Рішення № 38585115, 27.02.2014, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 419/3259/12

Провадження № 2/204/20/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої - судді Нізік О.В.

при секретарі - Таран К.В.

за участю: позивачки - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа: Головне управління юстиції у Черкаській області, приватний нотаріус Золотоніського району Черкаської області ОСОБА_3 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, -

в с т а н о в и в:

17 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 померла її мати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Росії, що мешкала у м. Єкатеринбурзі Російської федерації. Від неї їй відомо, що заповіту вона не складала. Через півроку виник спір по спадщині. В серпні 2011р. вона звернулась в Ленінський районний суд м. Єкатеринбургу з позовом до ТОВ СТК «Гранд», директором якого є її брат ОСОБА_2, про визнання правочину по квартирі, якою володіла мати, недійсним. Сам ОСОБА_2 проти позову заперечував, але 22.12.2011р. по її позову було винесене рішення на її користь. В цей час заведена спадкова справа у нотаріуса Ленінського району м. Єкатеринбургу і вирішується питання щодо майна, яке підлягає спадкуванню. Приблизно 13.01.2012р. їй зателефонували з міліції Красногвардійського району м. Дніпропетровська з проханням прийти та дати пояснення по заяві її брата ОСОБА_2 про зникнення в його хаті заповіту, нібито складеного їх спільною матір'ю ОСОБА_4 на його користь. В цей день в неї з'явилися сумніви про існування заповіту, так як від матері вона знає, що вона його не складала. 19.01.2012р. вона звернулася в Третю Нотаріальну контору м. Дніпропетровська, де стало відомо з Витягу зі Спадкового реєстру, що 03.01.2012р. Інформаційним центром при Мінюсті Черкаської області зареєстровано заповіт який нібито складений її матір'ю ОСОБА_4 три роки потому, що засвідчене секретарем Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області 18.12.2008р. ОСОБА_7. При розмові по телефону з ОСОБА_7 з'ясувалося, що в період з 23.12.11р. по 03.01.2012 г. до неї звернувся її рідний брат ОСОБА_2 та попросив її скласти заповіт минулою датою. Заявляє, що цей заповіт сфальсифіковано. Їй точно відомо, що 18.12.2008р. її матір знаходилася у м. Дніпропетровську, на яку вона залишала свого малолітнього сина, бо сама з його батьком в цей період були за межами України. Її мати не має нічого спільного з селищем Коробівка, там немає родичів, близьких, вона не могла там проживати та бути проїздом. Її матір, коли приїздила на Україну, проживала у своїй власній квартирі у м. Дніпропетровську, де багато нотаріусів і їхати їй з відси за майже 350км. у селище, де немає нотаріусів та витрачати на це кошти та час, щоб скласти заповіт, є самою не логічною та абсурдною ідеєю. Такий вчинок викликає сумніви щодо свідомості такої людини та є підставою ставити питання про її дієздатність. Зокрема вищевказаних стверджень, при оформленні цього заповіту порушено п. 2 «Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій», реєстри мають бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі засвідчується підписом начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Черкаській області та скріплюється печаткою відповідного управління юстиції, але їй відомо від секретаря Коробівської сільської ради ОСОБА_7 що в порушення цієї норми, вище вказаний заповіт зареєстрований у книзі нотаріальних дій, де кількість сторінок засвідчена головою селищної ради с Коробівка. П. 12.1 «Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій», передбачено, якщо нотаріальна дія вчиняється для чи за участю іноземного громадянина, перевіряється законність його перебування в Україні. На підтвердження цього Нотаріус у графі 4 після запису документа, за яким установлено особу, записує також реквізити візи, термін її дії та факт або термін реєстрації в Україні. У разі, якщо між Україною та країною, звідки прибув іноземець, установлено безвізовий режим пресування, нотаріус записує тільки термін факт реєстрації іноземця в межах України, але в порушення цієї норми такі відомості у реєстрі відсутні. Ст. 37 ЗУ «Про нотаріат», посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права на оформлення документів, призначених для використання за межами державного кордону, але майно що належало померлій ОСОБА_4, знаходиться на території Росії у м. Єкатеринбурзі і тому цей заповіт, засвідчений секретарем Королівської селищної ради, незалежно від його дійсності, не може бути використаний на території Росії. Просила визнати заповіт ОСОБА_4 від 18.12.2008р., засвідчений Коробівською селищною радою Золотоніського району у Черкаській області, недійсним в силу його нікчемності.; Відшкодувати судові витрати за рахунок відповідачів.

25 травня 2012 року позивачка уточнила позовні вимоги. Доповнила, що по її заяві, по факту підроблення вищевказаного заповіту, Слідчим управлінням УМВС України в Черкаській області 27.03.2012р. була порушена кримінальна справа № 3801200134. 19.04.2012р. їй з витягу зі спадкового реєстру стало відомо, що приватний нотаріус м. Золотоноши ОСОБА_3 27.03.2012р. видав свідоцтво про право на спадщину після смерті моєї матері ОСОБА_4. В цьому витягу не значиться кому воно видане, але від ОСОБА_2 їй відомо, що саме йому воно видане на підставі підробленого заповіту. Таким чином, вважає, що заповіт та свідоцтво про право на спадщину на ім'я ОСОБА_2 повинні бути визнані судом недійсними з наступних підстав. Їй відомо що 18.12.2008р. її матір знаходилася у м. Дніпропетровську, на яку вона залишала свого малолітнього сина, бо сама з його батьком в цей період були за межами України.; Її мати не має нічого спільного з селищем Королівка, де немає її родичів, близьких, вона не могла там проживати та бути проїздом.; Її матір, коли приїздила на Україну, проживала у своїй власній квартирі у м. Дніпропетровську, де багато нотаріусів і їхати їй з відси за майже 350км. у селище, де немає нотаріусів та витрачати на це кошти та час, щоб скласти заповіт(нотаріально не завірений), є самою не логічною та абсурдною ідеєю. Такий вчинок викликає сумніви щодо свідомості такої людини та є підставою ставити питання про її дієздатність. При оформленні цього заповіту порушено: 1) п. 2 «Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій», реєстри мають бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі засвідчується підписом начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Черкаській області та скріплюється печаткою відповідного управління юстиції, але їй відомо від секретаря Коробівської сільської ради ОСОБА_7 що в порушення цієї норми, вище вказаний заповіт зареєстрований у книзі нотаріальних дій, де кількість сторінок засвідчена головою селищної ради с Коробівка.; 2) п. 12.1 «Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій», передбачено, якщо нотаріальна дія вчиняється для чи за участю іноземного громадянина, перевіряється законність його перебування в Україні. На підтвердження цього Нотаріус у графі 4 після запису документа, за яким установлено особу, записує також реквізити візи, термін її дії та факт або термін реєстрації в Україні. У разі, якщо між Україною та країною, звідки прибув іноземець, установлено безвізовий режим пресування, нотаріус записує тільки термін факт реєстрації іноземця в межах України, але в порушення цієї норми такі відомості у реєстрі відсутні.; ст. 37 ЗУ «Про нотаріат», посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права на оформлення документів, призначених для використання за межами державного кордону, але майно що належало померлій ОСОБА_4, знаходиться на території Росії у м. Єкатеринбурзі і тому цей заповіт, засвідчений секретарем Королівської селищної ради, незалежно від його дійсності, не може бути використаний на території Росії.; 3) За фактом підроблення заповіту Слідчим управлінням УМВС України в Черкаській області 27.03.2012р. була порушена кримінальна справа № 3801200134. Стосовно свідоцтва про право на спадщину, то ОСОБА_4 була громадянкою Російської Федерації, адреса останньої реєстрації в неї була у АДРЕСА_1., у зв'язку з чим на підставі її заяви про прийняття спадщини нотаріусом Ленінського району м. Єкатеринбургу була заведена спадкова справа № 50/2011. У м. Дніпропетровську вона мала у власності квартиру АДРЕСА_2, в якій зупинялася, коли приїжджала на Україну. ОСОБА_4 мала кілька місць проживання. У цьому випадку, відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» п. 3 «Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації». Відповідно до ч.2 ст. 118 ЦПК України «Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою». Вважає, що вимоги про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину безпосередньо пов'язані між собою - крім одного відповідача, ці вимоги стосуються одного й того ж самого - спадщини за померлою ОСОБА_4 Крім того, визнання недійсним заповіту безпосередньо тягне за собою визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину у тому вигляді, в якому воно видане на теперішній час - на нібито єдиного спадкоємця ОСОБА_2 Таким чином, в порушення її прав, свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 було видане не за місцем відкриття спадщини, на підставі підробленого заповіту та особі, яка не мала права на спадкування. Просила визнати заповіт ОСОБА_4 засвідчений Коробівською селищною радою Золотоніського району у Черкаській області 18.12.2008р., недійсним. Визнати свідоцтво про право на спадщину, видане приватним нотаріусом ОСОБА_3 ОСОБА_2 27.03.2012р. після смерті ОСОБА_4, недійсним. Судові витрати покласти на Відповідачів.

