Постанова № 38576158, 29.04.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2014 р. Справа № 914/4781/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Михалюк О.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" б/н від 20.02.2014р.

на рішення господарського суду Львівської області від 10.02.2014р.

у справі № 914/4781/13

за позовом: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"

до відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №270 від 18.10.2013р.

за участю представників:

від позивача: Бекерська О.О.- представник

від відповідача: Оленюк С.Л. - представник

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81 1ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 29.04.2014р., у зв»язку із перебуванням судді Гриців В.М. у відпустці у склад колегії суддів для розгляду справи №914/4781/13 введено замість судді Гриців В.М. суддю Михалюк О.В.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.02.2014р. у справі №914/4781/13 (суддя Фартушок Т.Б.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ЛМКП "Львівтеплоенерго" до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №270 від 18.10.2013р.

ЛМКП "Львівтеплоенерго" подано апеляційну скаргу б/н від 20.02.2014р. та доповнення до апеляційної скарги №39-1284 від 25.04.2014р. б/н від 28.04.2014р., в яких просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушення норм матеріального права, судом неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема скаржник вважає, що рішенням суду підтверджено доводи рішення адміністративної колегії ЛОТВ АМКУ №270 про те, що скаржник займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з центрального опалення та централізованого гарячого постачання в межах м.Львова...., у межах розташування власних діючих мереж із часткою 100 відсотків. Однак, скаржник вважає, що судом в обгрунтування своєї позиції наведено скасовані рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, зокрема №501 від 23.03.2006 року, №1445 від 23.12.2005 року, тобто рішення, які були недіючі в період, охоплений перевіркою і не можуть підтверджувати факт визначення ЛМКП «Львівтеплоенерго» виконавцем комунальних послуг.

Також скаржник зазначає, що у територіальних межах, вказаних в оскаржуваному рішенні №270, житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та водопостачання гарячої води у житлових будинках м.Львова надають житлово-експлуатаційні підприємства, які укладають із споживачами теплої енергії договори на надання послуг і обслуговування внутрішньо будинкових мереж та отримують оплату за свої послуги. Отже, скаржник вважає, що рішенням позивача №270 скаржника було визначено монополістом у сфері, де є чітко визначений суб»єкт господарювання - ЛКП, ЖКК, БУ та ін.

Окрім того, скаржник зазначає, що тарифи на теплову енергію для ЛМКП «Львівтеплоенерго» встановлює Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг, яка одночасно встановлює строк набрання ними чинності. Тобто, як зазначає скаржник, для надання житлово-комунальних послуг (зокрема послуги з теплопостачання) суб»єкт господарювання, який є виконавцем таких послуг, керується тарифом, затвердженим для нього органом місцевого самоврядування. ЛМКП «Львівтеплоенерго» є суб»єктом природних монополій у сфері теплопостачання та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Також скаржник вважає, що аналізуючи ситуацію, яка склалась при введенні в дію нового тарифу, необхідно зазначити, що умислу ЛМКП «Львівтеплоенерго» на здійснення дій, які призвели чи могли призвести до ущемлення прав споживачів не було. Підприємство діяло в межах вимог чинного законодавства, діючого для такого виду діяльності, як постачання теплової енергії.

Львівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін у судових засіданнях, суд встановив наступне.

як вбачається із матеріалів справи, Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №270 від 18.10.2013р. "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (справа №1-02-236/2013), яким вирішено наступне:

1.Визнати, що Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання у часових межах 2011, 2012 та поточному 2013 у територіальних (географічних) межах м.Львова, смт.Брюховичі та смт.Винники у межах розташування власних діючих мереж із часткою 100%.

2.Визнати, що Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго", нарахувавши плату за послуги з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання без дотримання норми ч.5 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції 13.01.2012 та і з 13.01.2012), вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене ч.1 ст.13 та п.2 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом дії, що може ущемити інтереси споживачів, яка була б неможливою за умови існування значної конкуренції на ринку.

3.За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане у п.II резолютивної частини рішення, накласти на Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" штраф у розмірі 68 000,00грн.

У вищенаведеному рішенні встановлено наступне.

Об'єктами аналізу щодо визначення становища на зазначеному ринку є суб'єкт господарювання (підприємство) та обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності, а також умови придбання товару;

- Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" (позивач) надає послуги з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання у м.Львові у межах розташування мереж, що перебувають у його володінні та у користуванні, тобто територіальними мережами ринку послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання є межі розташування мереж, які знаходяться у володінні та користуванні позивача у м.Львові;

- часовими межами ринку послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання визначено 2011, 2012 та поточний 2013р., протягом яких незмінною залишалася структура ринку;

- аналіз ринку послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання за 2011, 2012 та поточному 2013р. показав, що у вищезазначених територіальних та товарних межах ринку одноосібно та безальтернативно здійснює господарську діяльність позивач, тобто позивач не зазнає конкуренції на ринку;

- підприємство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання у часових межах 2011, 2012 та поточному 2013р. у територіальних (географічних) межах м.Львова у межах розташування власних діючих мереж із часткою 100%.

