Постанова № 38586706, 18.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2014 року № 826/1158/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Метлайф»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.08.2013 №№0000494320, 0000484320ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Аліко Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 23.08.2013 №№0000494320, 0000484320.

Ухвалою суду від 04.02.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 21.02.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом протокольно, за згодою учасників справи, змінено назву позивача на Приватне акціонерне товариство «Метлайф» у зв'язку із зміною найменування.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Закону і Кодексу при визначенні суми податку на прибуток та податку на доходи фізичних осіб є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено заниження позивачем податку на прибуток та податку на доходи фізичних осіб. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 2013 відповідачем на підставі акта перевірки №915/43-20/32109907 від 06.08.2013 та відповіді на заперечення від 20.08.2013 №5038/10/43-122, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0000494320, яким позивачу за порушення п.п.7.2.1, 7.2.2, 7.2.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.151.2.1, 156.1.1, 156.2.1, 156.4.1 з урахуванням пп.14.1.52 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток страхових організацій» на загальну суму 3 194 312,79грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 3 194 312,79грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0грн;

- 0000484320, яким позивачу за порушення абз.»е» пп.164.2.17, 164.5, 162.1.1, 168.1.1, 168.4, абз. «а» п.171.2, ст.176 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на загальну суму 126516,42грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 101213,13грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 25 303,29грн.

Як вбачається з матеріалів справи, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Так, стосовно податку на прибуток страхових організацій, суть справи зводиться до того, що позивачем спочатку самостійно оподатковано страхові премії за достроково припиненими договорами довгострокового страхування життя за ставкою 3%, а потім, після відновлення дії таких договорів внаслідок сплати страхувальниками всіх прострочених платежів, ті самі суми «переоподатковано» за ставкою 0%, ніби то договори насправді не припинялись.

При цьому, позивач наполягає на тому, що договори страхування не припинялись, а зупинялось лише надання страхових послуг. Самостійне оподаткування премій за ставкою 3% обґрунтовується страховиком як бажання в майбутньому уникнути негативних наслідків (донарахування 3%) на випадок дійсного припинення договорів.

Порушення податкової дисципліни в частині утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб (надалі - ПДФО) ґрунтується на тому, що витрати на навчання працівників розцінені відповідачем як надання додаткового блага таким особами.

Окружний адміністративний суд м. Києва, оцінивши докази, яки є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді ПрАТ «Аліко Україна» (далі - Страховик) укладало договори добровільного страхування життя з юридичними та фізичними особами (далі - Страхувальники) на підставі Правил добровільного страхування життя.

Правила впроваджуються згідно з внутрішнім розпорядженням Страховика і регулюють відносини між страховиком та страхувальником при укладанні та виконанні договору страхування, якщо в Договорі страхування не зазначено інше.

Предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи.

До обов'язків страхувальника, що визначені у договорах страхування, в тому числі, віднесено: 1) дотримуватись умов договору страхування; 2) своєчасно та в повному обсязі вносити страхові премії згідно з договору страхування.

В той же час, Правилами добровільного страхування життя (п.6), передбачені умови призупинення сплати страхової премії, а саме: страхувальнику надається пільговий період у 30 календарних днів від дати настання терміну платежу чергової страхової премії. Якщо чергова страхова премія не сплачується протягом пільгового періоду, та не можуть бути застосовані умови пункту Правил добровільного страхування щодо автоматичного надання кредиту, та Договір страхування не має викупної суми, достатньої для набуття договором статусу сплаченого договору страхування, а також не мало місце дострокове припинення дії договору Страхування, не було виплачено Викупну суму, то страхувальнику додатково надається пільговий період на строк до 2 років з дати, наступної за датою закінчення Пільгового періоду. Протягом дворічного періоду Страховик не надає страхові послуги за Договором страхування, а події, що стались протягом Дворічного періоду, у жодному разі страховиком не розглядаються і не визнаються страховими випадками. Також страховик не несе зобов'язань та не формує резерви протягом Дворічного періоду. Дворічний період встановлюється лише з метою надання страхувальнику можливості поновлення надання страхових послуг на особливих умовах, наведених нижче. На період припинення надання страхових послуг Страхувальник звільняється від зобов'язання сплачувати страхові премії, це стає лише його правом.

Для поновлення надання страхових послуг за Договором страхування необхідне виконання протягом дворічного періоду відповідних необхідних умов.

Якщо протягом дворічного періоду не відбулось поновлення надання страхових послуг, Договір страхування припиняє дію. Сплата страхувальником будь-яких сум грошових коштів Страховику після припинення дії Договору страхування або протягом дворічного періоду в разі невиконання будь-якої з необхідних умов не призводить до виникнення у страховика будь-якої відповідальності, за винятком відповідальності з їх повернення.

Для поновлення надання страхових послуг страхувальник подає необхідні документи, а саме: письмову заяву на поновлення надання страхових послуг з заповненою декларацією, а страховик задовольняє вимоги щодо можливості страхування.

Після подання страхувальником письмової заяви на поновлення надання страхових послуг з декларацією, страховик надсилає лист, в якому інформує про суму страхових премій, необхідних для поновлення Договору страхування життя, дія якого була припинена через несплату чергової страхової премії та який не був чинним більше 3-х місяців.

Таким чином, відповідно до внутрішніх Правил компанії позивача, дія договорів для яких визначено «пільговий період» («Дворічний період») припиняється через несплату чергової страхової премії.

Відповідно до пункту 15 («Податок на прибуток») Облікової політики ПАТ «Аліко Україна» від 01 травня 2009 визначено наступне.

Згідно Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», ставка податку на прибуток, що застосовується до премій, отриманих від довгострокового страхування життя (Е, РЕ, TR, Indlnv, W,CPA) становить 0%.

Податок на прибуток за ставкою 3% сплачується від суми премій від видів страхування, що не відповідають визначенню терміну «довгострокового страхування життя» (AD, PI, TPD, ADD).

Таке саме положення встановлено пунктом 15 («Податок на прибуток») Облікової політики ПАТ «Аліко Україна» від 01 серпня 2010.

Як вбачається з акта перевірки та не заперечується представником позивача, Страховик самостійно оподатковував страхові премії за достроково розірваними/припиненими договорами довгострокового страхування життя за ставкою 3% та нараховував пеню, що було відображено у деклараціях страховика за відповідні звітні періоди.

В той же час, в ході перевірки встановлено, що після дострокового розірвання договорів довгострокового страхування життя, Страховиком самостійно зменшувалась база оподаткування в разі, якщо поліс «відновлював» свою дію з урахуванням «Дворічного періоду».

Тобто, періоди, в яких були достроково розірвані/припинені через несплату страхової премії договори довгострокового страхування життя, в подальшому (після поновлення дії договорів) оподатковувались ПАТ «Аліко Україна» за ставкою 0% (фактично зобов'язання в наступному періоді зменшувались на суму податку на прибуток, яка була сплачена за ставкою 3%) .

Страховиком у 2010 одержано доходів за розірваними/припиненими договорами довгострокового страхування життя у сумі 69387780,57грн. та, водночас, зменшено базу оподаткування на суму 64226199,73грн. («відновлені» договори з урахуванням «Дворічного періоду»), в результаті чого відображено в рядку 11 (Доходи, одержані за договором довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення при порушенні вимог, установлених законом, або достроковому розірванні вказаних договорів) Декларації з податку на доходи (прибуток) страховика суму в розмірі 5161580грн.

У І кварталі 2011 Страховиком одержано доходів за розірваними/припиненими договорами довгострокового страхування життя у сумі 13155780,77грн. та, відповідно, зменшено базу оподаткування на суму 1655625,18грн., в результаті чого відображено в рядку 11 Декларації з податку на доходи (прибуток) страховика суму в розмірі 11500156грн.

Крім того, позивачем, у зв'язку з достроковим розірванням договорів та на виконання вимог пп.7.2.4 п.7.2.ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» самостійно нараховано пеню у 2010 в сумі 432181,26грн.; у 1 кв. 2011 в сумі 61565,98 грн. відповідно.

Проте, в подальшому, страховиком зменшило розмір нарахованої пені на суму 515 807,60грн. у 2010 та на суму 6384,09грн. у 1 кв.2011 за «відновленими» договорами з урахуванням «Дворічного періоду», в результаті чого відображено в рядку 12.2(пеня) Декларації з податку на доходи (прибуток) страховика суму в розмірі (- 83626,00грн.) у 2010 та 55182,00грн. у 1 кв. 2011 відповідно.

