Ухвала суду № 38593869, 09.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2014 р. м. Київ К/800/37885/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Павлік І.П.,

представника відповідача - Макаревича О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року

у справі № 2а-1530/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві)

за участю Прокуратури Подільського району міста Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними (незаконним) та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000062320 від 23 січня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000062320 від 23 січня 2012 року, прийняте ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року. У задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ПАТ «Київський річковий порт», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, посилаючись на те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС її правонаступником - ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 20 вересня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС провела планову виїзну перевірку ПАТ «Київський річковий порт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої був складений акт від 05 січня 2012 року № 1/23-205/03150071.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток за 2-3 квартали 2011 року на загальну суму 3071679,00 грн. (за 3 квартал 2011 року - 3071679,00 грн).

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: ПАТ «Київський річковий порт» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду та до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, відповідного податкового періоду вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «СГ-Груп», ТОВ «Логокомп» та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», оскільки: вироком Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2010 року у справі № 1-786/10 громадянина ОСОБА_3, який є засновником ТОВ «Логокомп», було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 358 Кримінального кодексу України; у провадженні СВ ПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа, порушена 29 вересня 2010 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, по факту створення СГ-Груп»; згідно протоколу допиту громадянина ОСОБА_4, який значиться засновником ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», він не має відношення до фінансово-господарської діяльності цього товариства та зареєстрував його на прохання невстановлених осіб за грошову винагороду. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що первинні бухгалтерські, виписані ТОВ «СГ-Груп», ТОВ «Логокомп» та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, як наслідок, не дають позивачу права на формування валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

23 січня 2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000062320 (форма «Р»), яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ПАТ «Київський річковий порт» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 3839599,00 грн., у тому числі: 3071679,00 - за основним платежем, 767920,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з посиланням на обставини, встановлені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2012 року у справі № 2а-1405/12/2670, яка набрала законної сили, а також на обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі № 2а-1403/12/2670, яка набрала законної сили, виходив з того, що позивач правомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду та до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, відповідного податкового періоду вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «СГ-Груп», ТОВ «Логокомп» та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, виданих належним чином зареєстрованими юридичними особами, а також зважаючи на те, що встановлена вироком Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2010 року у справі № 1-786/10 обставина щодо реєстрації ТОВ «Логокомп» з метою незаконної діяльності не може вважатись обов'язковою для суду щодо фактичного укладення та виконання договору між позивачем та ТОВ «Логокомп», оскільки вказані обставини в рамках розгляду кримінальної справи № 1-786/10, не досліджувались та не встановлювались, з урахуванням того, що вказаним вироком громадянину ОСОБА_3 не було встановлено додаткового покарання у вигляді заборони займатись підприємницькою діяльністю (статті 55 Кримінального кодексу України).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «СГ-Груп», ТОВ «Логокомп» та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ» здійснювалась поза межами правового поля, що свідчить про ненабуття вказаними юридичними особами цивільної правоздатності та їх фіктивності, що свідчить про вчинення зазначеними товариствами правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може, огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44, абзацу 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктами 14.1.185, 14.1.191, 14.1.202, 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності; постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду; продаж (реалізація) товарів - це продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари; продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для формування валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо фактичного виконання робіт (послуг) та поставки товарів за правочинами, укладеними між ПАТ «Київський річковий порт» та ТОВ «СГ-Груп», ТОВ «Логокомп», ТОВ «Компанія «Паритет ТМ», досліджувались Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 2а-1405/12/2670 за позовом ПАТ «Київський річковий порт» до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, предметом спору у якій було скасування податкового повідомлення-рішення № 0000052320 від 23 січня 2012 року, прийнятого на підставі акту перевірки від 05 січня 2012 року № 1/23-205/03150071.

Зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2012 року у справі № 2а-1405/12/2670 про задоволення позову, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року, було встановлено, що господарські операції з виконання сторонами своїх зобов'язань, а саме: за договором купівлі-продажу товарів від 02 липня 2010 року № 11132/10, укладеним між ВАТ «Київський річковий порт» (покупцем) та ТОВ «СГ-Груп» (продавцем); агентським договором від 07 липня 2010 року № 14-148/10, укладеним між ВАТ «Київський річковий порт» (портом) та ТОВ «СГ-Груп» (комерційним агентом); договорами поставки від 03 серпня 2011 року № 111921, від 10 серпня 2011 року № 111941, укладеними між ВАТ «Київський річковий порт» (покупцем) та ТОВ «Логокомп» (постачальником); договором про виконання ремонту складових частин морських суден від 16 серпня 2011 року № 141931, укладеним між ВАТ «Київський річковий порт» (замовником) та ТОВ «Логокомп» (виконавцем); а також господарських зобов'язань, які виникли шляхом обміну документами між ВАТ «Київський річковий порт» та ТОВ «Колмпанія «Паритет ТМ», мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які податковим органом під час проведення перевірки не досліджувались (т.1 арк. справи 163-178).

Матеріали справи містять також постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року у справі № 2а-1403/12/2670 за позовом ПАТ «Київський річковий порт» до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, предметом спору у якій було скасування податкового повідомлення-рішення № 0000072320 від 23 січня 2012 року, прийнятого на підставі акту перевірки від 05 січня 2012 року № 1/23-205/03150071.

Зокрема, вказаною постановою про задоволення позову було встановлено, ПАТ «Київський річковий порт» правомірно включило до складу валових витрат за 1 квартал 2011 року суму збитків з податку на прибуток, які утворились станом на 01 січня 2010 року та не були враховані у складі валових витрат у 2010 року, у розмірі 27501085,00 грн., а також правомірно включило до складу валових витрат за 2 квартал 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду в розмірі 14187012,00 грн. (т.1 арк. справи 140-143).

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність висновків податкового органу щодо безтоварності операцій між позивачем та ТОВ «СГ-Груп», ТОВ «Логокомп», ТОВ «Компанія «Паритет ТМ».

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вирок Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2010 року у справі № 1-786/10, яким громадянина ОСОБА_3, який є засновником ТОВ «Логокомп», було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 358 Кримінального кодексу України, не містить посилань на те, ОСОБА_3 умисно ухилявся від сплати податкових зобов'язань які виникли за оспорюваними договорами поставки від 03 серпня 2011 року № 111921, від 10 серпня 2011 року № 111941 та договором про виконання ремонту складових частин морських суден від 16 серпня 2011 року № 141931, укладеними між ВАТ «Київський річковий порт» та ТОВ «Логокомп».

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частиною 2 статті 1158 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів несхвалення ТОВ «СГ-Груп» та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ» правочинів, укладених з ВАТ «Київський річковий порт», податковим органом судам надано не було.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що на дату укладення та виконання оспорюваних правочинів ТОВ «Логокомп», ТОВ «СГ-Груп» та ТОВ «Компанія «Паритет ТМ» знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як юридичні особи.

За таких обставин, правомірними є висновки суду першої інстанції про те, що якщо суб'єктом господарювання здійснено законну господарську діяльність та за її результатами правомірно сформовано валові витрати, то такий суб'єкт господарювання безперечно має право на зменшення оподатковуваного прибутку на здійснені витрати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна