Ухвала суду № 38594113, 29.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" квітня 2014 р. м. Київ К/800/58736/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Моторного О.А., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Мосійчук І.В.,

за участю представників позивача Яценка В.В., відповідача Русіній О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Ян" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 у справі № 826/8549/13-а за позовом Приватного підприємства "Ян" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2012 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 27.05.2013 № 0003722240 в частині збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 439 819,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) - 89 543,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України.

Постановою Окружного адміністративного суду України від 07.08.2013 позовні вимоги задоволено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14.11.2013 рішення суду першої інстанції скасував та у задоволенні позовних вимог Підприємства відмовив. При цьому в основу судового рішення покладено ті ж підстави, що і в основу висновків державного податкового органу про допущені позивачем порушення положень податкового законодавства.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова документальна виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, за наслідками якої складено акт від 13.05.2013 № 1656/22-409/20036365. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 27.05.2013 № 0003722240, яким збільшено позивачеві суму грошового зобов'язання за основним платежем на 554 144,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 118 124,00 грн., яка (сума) оскаржена позивачем в частині.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, в тому числі і порушення, з якими не погоджується позивач, п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.5 ст. 138, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140, пп. 153.2.2 п. 153 ст. 153 Податкового кодексу України, що полягало у заниженні податку на прибуток внаслідок включення до складу валових витрат орендної плати за приміщення, які не використовувалась у власній господарській діяльності Підприємства, та витрат по сплаті процентів за кредитним договором, кошти за яким використовувались не за цільовим призначенням, оскільки такі витрати понесені задовго до отримання доходу, для якого вони були здійснені, а також непроведення коригування валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, по наявній простроченій дебіторській заборгованості.

Основні засади формування платником податків валових витрат та валових доходів у період виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

При цьому, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, особливості оподаткування операцій з оренди приміщень передбачені пп. 7.9.6 Закону № 334/94-ВР. Полягають вони в тому, що передача майна в оренду не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюються такі нарахування.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, Закон № 334/94-ВР не ставить у залежність виникнення права у платника податків на формування валових витрат від наявності доходу від господарської діяльності, для отримання якого були понесені ці витрати. Для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети/намір отримати користь від використання товарів та послуг, що ним придбані, та будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

Аналогічний зміст містять положення Податкового кодексу України (ст. 14, ст. 138, ст. 139), яким було врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 01.04.2011.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем, основним видом діяльності якого є продаж фармацевтичних та продовольчих товарів через мережу магазинів та аптек, згідно договорів з рядом фізичних та юридичних осіб було орендовано ряд приміщень з метою використання у господарській діяльності - розміщення аптек та магазинів. Сума коштів, яка сторонами не оскаржується, сплачена орендодавцям за орендовані приміщення у період з 01.10.2010 по 31.12.2012, була віднесена позивачем до складу валових витрат.

Отже, висновки суду першої інстанції про правомірність віднесення до складу валових витрат орендної плати за приміщення, які через проведення Підприємством відповідної їх підготовки до використання у господарській діяльності (ремонт, отримання дозвільних документів на прао проведення відповідної діяльності у певному приміщенні, здійснення реєстрації у місцевих податкових органах РРО тощо) не використовувались у цій діяльності, є обґрунтованим.

За таких же підстав є обґрунтованим і висновки суду першої інстанції про неправомірність позиції Державної податкової інспекції щодо завищення позивачем валових витрат через віднесення до їх складу витрат по сплаті процентів за кредитним договором, кошти за яким, на думку контролюючого органу, використовувались не за цільовим призначенням.

Також, відповідно до пп. 138.10.5 Податкового кодексу України фінансові витрати, які не підлягають капіталізації, включаються до складу інших витрат. Датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що отримані від фінансової установи кредитні кошти по кредитній лінії у національній валюті на поповнення обігових коштів позичальника (позивача) (згідно п. 1.5 Договору про відкриття кредитної лінії від 07.04.2011 № 43-Н/11/47/КЛ), були використані Підприємством для придбання обладнання та товарів, необхідних для відкриття продовольчих магазинів та аптек. При цьому судом було досліджено облікову політику Підприємства, яка у період нарахування процентів не передбачала капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

Судом першої інстанції також правомірно зроблено висновок щодо податкового обліку наявної у позивача дебіторської заборгованості, яка на думку державного податкового органу є простроченою через невиконання зобов'язань контрагентом позивача з поставки товару у строки визначені договором, та яка підлягала коригуванню як безнадійна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентом (ДП "Агрофірма "Немиринецька") було укладено Договір від 17.02.2009 № 17.02.2009, за умовами якого ДП "Агрофірма "Немиринецька" (Продавець) гарантує Підприємству (Покупець) поставку товару у вигляді зерна урожаю 2009 року. Покупцем було здійснено передплату у розмірі 1 000 000,00 грн., проте станом на 31.12.2012 товар не був поставлений. У бухгалтерському обліку Підприємства дана фінансово - господарська операція була відображена за дебетом субрахунка 631. вказані обставини стали підставою для висновків державного податкового органу про те, що Підприємством у відповідних податкових періодах не проведено відповідні коригування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Згідно з п. 14.1.11 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість (як дебіторська, так і кредиторська) - заборгованість, що відповідає одній із таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Згідно вимог Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно, з огляду на те, що, як встановлено судом першої інстанції, остаточна дата виконання зобов'язання щодо поставки товару у вигляді зерна згідно додаткової угоди від 01.10.2009 до Договору від 17.02.2009 № 01-09 встановлена не пізніше 31.12.2013 (а.с. 210 т. ІІ), тому строк позовної давності за зобов'язаннями, як вірно зазначив суд першої інстанції, не почав свій перебіг.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для його скасування у апеляційного суду не було.

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ян" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 у справі № 826/8549/13-а скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2013.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді О.А. Моторний

А.О. Рибченко