Рішення № 38579776, 16.04.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2014 р.Справа № 922/777/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Рудяк Т.О.

розглянувши справу

за позовом Приватне підприємство "Елтіз" до ДП "НДІ "ХЕМЗ", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Розглядається вимога ПП "Елтіз" про стягнення з ДП "НДІ "ХЕМЗ" загальної суми заборгованості у розмірі 19 107,26 грн.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав витребувані судом документи. Стосовно заявлених позовних вимог підтримав їх у повному обсязі, крім того, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних не заперечував, крім того, просить суд звернути увагу на тяжкий фінансовий стан підприємства відповідача.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.

Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:

25 листопада 2010 року між Приватним підприємством "Елтіз" (Постачальник, позивач по справі) та Державним підприємством «Науково-дослідний інститут «ХЕМЗ» (Покупець, відповідач по справі) було укладено договір поставки №72/10. Відповідно до умов Договору позивач продає, а відповідач приймає та сплачує в порядку та на умовах обумовлених Договором Товар.

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість Договору складає 96000,00 грн., в т.ч. НДС 16 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.3 Договору перший авансовий платіж в розмірі 25% загальної вартості договору у розмірі 24 000,00 грн., в т.ч. НДС 4000 грн. здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати підписання Договору сторонами.

Відповідно до п. 2.4 Договору другий авансовий платіж в розмірі 45% загальної вартості договору у розмірі 43 200,00 грн., в т.ч. НДС 7 200,00 грн. здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) банківських днів від дати підписання Договору сторонами.

Відповідно до п. 2.5 Договору платіж останньої частини сплати у розмірі 30% загальної вартості договору у розмірі 28 800,00 грн., в т.ч. НДС 4 800,00 грн. здійснюється після повідомлення постачальником покупця про готовність товару до відвантаження.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата вказана у видатковій накладній при відвантаженні товару.

Відповідач, на підставі рахунку № СФ-01179 від 02.12.2010 року виставленого позивачем, свої зобов'язання за договором в частині оплати товару здійснив частково на умовах передоплати в розмірі 78 360,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на підставі видаткової накладної № РН-00268 від 13.04.2011 року поставлено товар на загальну суму 96000,00 грн.

Отже, позивач прийняті на себе зобов'язання за умовами Договору виконав належним чином та поставив відповідачу Товар.

В порушення умов договору, відповідач лише частково здійснив оплату за поставлений Товар у розмірі 78 360,00 грн., внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент розгляду справи складає 17 640,00 грн.

Надаючи правову оцінку вище викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості за поставлений Товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Враховуючи, що сума основного боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення заборгованості, а також, враховуючи, що відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 17 640,00 грн., суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. За таких обставин, позовні вимоги позивача в розмірі 1467,26 грн. 3% річних обґрунтовані, відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст.ст. 1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «ХЕМЗ» (код ЄДРПОУ 00216869, адреса: 61037, м. Харків, Московський проспект,199) на користь Приватного підприємства «Елтіз» (код ЄДРПОУ 31624085, адреса: 70410, Запорізька область, Запорізький район, с Лукашеве, вул. Перспективна, 4/4) суму основного боргу у розмірі 17 640,00 грн., 3% річних в сумі 1 467,26 грн., судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.04.2014 р.

Суддя С.А. Прохоров

СПРАВА №922/777/14