У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити позов.

У судовому засіданні відповідач заперечував проти позовних вимог та просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Інші сторони у судове засідання не з'явились.

Заслухавши пояснення сторін, пояснення свідка ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_4 є рідною матір'ю позивачки та відповідача у справі (а. с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_4 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть виданим Відділом державно реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис за № 4924 (а. с. 5).

Відповідно до Заповіту складеного в Коробівській сільській раді 18 грудня 2008 року, посвідченого 18 грудня 2008 року ОСОБА_7 секретарем Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, все своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, а також те, на що вона за законом матиме право заповіла своєму сину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 64).

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 березня 2012 року, приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу ОСОБА_3 посвідчив, що на підставі заповіту, посвідченого ОСОБА_7 секретарем Коробівської сільської радиЗолотоніського району Черкаської області 18 грудня 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за № 302 спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 є її син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 36-38).

Частиною 2 ст.1257 ЦК України, передбачено, що за позовом заінтересованої сторони суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст.215,203ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення сторонами вимог встановлених ст.. 203ЦК України, а саме: зміст не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст. 1247 ЦК України.

Згідно вимог ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Частиною 1 ст.1234 ЦК України, передбачено, що право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі , із зазначенням місця його складення.

Згідно ч. 2 ст.1247 ЦК України, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.1247 ЦК України, передбачено, що заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами, визначеними у статтях1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1247 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги до форми заповіту, а саме: заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання ; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 Цивільного кодексу України; заповіт має бути посвідчений посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 Цивільного кодексу України; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

При цьому частина 4 ст. 1247 Цивільного Кодексу України щодо обов'язкової державної реєстрації заповітів, посвідчених посадовими особами у Спадковому реєстрі, було доповнено згідно із Законом України № 2527-УІ від 21.09.2010 року.

Відповідно до ст. 56 ЗУ " Про нотаріат", нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженому КМУ. Зміни у частину 1 ст. 56 ЗУ " Про нотаріат" щодо державної реєстрації заповітів у Спадковому реєстрі були внесені згідно із Законом № 2527-УІ від 21.09.2010 року, тобто після складання заповіту.

Згідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 14 ч.1 ст.92 Конституції України гарантовано, що виключно законами України визначається діяльність нотаріату.

Згідно ст.7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.

Відповідно до п. 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за N 283/8882, нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У постанові про відмову вказуються дата винесення постанови, прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та адреса державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса, прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи, про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання), мотиви, з яких відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, з посиланням на чинне законодавство, порядок і строки оскарження відмови з посиланням на цивільне процесуальне законодавство.

Відповідно до ст. 49 Закону України про «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України, не подано відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства, з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень, правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності, особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення, пов'язані з її вчиненням, в інших випадках, передбачених цим Законом. Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Згідно ст. 52 Закону України «Про нотаріат» про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі. Реєстр для реєстрації нотаріальних дій повинен бути прошнурований, аркуші пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі повинна бути засвідчена підписом посадової особи відповідного органу юстиції та печаткою Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Кожний нотаріус веде окремий реєстр. Запис у реєстрі робиться чітко, розбірливо, із заповненням усіх граф, передбачених за встановленою формою. Не допускаються підчистки, дописки, інші незастережні виправлення та запис олівцем. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії. Порядок ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій та їх форма встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до п. 17 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. В п.16 вказаної постанови зазначається, що «заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини».