Згідно акта перевірки страховиком у 2010 одержано доходів за розірваними/припиненими договорами довгострокового страхування життя у сумі 57540 738,99грн., у 1 кв.2011 - 10 978 021,57грн.

Суми пені, які мали бути нараховані складають 359853,27грн. у 2010 та 48276,88 грн. у 1 кв.2011.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) визначено як плату за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Виходячи з вищезазначеного, страховий платіж з огляду на його правову функцію та мету є внеском, що сплачується саме за захист інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), обумовлених договором.

Сплата страхового платежу є обов'язком страхувальника та складовою змісту правовідносин зі страхування.

З припиненням договору страхування припиняються цивільно-правові відносини щодо захисту майнових інтересів страхувальника у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством.

Відповідно до ст. 997 Цивільного Кодексу України, договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Статтею 28 Закону України «Про страхування» визначено порядок та наслідки припинення договорів страхування. Зокрема, дія договору страхування припиняється, у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки.

Після розірвання/припинення договору довгострокового страхування життя, страхування перебуває поза межами правовідносин, які виникають з приводу довгострокового страхування життя.

Пунктом 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначений порядок оподаткування страхової діяльності. Так, згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону, дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується:

за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону;

за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Відповідно до пп.7.2.2 п.7.2 ст.7 страховик здійснює окремий податковий облік операцій, що відповідно до підпункту 7.2.1 цього пункту оподатковуються за різними ставками за правилами, встановленими у порядку, визначеному законом для встановлення форми відповідної податкової декларації (розрахунку).

Відповідно до п.1.37 ст.1 Закону договір довгострокового страхування життя - це договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання Страхових випадків, пов'язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності І групи, при цьому страхова виплата провадиться незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій).

Відповідно до пп.7.2.4 ст.7 Закону, у разі порушення вимог договору довгострокового страхування життя, встановлених зазначеним вище пунктом Закону, або договору недержавного пенсійного забезпечення, укладеного відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», в тому в числі їх дострокового розірвання, доходи, одержані страховиком за такими договорами, оподатковуються за ставкою 3 % у податковому періоді, в якому відбувся факт такого порушення, з нарахуванням пені на суму податкового боргу, розрахованої з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом, на який припадає отримання таких доходів страховиком, до дня їх включення до валового доходу такого страховика згідно із цим підпунктом.

Виходячи з вищевикладеного, у разі, якщо страхувальник припинив сплату страхових внесків страховику за договором довгострокового страхування життя до закінчення перших п'яти років сплати цих внесків, то для страховика таке припинення є порушенням вимог, встановлених п.1.37 ст.1 Закону, а доходи, одержані страховиком за такими договорами, оподатковуються за ставкою 3 % з нарахуванням пені у встановленому частиною першою пп.7.2.4 Закону порядку, що спочатку і було вірно зроблено позивачем.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання представника позивача на те, що договори страхування насправді не припинялись, адже як зазначено вище, після настання факту не сплати страхувальником чергової премії виконання такого договору страхування в разі настання страхового випадку є неможливим, що прямо суперечить п.7.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині застосування ставки 0 відсотків при отриманні доходу внаслідок виконання таких договорів, адже в даному випадку виконання договорів не було можливим.

Крім того, під час розгляду справи представник позивача не зміг пояснити суду, якою конкретно нормою податкового законодавства керувалось ПАТ «Аліко Україна» зменшуючи ставку оподаткування за «відновленими» договорами страхування до нуля, при цьому вже оподаткувавши самостійно страхові премії за ставкою в 3%.

За загальним правилом, суб'єкт господарювання вільний у вчиненні будь-яких дій, що прямо не заборонені законом. В даному випадку, оскільки п.7.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» чітко визначено обмеження застосування ставки 0%, а саме - лише при виконанні договорів, чого (виконання договорів) судом не встановлено, суд не знаходить підстав для визнання протиправним та скасування ППР №0000494320, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, суд погоджується з правовою позицією позивача в частині неправомірності збільшення грошового зобов'язання та застування штрафних (фінансових) санкцій по податку на доходи фізичних осіб, обґрунтовуючи це наступним.

Так, в Акті перевірки (стор. 39-42 акта) зазначено про порушення позивачем норм ПК України в частині не включення до бази оподаткування ПДФО послуг з організації тренінгів.