В порушення ч.5 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" позивачем невчасно повідомлялось споживачів про зміну вартості послуг (змінювались згідно Постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011р. №155, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.12.2011р. №1083, Постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 27.12.2011р. №238 та, відповідно, застосовано нові тарифи раніше строку, передбаченого ч.5 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Внаслідок чого позивач вчинив порушення, яке передбачене ч.1 ст.13 та п.2 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом дії, що може ущемити інтереси споживачів, яка була б неможливою за умови існування значної конкуренції на ринку.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду із позовною заявою про визнання недійсним та скасування рішення Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №270 від 18.10.2013р.

.

Відповідно до приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України;

Згідно із п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно із ч.4 ст.4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до ч.1 ст.12 вищенаведеного Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Пунктом 11 частини 1 і частиною 4 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що проведення дослідження ринку, визначення межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджеь) належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Частиною п'ятою статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у редакції Закону України від 22.12.2011р. № 4231-VI, яка діяла до 13.01.2012р., встановлено, що в разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів.

Зобов'язання теплопостачальних, теплотранспортних і теплогенеруючих організації при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством, передбачено й частиною першою статті 25 Закону України "Про теплопостачання".

Статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг віднесено, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

У ч.3 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що при встановленні цін/тарифів на послуги, які виробляються суб'єктами природних монополій, діяльність яких регулюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, відповідно до законодавства, повноваження органів місцевого самоврядування поширюються виключно на тариф (складову тарифу), який (яка) не підлягає встановленню цими національними комісіями.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з п.2 ст.50 цього Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 27.12.2011р. №238 (набрала чинності з 01.01.2012р.) встановлено умовно-постійну частину двоставкових тарифів на теплову енергію для централізованого опалення та на інші потреби (місячна плата за одиницю теплового навантаження) для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.12.2011р. №1083 (вступило в дію з 01.01.2012р.) встановлено скориговані тарифи, у тому числі для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення).

Рішення Львівської міської ради №1083 від 28.12.2011р. опубліковано в газеті "Високий замок" від 30.12.2011-01.01.2012р., що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з публікації.

Матеріалами справи підтверджується, що, тарифи згідно Постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 27.12.2011р. №238 застосовані позивачем з 01.01.2012р. (відтак, з порушенням ч.5 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у діючій на той час редакції.)

Посилання скаржника на те, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг відмежовує діяльність підприємств, що здійснюють постачання теплової енергії в гарячій воді (ЛМКП «Львівтеплоенерго») від підприємств, що діють у сфері надання житлово-комунальних послуг, отже позивач не є виконавцем таких послуг, не береться судовою колегією до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про житлово-комунальні послуги", цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг; суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Окрім того, у постанові Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011р. №155 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ЛМКП "Львівтеплоенерго"" зазначено, що така прийнята відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. N869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" та Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.02.2011р. N 242.

При цьому, у п.1.1 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.02.2011р. N 242, зазначено, що цей Порядок розроблений відповідно до Законів України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України", "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги".

У постанові Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 27.12.2011р. №238 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ЛМКП "Львівтеплоенерго"" зазначено, що така прийнята відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 23.11.2011 N 1073 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг".

Також, Наказами Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 30.12.2009р. N422 та від 27.12.2010р. N477 скаржника віднесено до переліку базових підприємств галузі житлово-комунального господарства.

Окрім того, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 03.08.2012р. N259 видано скаржнику ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, з постачання теплової енергії на території України.

Крім того, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 01.03.2013р. №24 "Про накладення штрафу на Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії" встановлено порушення скаржником п.3.1 Ліцензійних умов з виробництва, пункт 3.1 Ліцензійних умов з транспортування та п.3.1 Ліцензійних умов з постачання в частині дотримання вимог законодавства, яким регулюється діяльність у сфері природних монополій та сфері теплопостачання, зокрема статті 15 Закону України "Про природні монополії".

Враховуючи вищенаведене суд погоджується із висновком суду першої інстанції та доводами викладеними у рішенні №270 відповідача про те, що позивач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання у часових межах 2011, 2012 та поточному 2013р. у територіальних (географічних) межах м.Львова у межах розташування власних діючих мереж із часткою 100%; та при цьому зазначає, що позивач є єдиним виробником послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання у зазначених критеріях. Скаржник є суб'єктом Закону України "Про житлово-комунальні послуги", в тому числі виробником, та на нього поширюється дія ч.5 ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що введення ЛМКП «Львівтеплоенерго» відповідних тарифів у строки, що суперечать припису ч.5 ст.32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у рішенні відповідача №270 від 18.10.2013р. вірно кваліфіковано як зловживання даного суб'єкта монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом дії, що може ущемити інтереси споживачів, яка була б неможливою за умови існування значної конкуренції на ринку.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі, оскільки доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених фактів викладених у оскаржуваному рішенні відповідача та не спростовують висновок суду, що суб»єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на досліджуваному ринку.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суди ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 10.02.2014р. у справі №914/4781/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07.05.2014р.

Головуючий - суддя Галушко Н.А.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Орищин Г.В.