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України нікчемний правочин є недійсний через невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Відповідно до Висновку № 834-П, № 1031-П, № 1024-ТЕД комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів по кримінальній справі № 3801200134 складеного 11 червня 2012 року (а. с. 223- 226 Т-1), Підписи в графі «Підпис» у заповіті ОСОБА_4 від 18.12.2008р., графі «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» виконані не ОСОБА_7, не ОСОБА_4, а однією іншою особою (умовно виконавець «А») (а. с. 226 Т-1).

Підписання заповіту іншою особою може відбутися лише у тому випадку, коли заповідач з якихось причин не може сам підписати заповіт, про що повинно бути зазначене в посвідчу вальному написі. Якщо заповідач письменний, а замість нього заповіт підписала інша особа, заповіт визнається судом недійсним як таким, що складений за відсутності вільного волевиявлення заповідача, тобто з порушенням ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Оскільки експертизами проведеними в рамках порушеної кримінальної справи № 3801200134 за фактом підроблення заповіту ОСОБА_4 (209, 210-214, 223-226 Т-1) встановлено, що спірний заповіт підписаний невідомою особою від імені ОСОБА_4, яка, відповідно до ст.1247 ЦК України, не мала на це права, то такий заповіт на підставі ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

В відповідно до ч.2 та ч. 3 ст. 1248 Цивільного кодексу України - нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Відповідно до п. 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, яка діяла в період, яким датований спірний заповіт, він має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.

Спірний заповіт від 18 грудня 2008 року, посвідчений печаткою та підписом секретаря Коробівської сільської ради Золотонівського району Черкаської області імені ОСОБА_4 не був прочитаний особисто заповідачем, що підтверджується відсутністю відповідної відмітки в заповіті.

Крім того, як вбачається з тексту заповіту, речення «мною, ОСОБА_4, текст заповіту прочитано вголос власноручно підписано» відсутній в заповіті, що є порушенням п. 157 вищезазначеної інструкції, якою передбачено, що про особисте прочитання та підписання заповіту заповідачем, зазначається ним особисто перед його підписом.

П. 1 «Порядок ведення та заповнення реєстрації нотаріальних дій», затверджено наказом Міністерства юстиції України 15.07.2003 N 87/5, відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) усі нотаріальні дії, учинені нотаріусами, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій, Кожний нотаріус веде один реєстр для реєстрації нотаріальних дій, нумерація в якому починається у перший робочий день нового року і закінчується в останній робочий день цього року. Заведення та ведення нотаріусом одночасно більше ніж одного реєстру забороняється. Реєстри, не закінчені в попередньому році, не можуть використовуватися нотаріусом у наступному році. У разі закінчення реєстру нотаріусом в установленому порядку заводиться новий реєстр. Титульна сторінка реєстру (якщо титульна сторінка ламінована, наступна за нею) оформлюється з дотриманням вимог Правил ведення нотаріального діловодства.

Відповідно до п.2 «Порядок ведення та заповнення реєстрації нотаріальних дій», затверджено наказом Міністерства юстиції України 15.07.2003 N 87/5, реєстри мають бути прошнуровані, аркуші їх пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі засвідчується підписом начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальниками головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі або уповноваженої ними посадової особи (осіб), Підпис начальника головного управління юстиції або уповноваженої ним посадової особи скріплюється печаткою відповідного головного управління юстиції. Головні управління юстиції ведуть Журнал обліку реєстрів для реєстрації нотаріальних дій. Кожному реєстру головним управлінням юстиції присвоюється реєстраційний номер, який складається з шестизначної цифри та зазначається у кутовому штампі відповідного головного управління юстиції, що проставляється у верхньому правому куті наступної за титульною сторінки реєстру, скріплюється підписом уповноваженої посадової особи та печаткою головного управління юстиції. (Наприклад: розпочинається запис у Журналі з номера 000001, наступний номер 000002 та ін.). У Журналі уповноваженою посадовою особою головного управління юстиції зазначається прізвище, ім'я та по батькові нотаріуса, яким отримано реєстр (при отриманні реєстру завідувачем державною нотаріальною конторою - для кого отримано реєстр), дата реєстрації реєстру, номери нотаріальних дій, якими почато та закінчено реєстр, підпис в отриманні реєстру, дата закінчення реєстру тощо.

