Рішення № 38590610, 08.05.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/149/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1027/2014

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Турянський І.Є.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д

суддів Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника апелянта ОСОБА_2- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ будинку в натурі та визнання права власності, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 27 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1, право власності на ? частину якого зареєстроване за ним, а на ? - за ОСОБА_5, визнання права власності на окрему квартиру з виділенням конкретних приміщень. Позовні вимоги мотивовані тим, що в 1976 році він разом з колишньою дружиною ОСОБА_5 збудував житловий будинок, який після розлучення в грудні 1977 року вони згідно договору розділили приблизно в рівних частинах. Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем за майном померлої є відповідач, який відмовляється в добровільному порядку провести реальний розподіл будинку.

Рішенням Косівського районного суду від 27.03.2014 року позов задоволено.

Припинено право спільної сумісної власності на будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, право власності на ? частину якого зареєстроване за ОСОБА_4, а на ? частину за ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_4 право власності на окрему квартиру, що знаходиться в житловому будинку по АДРЕСА_1 та складається з приміщень позначених в технічному паспорті, виданому Коломийським МБТІ 21.11.2012 року цифрами: санвузол 1-1, коридор 1-3, кухня 1-4, паливна 1-5, веранда 1-6, коридор 1-7, кімната 1-8, коридор 1-9, кімната 1-10, кімната 1-11, коридор 1-12, а також господарські будівлі та споруди позначені в технічному паспорті на схемі земельної ділянки літерами: прибудова А1, гараж-майстерня Б, гараж В, сарай Е, літня кухня Ж, сарай З, навіс Л, навіс М., огорожа №1-№2, колодязь №3.

Вважаючи зазначене рішення незаконним з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, застосуванням норм права, які не слід застосовувати, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Апелянт вказує на те, що суд не мав права припиняти право спільної власності на ? частину за ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки таким чином відповідач фактично позбавляється права на спадщину.

Вказує, що не здійснює перешкоди позивачу в користуванні спільним майном, а останній звернувся в суд, так як міська рада не дає йому можливості узаконити самовільне будівництво та захоплення частини земельної ділянки. Дії щодо добудови до жилого будинку апелянт вважає незаконними, оскільки позивач проводив такі добудови без погодження з іншим співвласниками майна та без вирішення питання землекористування. Позивачу було заборонено проводити добудову до житлового будинку, а також зобов'язано звільнити заїзд від дерев та перенести браму, а 26.10.2009 року інспекцією ДАБК його було притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільні добудови до житла. Відмова Реєстраційної служби, на яке посилався позивач, щодо реєстрації його права власності є цілком законна, оскільки самовільне будівництво не узаконене.

Суд не вправі під приводом поділу майна спільної власності, якої взагалі не існує, узаконювати самовільне будівництво.

Суд безпідставно посилався на КпШС України, норми якого не мають будь-якого відношення до даного надуманого спору, та як всі спірні правовідносини щодо майна вчинялись після розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_5

За наведених доводів просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника апелянта, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення не відповідає.

Встановлено, що договором про безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 14.03.1969 року ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_5 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 600 кв.м. для будівництва житлового будинку площею 56,7 кв.м. (а.с.6).

Відповідно до копії письмового договору та розписки від 02.07.1977 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснили розподіл збудованого ними житлового будинку (а.с. 8-9).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 11). Як стверджують сторони, спадкоємцем за її майном є відповідач у даному спорі - ОСОБА_2

З копії технічного паспорта від 10.02.1977 року будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 118,9 кв.м., житловою - 85,4 кв.м складається з 4 житлових кімнат, 2 кухонь, кладової та коридорів на першому поверсі та з 3 незакінчених кімнат і коридору по мезоніну.

Рішенням Косівської міської ради від 27.07.1978 року, 25.05.1988 року та від 27.03.2002 року ОСОБА_4 дозволено добудувати до власного житлового будинку кімнату, кухню, ванну, господарське приміщення та внести зміни в технічну документацію.

З копії технічного паспорта від 21.11.2012 року вбачається, що загальна площа будинковолодіння зараз складає 204,7 кв.м., а житлова - 177,4 кв.м. і складається з 5 кімнтат, 2 кухонь, веранди, санвузла, паливної, тамбура та коридорів на першому поверсі та трьох кімнат і коридору на мезоніні. Позивач має намір розділити дану площу відповідно до частки, що мала б йому належати при поділі спільної сумісної власності в майні подружжя та з урахуванням здійснених ним добудов.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої ради (ст. 152 ЖК).

Ухваливши рішення про виділ частки позивача із майна, що перебуває у спільній власності із припиненням такого права, суд не визначився з нормами які підлягають до застосування щодо визначення режиму спільної сумісної чи спільної часткової власності, проведення поділу чи виділу у праві спільної власності, не з'ясував на підставі яких правовстановлюючих документів сторони є власниками домоволодіння, не надав їм належної оцінки, не визначив фактичну частку кожної з сторін, вартість майна, що підлягає поділу, не взяв до уваги статус неузаконених добудов та задовольнив позов за відсутності належних доказів на доведення позовних вимог.

Так, технічні паспорти та договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 14.03.1969 року не є правовстановлюючими документами, які підтверджують оформлене право власності сторін на будинковолодіння, за відсутності встановлення якого здійснювати поділ чи виділ у частці права власності неможливо.

Відповідно до п.9 Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" № 7 від 04.10.1991 року суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради, доказів на підтвердження цього матеріали справи не містять.

Всупереч вимогам ст.ст.42,44 ЦК УРСР 1963 року договір про поділ майна подружжя між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нотаріально не посвідчений та по суті не викликає ніяких наслідків для сторін у даному спорі.

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР 1963 р., чинного на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 у 2001 році, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР 1963 р. для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Жодного підтвердження того, що відповідач прийняв спадщину за померлою матір'ю, набув права власності на спірне майно та по факту є дійсним відповідачем матеріали справи не містять.

Всупереч ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» у позивача відсутній дозвіл інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт на добудови до будинку що підтверджується записом здійсненим в техпаспорті від 21.11.2012 року (а.с.21), дані об'єкти не прийняті в експлуатацію та не проведена їх реєстрація права власності, як на об'єкт містобудування.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" № 6 від 30.03.2012 року це майно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.

Крім того, відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог статті 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи в позовах про здійснення розподілу будинковолодіння та забезпечення здійснення прав сторін суд повинен відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі, а в необхідних випадках - висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій тощо, про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань; дані про дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування жилого будинку; дані про характер робіт і їх вартість, які необхідно здійснити для відокремлення виділеної частки будинку або поділу будинку.

Вирішуючи спір про поділ будинковолодіння, суд на зазначене уваги не звернув, вимоги зазначених норм права не врахував і, покладаючись тільки на пояснення позивача здійснив поділ будинку без визначення реальної можливості такого поділу з утворенням двох окремих квартир.

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, воно не може бути залишене в силі. По даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі наведенного та керуючись ст. ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Косівського районного суду від 27 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ будинку по АДРЕСА_1 в натурі та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський