Рішення № 38575943, 06.05.2014, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 2602/4683/12

провадження № 2/753/179/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2014 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Ніщенко А.С., Ляшенко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ домоволодіння в натурі, зобов»язання вчинити дії по відновленню майна, усунення перешкод в користуванні майном та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору довічного утримання та реєстрацію права власності на майно, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_2 неодноразово змінюючи та доповнюючи позовні вимоги, в остатанній редакції від 15 квітня 2014 року, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ домоволодіння в натурі, зобов»язання вчинити дії по відновленню майна, усунення перешкод в користуванні майном. Мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до договору довічного утримання від 24 квітня 2007 року вона є власником ? частини будинку АДРЕСА_1, а власниками іншої ? частини цього майна є ОСОБА_3, ОСОБА_4, які являються спадкоємцями померлого ОСОБА_5 Між нею та відповідачами, як співвласниками, склався певний порядок користування будинком, надвірними будівлями та спорудами, який узгоджується з порядком користування земельною ділянкою, встановленим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року, прийнятим по справі за позовом ОСОБА_6, правонаступником якого є вона, до ОСОБА_5 (попередній власник ? частини будинку, правонаступниками якого є відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4) про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Цим рішенням було обрано пропонований експертом варіант й встановлений такий порядок землекористування, який максимально врахував розмір і розміщення приміщень самого житлового будинку й відповідних надвірних будівель та споруд, якими користувались колишні співвласники ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Фактично будинок поділений на три ізольовані квартири, які мають окремі входи до будинку, квартири мають окреме електро-газо-водо-постачання, окремо співвласниками сплачується податок на землю тощо, відповідно, квартирами № 1 та № 2 користуються відповідачі, а вона має в своєму розпорядженні квартиру № 3, що зазначено в технічному паспорті домоволодіння від 13.06.2003 року (з урахуванням поточної інвентаризації від 02.03.2007 року) та від 20.12.2013 року. Наразі між ними, як співвласниками, виникають непорозуміння з приводу володіння/розпорядження майном, відповідачі їй погрожують, ображають, намагаються створити неможливі умови для співжиття, без її на те згоди прорізали в кімнату, яка знаходиться в її квартирі, двері в стіні, у зв»язку з чим вона побоюється за своє майно та здоров»я. Вважає, що за таких обставин необхідно виділити їй в натурі житлове приміщення квартири № 3, що знаходиться на ? частині земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, користування якою встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року за ОСОБА_6, правонаступником якого є вона, а саме: коридор - 7,3 кв м; кухня - 8, 8 кв м; передпокій (передня) - 9,0 кв м; житлова - 17, 4 кв м; житлова - 10, 4 кв м; ванна - 4, 0 кв м; туалет - 2, 0 кв м, всього - 58,9 кв м, а також господарські будівлі (споруди): гараж "Ж", душова "Й", намет "К", сарай "Б", вбиральня "В", льох (погріб) "Е", що становить 57/100 домоволодіння, згідно з висновком № 1-16/09 судової будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2013 року та висновком № 1-07/03 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 07 березня 2014 року. Відповідачам просить виділити в натурі приміщення квартири № 1 та квартири № 2, а саме: по квартирі № 1: коридор - 2,2 кв м; кухня - 7,0 кв м; санвузол - 3,6 кв м; житлова - 17,8 кв м, а всього - 30,6 кв м; по квартирі № 2: кухня - 10,6 кв м; передпокій (передня) - 11,5 кв м; житлова - 14,1 кв м; санвузол - 3,6 кв м, всього - 39,8 кв м, що разом по квартирам № 1 та № 2 становить 70,4 кв м, а також сарай "Г", вбиральня "Д", льох "Г", що становить 43/100 домоволодіння, які належать до квартир № 1 та № 2, й знаходяться на частині земельної ділянки, якою користуються відповідачі згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року, та у відповідності з висновком № 1-16/09 судової будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2013 року та висновком № 1-07/03 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 07 березня 2014 року. Враховуючи відхилення від ідеальної частки на її користь, яка становить 7/100 домоволодіння, просить стягнути з неї на користь відповідачів дійсну (ринкову) грошову компенсацію в сумі 25 818 грн. 50 коп., яка сплачена нею на депозитний рахунок суду згідно квитанції № 155 від 13 квітня 2014 року в сумі 25 453 грн. 50 коп. й згідно квитанції № 131 від 26 листопада 2013 року в сумі 365 грн. 00 коп. Окрім того, просить зобов"язати відповідачів відновити стіну між приміщенням "2-2" квартири № 2 та приміщенням " 3-6" квартири № 3 згідно даних технічного паспорту БТІ на домоволодіння шляхом демонтажу дверної коробки й дверей із закладенням дверного отвору з приведенням стіни в первісний стан - суцільної стіни, й зобов"язати їх не чинити їй перешкод в користуванні її частковою домоволодіння.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, в свою чергу, звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору довічного утримання та реєстрацію права власності на майно. Мотивуючи свої вимоги тим, що вони оспорюють право власності ОСОБА_2 на ? частину вказаного домоволодіння відповідно до договору довічного утримання від 24 квітня 2007 року, згідно якого ОСОБА_2 набула права власності на вказану частку майна, вважаючи договір довічного утримання нікчемним в силу порушення ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки вказаний договір не містить визначення частини будинку та його характеристик, зокрема площі житлових та допоміжних приміщень, господарських будівель та споруд, їх вартість та момент укладання договору тощо, тобто не вказаний склад нерухомого майна, що передається від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 Відповідно, проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на частку майна є недійсною в силу нікчемності зазначеного договору довічного утримання.

В судовому засіданні позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7, діючий на підставі довіреності від 15 січня 2013 року (а.с.25), позовні вимоги підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити уцілому, зустрічні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні за безпідставністю та недоведеністю вимог.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_8, діючий на підставі довіреності від 18 вересня 2013 року (а.с.121), позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, просив відмовити у їх задоволенні за недоведеністю вимог, не погоджуючись із висновком судово-будівельно-технічної експертизи та на поділ (виділ) домоволодіння в натурі, стягнення на користь відповідачів дійсної (ринкової) грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки, при цьому визнавши факт встановлення в стіні кімнати квартири ОСОБА_2 дверей; зустрічні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, не визнаючи ОСОБА_2 співвласником спірного майна.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності (а.с.233).

За таких підстав суд за погодженням із сторонами визнав за можливо розглядати справу за відсутності вказаного відповідача на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, свідчення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з»ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об»єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги відмові у задоволенні із наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до договору довічного утримання від 24 квітня 2007 року ОСОБА_2 є власником ? частини будинку АДРЕСА_1 (а.с.6-7, 8, 9, 10 том 1), а власниками іншої ? частини цього майна є ОСОБА_3, ОСОБА_4, які являються спадкоємцями померлого ОСОБА_5 (а.с.217, 218, 219, 220, 2201, 221 том 1).

Право часткової власності ОСОБА_2 на вказане майно зареєстровано в КМБТІ за реєстровим № 27504 від 08 травня 2007 року (а.с.7 том 1).

Між ОСОБА_2 та відповідачами, як співвласниками, склався певний порядок користування будинком, надвірними будівлями та спорудами (домоволодінням), який узгоджується з порядком користування земельною ділянкою, встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року, яке набуло чинності, прийнятим по справі за позовом ОСОБА_6, правонаступником якого нині є ОСОБА_2, до ОСОБА_5 (попередній власник ? частини будинку, правонаступниками якого є відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4) про встановлення порядку користування земельною ділянкою (а.с.46-48 том 1).

Цим рішенням було обрано пропонований експертом варіант й встановлений такий порядок землекористування, який максимально врахував розмір і розміщення приміщень самого житлового будинку й відповідних надвірних будівель та споруд, якими користувались колишні співвласники ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Фактично будинок поділений на три ізольовані квартири, які мають окремі входи/виходи до будинку, квартири мають окреме електро-газо-водо-постачання (а.с.32-40 том 1), окремо сплачується податок на землю тощо, відповідно, квартирами № 1 та № 2 користуються відповідачі, а позивачка має в своєму розпорядженні квартиру № 3, що зазначено в технічному паспорті домоволодіння від 13.06.2003 року (з урахуванням поточної інвентаризації від 02.03.2007 року) та від 20.12.2013 року.

Наразі між сторонами, як співвласниками, виникають непорозуміння з приводу володіння майном, відповідачі порушують правила співжиття, не визнаючи ОСОБА_2 співвласником, без її згоди прорізали в кімнату, яка знаходиться в її квартирі, двері в стіні, у зв»язку з чим вона побоюється за своє майно та здоров»я.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року по даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, а 05 грудня 2013 року додаткову судову будівельно-технічну експертизу (а.с. 87-88, 161-162 том 1).

Згідно з висновком № 1-16/09 судової будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2013 року та висновком № 1-07/03 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 07 березня 2014 року (а.с.97-112, 174-189), можливий варіант поділу домоволодіння, враховуючи порядок користування земельною ділянкою (рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.03.2003 року), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з виділом в натурі ОСОБА_2 житлового приміщення квартири № 3, що знаходиться на ? частині земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, користування якою встановлено рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року за ОСОБА_6, правонаступником якого є ОСОБА_2, а саме:

- коридор - 7,3 кв м;

- кухня - 8, 8 кв м;

- передпокій (передня) - 9,0 кв м;

- житлова - 17, 4 кв м;

- житлова - 10, 4 кв м;

- ванна - 4, 0 кв м;

туалет - 2, 0 кв м, всього - 58,9 кв м, а також господарські будівлі (споруди): гараж "Ж", душова "Й", намет "К", сарай "Б", вбиральня "В", льох (погріб) "Е", що становить 57/100 домоволодіння; та з виділом в натурі відповідачам приміщення квартири № 1 та квартири № 2, а саме: по квартирі № 1:

- коридор - 2,2 кв м;

- кухня - 7,0 кв м;

- санвузол - 3,6 кв м;

- житлова - 17,8 кв м, а всього - 30,6 кв м;

по квартирі № 2:

- кухня - 10,6 кв м;

- передпокій (передня) - 11,5 кв м;

- житлова - 14,1 кв м;

санвузол - 3,6 кв м, всього - 39,8 кв м, що разом по квартирам № 1 та № 2 становить 70,4 кв м, а також сарай "Г", вбиральня "Д", льох "Г", що становить 43/100 домоволодіння, які належать до квартир № 1 та № 2, й знаходяться на частині земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року.

Загальна площа приміщень будинку АДРЕСА_1 складає 131, 1 м кв, на час проведення експертного дослідження квартирою № 3 користується позивачка, а відповідачі квартирами № 1 та № 2. Згідно вказаного експертного дослідження та технічного паспорта, складеного БТІ на будинок від 20.12.2013 року площа квартири № 3 (користувач ОСОБА_2) складає 58, 9 кв м, площа квартир № 1 та № 2 (знаходиться в користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_4) - 70, 4 кв м (а.с.174-188 том 1).

Дійсна ринкова вартість домоволодіння 1 023 056 грн. 00 коп., в тому числі житлового будинку, надвірним будівель та споруд - 370 445 грн., вартість земельної ділянки - 652 611 грн.

Всього для ОСОБА_2 відхилення від ідеальної частки складає: по будинку - на 7 101 грн. 50 коп. більше; по господарським будівлям - на 18 717 грн. більше, разом - 25 818 грн. 50 коп., відповідно, компенсація співвласникам ОСОБА_3, ОСОБА_4 становить 25 818 грн. 50 коп., частка відхилення від ідеальної для ОСОБА_2 становить 57/100, для ОСОБА_3, ОСОБА_4 - 43/100; частка відступу від ідеальної - 7/100 (а.с.97-112, 174-189).

В ході розгляду справи відповідач не погодився з висновком вказаної експертизи, при цьому від проведення повторної судової будівельно-технічної експертизи відмовився. За таких підстав суд приймає за основу експертне дослідчення, проведене на замовлення позивача.

Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти первісного позову, та вважає, що останні не заслуговують на увагу, оскільки докази на спростування позовних вимог не надані, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами наданими позивачем по справі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Разом із цим, право співвласника на виділ частки зі спірного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов»язок іншого співвласника сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається із дійсної вартості майна на час розгляду справи.

Обов»язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимогу про виділ частки, і не передбачається обов»язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставить право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників й мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 364 ЦК України, суд виходить із можливості виділу частки ОСОБА_2 зі спільної часткової власності та залишення іншої частини домоволодіння в спільній частковій власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2013 року № 1-16/09 та додаткової експертизи від 07 березня 2014 року № 1-07/03, оскільки, на думку суду, запропонований варіант найбільше відповідає інтересам співвласників та належним їм ідеальним часткам, зі сплатою ОСОБА_2 дійсної (ринкової) грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки на її користь, яка становить 7/100 домоволодіння, в сумі 25 818 грн. 50 коп. (а.с.97-112, 174-189).

Вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов»язання вчинити дії по відновленню майна, усунення перешкод в користуванні майном, судом встановлено, що в грудні 2012 року в стіну між приміщенням "2-2" квартири № 2 (квартира відповідача) та приміщенням "3-6" квартири № 3 (квартира позивачки), відповідачами, що ними не спростовується, самовільно встановлено дверний отвір (двері), про що вказано у висновку судово-будівельної експертизи № 1-16/09 від 16 вересня 2013 року (а.с.108 том 1), який вказав, що згідно пропонованого варіанту поділу необхідно демонтувати самовільно влаштований дверний отвір між приміщеннями "2-2" квартири № 2 та приміщенням "3-6" квартири № 3 з подальшим закладенням прорізу та штукатуренням з обох сторін (а.с.108 том 1).

Вказане самовільне втручання в цілісність стіни між квартирами, окрім плану будинку та експлікації, проведеним КМБТІ від 20 грудня 2013 року (самовільне встановлення дверного прорізу в капітальну стіну між приміщеннями) (а.с.168, 169, 170, 171), свідчень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, також зафіксовано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 03 квітня 2013 року, якою з виїздом на місце встановлено, що сторонами експлуатується вказаний житловий будинок, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4 самовільно реконструйовано житловий будинок, а саме: в капітальний цегляній стіні між кімнатою "3-6" та кімнатою "2-2" влаштовано дверний проріз (відповідно до технічного паспорту БТІ, виданого КМБТІ 09 липня 2010 року) без документа, що дає право на виконання будівельних робіт, чим порушено ч.1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності». За результатами перевірки, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4 видано відповідний припис, та на даний час Інспекцією вживаються заходи з застосування штрафних санкцій відповідно до ст. 97 КпАП України (а.с.138, 139 том 1).

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України "Про власність", який втратив чинність з 20 червня 2007 року на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України").

З метою усунення перешкод, які чиняться відповідачами з грудня 2012 року в користуванні майном: врізання дверей в капітальну стіну кімнати позивачки, погроз, висловлювання нецензурною лайкою тощо, позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів, органів прокуратури, суду із відповідними зверненнями (а.с.244-245, 246, 247, 248). Самовільне встановлення відповідачами дверного прорізу в капітальну стіну між приміщеннями, оцінка якого судом надана, також судом оцінюється як чинення перешкод позивачці в користуванні майном.

Між сторонами існують складні психологічні відносини. Зважаючи на встановлені факти, відповідачі чинять позивачці перешкоди у користуванні її часткою майна, які унеможливлюють їй вільно користуватися домоволодінням, у тому числі й житлом, що також підтвердженно в ході розгляду справи свідченнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 Суд розцінює такі дії відповідачів як порушення законних прав ОСОБА_2 у її праві користуватися часткою домоволодіння.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири), законодавець закріпив право членів сім»ї власника на проживання в цьому житлі.

Суд вважає, що вимоги позивачки про зобов»язання відповідачів не чинити їй, як співвласнику, перешкод в користуванні майном є доведеними та обґрунтованими за своєю правовою природою. Відповідно, позивач звернулася до суду з негаторним позовом, підставою для подання якого є вчинення дій, які ускладнюють здійснення майнових/житлових прав власника. Однією з умов подання такого позову - є триваючий характер правопорушення і його наявність в момент подання позову, що встановлено в ході розгляду справи, та є підставою для застосування до вказаної особи санкції про зобов»язання не чинити перешкод позивачу в користуванні майном.

Судом надана правова оцінка заперечень відповідача щодо позову, та вважає, що останні не заслуговують на увагу, розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від виконання наслідків протиправного діяння та відповідальності, оскільки докази ним на спростування позовних вимог не надані, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами наданими позивачем по справі.

За таких підстав суд вважає за необхідне відновити порушене право позивачки шляхом зобов»язання відповідачів відновити стіну між приміщенням "2-2" квартири № 2 та приміщенням "3-6" квартири № 3 згідно даних технічного паспорту БТІ на домоволодіння шляхом демонтажу дверної коробки й дверей із закладенням дверного отвору цеглою з приведенням стіни в первісний стан - суцільної (цілісної) стіни, й зобов»язати відповідачів не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні її частковою домоволодіння.

Суд, вирішуючи спір за вимогами зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору довічного утримання та реєстрацію права власності на майно, судом встановлено, що позивачі оспорюють право власності ОСОБА_2 на ? частину вказаного домоволодіння відповідно до договору довічного утримання від 24 квітня 2007 року, згідно якого вона набула права власності на вказану частку майна, вважаючи договір довічного утримання нікчемним в силу порушення ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки вказаний договір не містить визначення частини будинку та його характеристик, зокрема площі житлових та допоміжних приміщень, господарських будівель та споруд, їх вартість та момент укладання договору тощо, тобто не вказаний склад нерухомого майна, що передається від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 Відповідно, проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на частку майна є недійсною в силу нікчемності зазначеного договору довічного утримання.

Проте з такою правовою позицією суд не погоджується, виходячи із таких підстав.

Так, відповідно до договору довічного утримання, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої державної нотаріальної контори від 24 квітня 2007 року, ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності ? частину житлового будинку АДРЕСА_1. Відчужувана ? частина житлового будинку належала ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 7-ою київською державної нотаріальною конторою 03 лютого 2000 року за реєстровим № 2у-490. Вартість вказаної ? частини житлового будинку складає 52 225 грн. 00 коп. згідно довідки-характеристики, виданої 12 квітня 2007 року КМБТІ за № 1240143 (а.с.6-7 том 1).

За договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 744 ЦК України, одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (ст. 745 ЦК України).

Право часткової власності ОСОБА_2 за вказаним договором довічного утримання на майно зареєстровано в КМБТІ за реєстровим № 27504 від 08 травня 2007 року (а.с.7 том 1).

Суд вважає, що вказаний оспорюваний договір довічного утримання має всі необхідні характеристики відчужуваного майна й відповідає вимогам ст. 745 ЦК України, а тому підстав в силу ч.2 ст. 215 ЦК України вважати його нікчемним немає.

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.

Окрім того, позивач, посилаючись на ч.1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України про визнання оспорюваного договору недійсними, суд вважає дані вимоги безпідставними. Так, відповідно до ч.1 ст.215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, порушення яких судом не встановлені.

В ході розгляду справи судом встановлено, що укладена сторонами угода не мала на меті приховати іншу угоду й з іншими правовими наслідками, й те, що сторонами укладена саме та угода, яку вони дійсно мали на увазі. Ця угода не суперечить законові, іншим актам законодавства, особи, які її вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недісних угод (ст.216 ЦПК України).

Для визнання правочину недійсним суду слід встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, проте такі обставини судом не встановлені.

Відповідно, оскільки підстав для визнання договору довічного утримання недійсним немає, то й підстави для визнання реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно відсутні.

Відтак, дані вимоги є необґрунтовані й задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення частини 1 статті 88 ЦПК України. Так стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем за первісним позовом при подачі позову до суду сплачено судові витрати в сумі 3 654 грн. 00 коп. - за вимоги майнового характеру та 243 грн. 60 коп. - за немайнові вимоги (а.с.1, 2, 132, 198, 199) та 8 800 грн. 00 коп. - за проведення судової експертизи (а.с.195, 196), які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382, 744, 745 ЦК України, ч.1 ст. 203, ст. 215, ст. 216 ЦК України, з урахуванням постанови № 6-12 цс 13 Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року та правової позиції, керуючись ст.ст. 5, 6, 7, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 62, 64, 195, 196, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 293, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ домоволодіння в натурі, зобов"язання вчинити дії по відновленню майна, усунення перешкод в користуванні майном, задовольнити частково.

Виділити ОСОБА_2, ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1, в натурі житлове приміщення квартири № 3, що знаходиться на ? частині земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, користування якою встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року за ОСОБА_6, правонаступником якого є ОСОБА_2, а саме:

- коридор - 7,3 кв м;

- кухня - 8, 8 кв м;

- передпокій (передня) - 9,0 кв м;

- житлова - 17, 4 кв м;

- житлова - 10, 4 кв м;

- ванна - 4, 0 кв м;

- туалет - 2, 0 кв м, всього - 58,9 кв м, а також господарські будівлі (споруди): гараж "Ж", душова "Й", намет "К", сарай "Б", вбиральня "В", льох (погріб) "Е", що становить 57/100 домоволодіння, згідно з висновком № 1-16/09 судової будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2013 року та висновком № 1-07/03 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 07 березня 2014 року.

Виділити ОСОБА_3, ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2, ОСОБА_4 ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_3, в натурі приміщення квартири № 1 та квартири № 2 в будинку АДРЕСА_1, а саме:

по квартирі № 1:

- коридор - 2,2 кв м;

- кухня - 7,0 кв м;

- санвузол - 3,6 кв м;

- житлова - 17,8 кв м, а всього - 30,6 кв м;

по квартирі № 2:

- кухня - 10,6 кв м;

- передпокій (передня) - 11,5 кв м;

- житлова - 14,1 кв м;

- санвузол - 3,6 кв м, всього - 39,8 кв м, що разом по квартирам № 1 та № 2 становить 70,4 кв м, а також сарай "Г", вбиральня "Д", льох "Г", що становить 43/100 домоволодіння, які належать до квартир № 1 та № 2, й знаходяться на частині земельної ділянки, якою користуються ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2003 року, згідно з висновком № 1-16/09 судової будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2013 року та висновком № 1-07/03 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 07 березня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2, ОСОБА_4, ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_3, дійсну (ринкову) грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки, яка становить 7/100 домоволодіння, 25 818 (двадцять п"ять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн. 50 (п"ятдесят) коп. шляхом повернення сплачених ОСОБА_2 коштів на депозитний рахунок суду згідно квитанції № 155 від 13 квітня 2014 року, УДК у Дарницькому районі м. Києва, розрахунковий рахунок 37317001003844, код отримувача - 02896704, МФО банку - 820019, в сумі - 25 453 (двадцять п"ять тисяч чотириста п"ятдесят три) грн. 50 (п"ятдесят) коп.; й згідно квитанції № 131 від 26 листопада 2013 року УДК у Дарницькому районі м. Києва, розрахунковий рахунок 37317001003844, код отримувача - 02896704, МФО банку - 820019, в сумі 365 (триста шістдесят п"ять) грн. 00 (нуль) коп.

Зобов"язати ОСОБА_3, ОСОБА_4 відновити стіну між приміщенням "2-2" квартири № 2 та приміщенням " 3-6" квартири № 3 в будинку АДРЕСА_1 згідно даних технічного паспорту БТІ на домоволодіння шляхом демонтажу дверної коробки й дверей із закладенням дверного отвору з приведенням стіни в первісний стан - суцільної стіни.

Зобов"язати ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні її частковою домоволодіння.

Стягнути з солідарно ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3 654 грн. 00 коп., 243 грн. 60 коп. - судового збору; 8 800 грн. - витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи, а всього - 12 697 (дванадцять тисяч шістсот дев"яносто сім) грн. 60 (шістдесят) коп.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору довічного утримання та реєстрацію права власності на майно, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Коренюк А.М.