Відповідно до ст. 52 ЗУ «Про нотаріат», про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі. Реєстр для реєстрації нотаріальних дій повинен бути прошнурований, аркуші пронумеровані. Кількість аркушів у реєстрі повинна бути засвідчена підписом посадової особи відповідного органу юстиції та печаткою Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Кожний нотаріус веде окремий реєстр. Запис у реєстрі робиться чітко, розбірливо, із заповненням усіх граф, передбачених за встановленою формою.

Журнал для реєстрації нотаріальних дій Коробівської сільської ради, в якому внесений запис про посвідчення спірного заповіту, не засвідчений печаткою та підписом посадової особи Головного управління юстиції Мінюсту України, а журнал Коробівської сільської ради завірений підписом секретаря Коробівської ради та печаткою ради (а. с. 219 -222 Т.-1).

Відповідно до п. 14 «Порядок ведення та заповнення реєстрації нотаріальних дій», затверджен наказом Міністерства юстиції України 15.07.2003 N 87/5, у графі 6 зазначається сума державного мита (при вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом) чи плати (при вчиненні нотаріальної дії приватним нотаріусом). У тому випадку, коли примірники документів, на підставі яких була вчинена нотаріальна дія, не залишаються у справах нотаріуса, квитанції з оплати зберігаються у реєстрі. Ця графа заповнюється нотаріусом після надання особою, для якої вчиняється нотаріальна дія, квитанції про сплату державного мита або після внесення оплати за вчинення нотаріальної дії і до проставляння цією особою підпису в графі.

Відповідна оплата державного мита ОСОБА_4 не здійснювалася, що підтверджується відповіддю наданою на запит суду Коробівською сільською Радою 19 лютого 2014 року (а. с. 114-115 Т-2).

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про нотаріат», у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах. Зазначені посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права на оформлення документів, призначених для використання за межами державного кордону.

У спірному заповіті немає обмеження щодо розпорядження спадкодавця з обмеженням щодо майна, яке знаходиться поза межами України, а навпаки містить фразу «все моє майно, що буде належати мені на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, а також все те, на що я за законом буду мати право, заповідаю ОСОБА_2».

Відповідно до ст. 56 ЗУ «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Спірний заповіт був поданий до державного реєстру після спливу трьох років від дати його складання. Також, в матеріалах справи є копія титульної сторінки підшивки заповітів, посвідчених у 2008 році Коробівською селищною радою і відповідно до напису на ній періоду, за який в неї підшиті заповіти, останній був складений 28.11.2008р., а спірний заповіт датований18.12.2008р. (а. с. 219-222 Т.-1).

Суд критично ставиться до свідчень у судовому засіданні свідка ОСОБА_10 (а. с. 4 Т-2), яка пояснила що працює вчителькою у школі м. Дніпропетровська до якої ходив син позивачки Єгор. У першому півріччі 2008 року спілкувалась лише з бабусею Єгора (син позивачки), а в другому пам'ятає тітку Єгора та його батьків. Чітких пояснень з приводу предмета спору свідок суду не надала.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18.12.2009 року, відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

У відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наданих у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Будь-яких доказів в спростування викладеного відповідачем суду не надано.

Судом встановлено, що при складанні спірного Заповіту не додержано загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину, а тому суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 засвідчений Коробівською селищною радою Золотоніського району Черкаської області 18 грудня 2008 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину видане приватним нотаріусом ОСОБА_3 ОСОБА_2 27 березня 2012 року після смерті ОСОБА_4.

На підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 107 грн. 30 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись п. 23 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, ст. ст. 215, 203, 204, 1233, 1234, 1257, 1301 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18.12.2009 року, ст. ст. 3 - 8, 10, 11, 18, 57 - 60, 61, 88, 197, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа: Головне управління юстиції у Черкаській області, приватний нотаріус Золотоніського району Черкаської області ОСОБА_3 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину - задовольнити.

Визнати заповіт ОСОБА_4 засвідчений Коробівською селищною радою Золотоніського району Черкаської області 18 грудня 2008 року - недійсним.

Визнати свідоцтво про право на спадщину видане приватним нотаріусом ОСОБА_3 ОСОБА_2 27 березня 2012 року після смерті ОСОБА_4 - недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 107 грн. 30 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Суддя О. В. Нізік