Відповідно до ст. 1 Договору з International Broker & Agent Business Association LLC про надання послуг по організації тренінгів/семінарів від 01.03.2012 до складу послуг, що надаються постачальником, входять кава - брейк з вечерею на 20 осіб - 2600 дол. США, оренда обладнання 2912 дол. США, оренда конференц-залу - 2000 дол. США (2 дн.).

Відповідно до п.1.2.4. Договору з International Broker & Agent Business Association LLC про надання послуг по організації тренінгу «Leader Ship II» від 19.06.2012 до складу послуг, що надаються постачальником, входять кава-брейк з вечерею на 20 осіб - 9100 дол. США, оренда обладнання 7400 дол. США, оренда конференц-залу - 7400 дол. США (5дн.).

Відповідно до Договору з International Broker & Agent Business Association LLC про надання послуг з організації семінарів від 05.09.2012 до складу послуг, що надаються постачальником, входять кава-брейк з вечерею на 20 осіб - 1500 дол. США, оренда обладнання 2800 дол. США, оренда конференц-залу - 7000 дол. США (1дн.).

Відповідно до Договору з International Broker & Agent Business Association LLC про надання послуг по організації семінару «Leader Ship II» від 23.10.2012 до складу послуг, що надаються постачальником, входять кава-брейк з вечерею на 15 осіб - 5250 дол. США, оренда обладнання 4500 дол. США, оренда конференц-залу - 9000 дол. США (3дн.).

Як зазначає представник позивача, документальне підтвердження (наприклад чеки) щодо вартості кави-брейка та вечері стосовно кожної окремої фізичної особи по вказаних договорах відсутні, адже меню кожної особи може складатися з різних страв та/або особа взагалі особа могла не бути присутня на вечері (кава-брейку), з огляду на що такі витрати не можна вважати персоніфікованим доходом окремої особи.

Крім того, до ціни договорів за переліком, зазначеним вище, включено, в тому числі, оренду обладнання та оренду приміщень. Втім, відповідачем не доведено того, що фізичні особи, які брали участь у семінарах, отримували послуги з оренди приміщення та обладнанням.

В той же час, під час розгляду справи відповідачем не заперечено того, що зазначені послуги замовлялись і отримувались Товариством з метою забезпечення проведення заходів для навчання та підвищення кваліфікації фізичних осіб для цілей здійснення Товариством страхової діяльності, а не для розміщення таких фізичних осіб та надання їм інших послуг.

Враховуючи зазначене, вартість оренди приміщень та обладнання не може бути визнана додатковим благом, тобто послугами або доходом, які виплачуються (надаються) фізичним особам, в розумінні пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу.

Отже, в даному випадку, відсутні правові підстави для віднесення вартості оренди до оподатковуваного доходу фізичних осіб, що брали участь у семінарах.

Крім того, в Акті зазначається, що відповідно вказаних договорів послуги з навчання отримували працівники страхової компанії, що не відповідає дійсності.

Особи, вказані в додатках 18, 19, 20, 21 до Акту не є та ніколи не були працівниками страхової компанії, зворотного відповідачем під час проведення виїзного контрольного заходу не виявлено, а судом такого не встановлено.

Насправді, вказані особи є третіми особами, які співпрацюють з партнерами Товариства - страховими брокерами - юридичними особами.

Фізичні особи не отримували послуги з навчання від постачальника (позивача). Постачальником надавались послуги з проведення тренінгу, а по суті переліку послуг, забезпечення заходу кавою-брейком, вечерею, обладнанням та приміщенням. Отже, замовником та отримувачем послуг за договорами виступало Товариство.

Суд відзначає, що питання оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі одержаних у вигляді додаткового блага, виходячи з положень Податкового кодексу України, розглядається лише у разі їх одержання безпосередньо конкретним платником податку з доходів фізичних осіб, однак такої обставини під час розгляду справи судом не встановлено, з урахуванням чого висновки відповідача про заниження позивачем ПДФО є необґрунтованими, а ППР №0000484320 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 23.08.2013 №0000484320.

3. В решті позову відмовити.

4. Судові витрати в сумі 18 (вісімнадцять)грн. 56коп. присудити на користь ПРАТ "МЕТЛАЙФ" (код ЄДРПОУ 32109907, адреса: 01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ КОМІНТЕРНУ, будинок 14) з Державного бюджету України.

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.