регламентують дії органів контролю під час здійснення перевірок підприємств, а не визначають порядок оприбуткування готівки.

Такі висновки викладенні в правовій позиції постанови Верховного Суду України від 01.04.2014 року справа № 21-54а14.

Так, згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Колегією суддів встановлено, що працівником ТОВ "Авіс" відповідальним за ведення КОРО при оприбуткуванні готівкових коштів відображено у КОРО неповну суму готівки, яка надійшла згідно фіскальних звітних чеків РРО. Отже, працівником виконано вимоги вказаних положень роздруковано чек РРО та внесено його до КОРО.

Також встановлено, що листом від 05.07.2013 року №846 для перевірки були надані копії: службової записки головного бухгалтера; пояснювальної записки старшого касира, фіскальні чеки (Z - звітів); косової книги; прибуткових касових ордерів, аналізу рахунку 301; оборотно-сальдової відомості по рахунку 301; звіту про використання РРО за червень 2012 року з квитанцією №2 про його прийняття; звіту з фіскальної пам'яті за червень 2012 року. Копії всіх перелічених документів містяться в матеріалах справи.

З усіх зазначених документів вбачається, що в касу підприємства 13.06.2012 року було внесено саме 255 351,77 грн. з них сума ПДВ 42 558,63 грн., а не 225 352,77 грн. В КОРО відображено 225 352,77 грн. готівкових коштів, сума ПДВ 42 558,63 грн. Дана описка жодним чином не вплинула на податкові зобов'язання чи інші показники податкової звітності підприємства. Тобто, замість цифри "5" зазначено "2" та машинально продубльовано в колонках.

Із наданих позивачем документів які були складені одразу після встановленого порушення, а саме службової записки головного бухгалтера від 15.06.2012 року та пояснювальної записки старшого касира від 14.06.2012 року встановлено, що дана обставина визнається як помилка при веденні КОРО та не заперечується позивачем.

На думку колегії суддів помилкове відображення суми коштів в КОРО колонках, при фактичному оприбуткуванні зазначеної суми, свідчить лише на користь висновку про порушення позивачем порядку ведення КОРО, а не про неналежний облік надходження коштів за вказаний день та ухилення позивача від оподаткування зазначеної суми, оскільки сума ПДВ визначена вірно.

Крім того, наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновку про не здійснення обліку готівкових коштів, у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО, якщо з інших даних вбачається вірна сума надходження саме 255351,77 грн.

Також слід зазначити, що застосування штрафних санкцій за порушення вимог Порядку реєстрації та ведення КОРО Указом №436/95 не передбачено.

Як слідує з оскаржуваної рішення підставою для відмови в задоволенні даної позовної вимоги слугували правові позиції Верховного Суду України у справах № 21-45а13 та № 21-400а12. Колегія суддів не погоджується з врахуванням таких висновків по-скільки обставини вказаних справ не є тотожними, так-як підставою встановлених порушень у справах № 21-45а13 та № 21-400а12 було не внесення в КОРО відомостей про рух готівки.

На переконання колегії суддів приймаючи рішення про відмову в задоволенні даної вимоги суд першої інстанції не врахував загальні принципи адміністративного судочинства, закладенні в пунктах 3, 6, 8 ч. 3 ст. 2 КАС України, зокрема: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відтак, таких підхід, є формальним і спрощеним, який прямо порушує вказані принципи, оскільки рішення відповідача не є обґрунтованим, розсудливим та пропорційним. Застосування такого підходу порушує основні засади податкового законодавства України, зокрема: підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України визначена, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Підпунктом 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПК України передбачено, єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Виходячи з аналізу викладених норм матеріального права та фактичних обставин справи, враховуючи встановлений факт оприбуткування позивачем готівки в сумі 255351,77 грн., колегія суддів вважає, що відповідач дійшов не правильного висновку прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0004462203 від 13.08.2013 року.

При цьому суд вважає безпідставним посилання позивача на порушення податковим органом строків давності застосування санкцій, оскільки вжиття заходів щодо контролю за дотриманням законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій віднесено до сфери компетенції органів доходів і зборів, то при застосуванні санкцій за виявлені порушення слід керуватися строками встановленими саме Податковим кодексом України, які є уніфікованими для всіх сфер податкового контролю.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку задовольнивши позов частково, залишивши в силі податкове повідомлення-рішення відповідача № 0004462203 від 13.08.2013 року яке підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведено ухилення позивача від оподаткування під час формування податкової звітності.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, позивачу має бути присуджено ще 311,51 грн. документально підтвердженого сплаченого ним судового збору з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області залишити без задоволення .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в частині відмови у задоволенні адміністративного позову - скасувати та прийняти нову .

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області №0004462203 від 13.08.2013 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 311 грн. 51 коп. ( триста одинадцять гривень п'ятдесят одну копійку) з Державного бюджету України.

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "08" травня 2014 р.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Совгира Д. І.

Сторчак В. Ю.